ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2010 р. № 11/176
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:
суддів:Коваленка В.М.,
Міщенка П.К.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву, м. Київ
на ухвалу
та постановугосподарського суду Кіровоградської області від 19.03.2010
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.05.2010
у справі№11/176
за заявою
до
про
арбітражний керуючий Приватного підприємства "Регіональні Меркетологічні Дослідження",
смт. Голованівськ, Кіровоградська обл.
Відкритого акціонерного товариства "Грушківське хлібоприймальне підприємство", м. Ульяновка, Кіровоградська обл.
банкрутство
Кноблох І.В.
за участю представників сторін:
скаржника:
ініціюючого кредитора: Михайлець О.В. за дов. від 30.11.2009 №6526/0/4-09,
Тетева І.В. –керівник
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 08.12.2008, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.08.2009, визнані грошові вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву (надалі –Держкомрезерв України) до боржника –Відкритого акціонерного товариства "Грушківське хлібоприймальне підприємство" (надалі –ВАТ "Грушківське хлібоприймальне підприємство") у сумі 3668164,96 грн.; затверджено реєстр вимог кредиторів ВАТ "Грушківське хлібоприймальне підприємство", Доповідач: Продаєвич Л.В.
зокрема, вимоги Держкомрезерву України у сумі 1805759,15 грн. віднесені до третьої черги кредиторських вимог, у сумі 1862405,81 грн. –до шостої черги тощо.
За касаційною скаргою Приватного підприємства "Регіональні Меркетологічні Дослідження" вказані судові акти переглянуті в касаційному порядку та постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 скасовані у частині визнання грошових вимог Держкомрезерву України до ВАТ "Грушківське хлібоприймальне підприємство" у сумі 3668164,96 грн. та включення їх до реєстру вимог кредиторів боржника у третю чергу –1805759,15 грн. та у шосту чергу –1862405,81 грн.; у цій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області; у решті судові акти залишені без змін.
При новому розгляді господарський суд Кіровоградської області ухвалою від 19.03.2010 (суддя: Деревінська Л.В.), зокрема, відхилив вимоги Держкомрезерву України до боржника в сумі 3668164,96 грн. та виключив із реєстру вимог кредиторів боржника.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.05.2010(судді: БілецькаЛ.М.–головуючий, НауменкоІ.М., Голяшкін О.В.) вказана ухвала залишена без змін.
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Держкомрезерв України звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України про їх скасування, просить справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга вмотивована неповним дослідженням обставин справи, порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема: статей 154, 161, 162 Цивільного кодексу Української РСР, статей 207, 526, 937 Цивільного кодексу України, статей 2, 12, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", пункту 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129 (надалі –Порядок № 1129), пункту 2.2 Інструкції про порядок оформлення операцій з хлібопродуктами держрезерву на пунктах відповідального зберігання.
Скаржник вважає неправомірним посилання судів на рішення господарського суду Кіровоградської області від 20.03.2003 у справі №15/18, як на підставу відхилення його кредиторських вимог.
Відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників скаржника та ініціюючого кредитора, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
У провадженні господарського суду Кіровоградської області з 11.06.2007 знаходиться справа про банкрутство ВАТ "Грушківське хлібоприймальне підприємство".
Держкомрезерв України звернувся до господарського суду із заявою про визнання кредитором з грошовими вимогами до боржника, згідно з уточненнями, у сумі 3668164,96 грн. у зв'язку з неповерненням товарно-матеріальних цінностей та їх самовільним використанням.
Указані вимоги ґрунтуються на приймально-здавальних актах (охоронних зобов'язаннях), які, за твердженням Держкомрезерву України, є доказом одержання боржником у період 1995-2000 років на зберігання матеріальних цінностей державного резерву, та на акті перевірки наявності, якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей держрезерву від 04.04.2007, в результаті якої встановлені факти самовільного використання матеріальних цінностей державного резерву (пшениці, жита, ячменю, проса, насіння соняшника) та оформлення боржником безтоварних операцій із закладення до державного матеріального резерву матеріальних цінностей (пшениці).
