Справа 22ц - 16137 /2010р. Головуючий у 1 інстанції: Нейло І.М. Категорія 57 Доповідач: Краснощокова Н.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 вересня 2010 р. Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого: Краснощокової Н.С.
суддів: Никифоряка Л.П., Осипчук О.В.
при секретарі: Коваленко М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 червня 2010р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за несвоєчасну сплату аліментів,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 10 червня 2010р. частково задоволено позов ОСОБА_2, стягнено на її користь з відповідача пеню у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення за період з 1.10.2007р. по 23.11.2009р. в сумі 14447, 26 грн. та судові витрати.
У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Посилається на порушення судом вимог матеріального і процесуального права, зокрема, судом не встановлена вина відповідача у створенні заборгованості. Відповідач не є кваліфікованим працівником. Згідно із ч.3 ст. 195 СК України заборгованість по аліментах визначається, виходячи з середнього заробітку працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника. Управління статистики у м. Краматорську при визначенні середнього заробітку для обчислення заборгованості по аліментах не проводить поділ працівників на кваліфікованих та не кваліфікованих. Крім того, управління статистики видає дані про середній заробіток із значним запізненням, тому відповідач в місяць сплати аліментів не може знати який розмір середнього заробітку у м. Краматорську не кваліфікованих працівників. Судом не застосовано річний строк позовної давності, визначений ст. 258 ЦК України та не враховано матеріальний стан відповідача, зокрема, те, що він не має постійної роботи, не може виконувати важку роботу, має хронічне захворювання, яке потребує постійних матеріальних затрат на лікування.
Суд першої інстанції при ухваленні рішення виходив із того, що згідно виконавчого листа від 30.11.2005р. відповідач повинен сплачувати аліменти на користь позивачки на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини всіх доходів щомісячно, відповідач має заборгованість із сплати аліментів, заборгованість обчислена державним виконавцем у розмірі 12 205, 80 грн. за період з 11.11.2005р. по 28.02.2010р. Представником відповідача отримувались копії довідок про розмір заборгованості, перша з них отримана представником відповідача 24.10.2007р., тому суд обчислив пеню за прострочення сплати аліментів саме з цього часу, частково задовольнивши вимоги позивачки.
Заслухавши доповідача, пояснення позивачки, яка заперечувала проти доводів скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов та стягуючи з відповідача на користь позивачки пеню за прострочення сплати аліментів суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та вимог діючого законодавства.
Так, із справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до виконавчого листа, виданого 30.11.2005р. Краматорським міським судом Донецької області зобов’язаний виплачувати аліменти на користь позивачки на утримання двох неповнолітніх дітей – доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. та доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини щомісячного доходу, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.11.2005р. до повноліття дітей.
Аліменти виплачувались відповідачем періодично, не щомісячно, в результаті чого утворилась заборгованість, розмір якої визначений державним виконавцем. Станом на 28.02.2010р. розмір заборгованості становив 12 205, 80 грн., до часу розгляду справи по суті заборгованість не виплачена відповідачем. Представник відповідача ОСОБА_4 періодично отримував у державного виконавця копії довідок про розмір заборгованості зі сплати аліментів, зокрема, першу таку довідку він отримав 24.10.2007р., тому суд обґрунтовано стягнув з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів з жовтня 2007р. по день звернення позивачки до суду з даним позовом.
У задоволенні позовних вимог про стягнення пені за період з листопада 2005р. по вересень 2007р. суд відмовив, оскільки не доведено, що відповідач знав про наявність заборгованості за вказаний період, у вказаній частині рішення не оскаржується.
Доводи апеляційної скарги про неправильно обчислену заборгованість через те, що відповідач некваліфікований працівник, а середня заробітна плата державним виконавцем взята щодо кваліфікованих працівників не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідач не оскаржив розмір заборгованості, визначений державним виконавцем. Доводи про те, що управління статистики видає довідки про розмір середнього заробітку із запізненням також необґрунтовані, оскільки незважаючи на отримання декількох довідок про розмір заборгованості, тобто коли відповідачу було відомо про розмір заборгованості він її не погасив.
Доводи скарги щодо важкого матеріального стану відповідача та наявності хронічних захворювань також не можуть бути підставою для скасування рішення. Відповідач не визнаний непрацездатним та зобов’язаний виплачувати аліменти у розмірі, визначеному судом.
Згідно з ч.1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми аліментів за кожен день прострочення.
Оскільки відповідачем не доведено відсутності його вини у несплаті аліментів суд обґрунтовано стягнув з нього на користь позивачки пеню у розмірі 14 447, 26 грн. за період з жовтня 2007р. по 23.11.2009р.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Зокрема без підставне посилання апелянта на незастосування судом річного строку позовної давності, оскільки у ч. 1 ст. 20 СК України зазначено, що