Указані порушення законодавства в сфері державного резерву стали підставою для застосування до боржника штрафних санкцій.
Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 19.03.2010, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.05.2010, вимоги Держкомрезерву України відхилені в повному обсязі з огляду на відсутність між сторонами правовідносин, що випливають із договору збереження майна державного матеріального резерву, які регулюються Законом України "Про державний матеріальний резерв".
Виконуючи вказівки, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 25.11.2009, суди попередніх інстанцій встановили, що між кредитором – Держкомрезервом України та боржником –ВАТ "Грушківське хлібоприймальне підприємство" відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" не було укладено договору зберігання запасів матеріальних цінностей державного резерву; акти приймання-передачі за формою Р-16 не є підставою для виникнення прав та обов'язків і відповідальності зберігача матеріальних цінностей державного резерву; докази наявності вимог кредитора до боржника про відвантаження зерна, зазначеного в акті від 04.04.2007, як такого, що підлягає поверненню до державного резерву, відсутні; рішенням господарського суду Кіровоградської області від 20.03.2003 у справі № 15/18 встановлено, що ВАТ "Грушківське хлібоприймальне підприємство" не включене до переліку підприємств, які виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, і йому доведені номенклатура та обсяг накопичувальних матеріальних цінностей.
Обґрунтовуючи прийнятті рішення, господарські суди попередніх інстанцій керувалися статтею 1, частиною 15 статті 11, частиною 1 статті 14, статтею 15 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статтями 11, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статями 33, 34, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Кредиторами за правилами статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.
Дії господарського суду в попередньому засіданні полягають у перевірці обґрунтованості грошових вимог кредиторів, дослідженні підстав їх виникнення та відповідності чинному законодавству.
Відповідно до статей 1, 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом; частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах. Згідно з пунктами 4, 10 Порядку № 1129 розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Держкомрезервом на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах; матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.
А відтак, з моменту набрання чинності указаного Закону зобов’язання по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву виникають з укладеного договору зберігання згідно із Законом України "Про державний матеріальний резерв", який діє як спеціальне законодавство та переважає у застосуванні над загальними положеннями цивільного права про договори схову (зберігання).
Статтею 12 вказаного Закону передбачено, що державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Отже, вимоги про відшкодування вартості самовільно використаних матеріальних цінностей державного резерву є вимогами про відшкодування шкоди та можуть заявлятися за умови встановлення обставин неможливості повернення майна в натурі.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли до правомірного висновку про недоведеність Держкомрезервом України належними доказами наявності грошових зобов'язань боржника перед кредитором відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв", а також про необґрунтоване включення штрафу до складу грошових вимог Держкомрезерву України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, виходячи із передбачених статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України меж перегляду справи в касаційній інстанції, згідно з якими не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, погоджується з висновками господарських суддів та вважає, що заява Держкомрезерву України про визнання грошових вимог до боржника є безпідставною.
Враховуючи викладене, доводи скаржника не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки обставин справи, встановлених у судових актах, у зв'язку з чим правових підстав для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву –залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 19.03.2010 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.05.2010 у справі №11/176 –залишити без змін.
Головуючий: В.Коваленко
Судді: П. Міщенко
Л. Продаєвич
Повний текст постанови
складено 25.10.2010 року.
- Номер:
- Опис: про стягнення заборгованості в сумі
- Тип справи: Позовна заява(звичайна)
- Номер справи: 11/176
- Суд: Господарський суд Чернігівської області
- Суддя: Продаєвич Л.В.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 20.11.2009
- Дата етапу: 01.12.2009
- Номер:
- Опис: визнання банкрутом
- Тип справи: Про визнання банкрутом
- Номер справи: 11/176
- Суд: Господарський суд Кіровоградської області
- Суддя: Продаєвич Л.В.
- Результати справи:
- Етап діла: Закрито провадження
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 05.06.2007
- Дата етапу: 23.09.2014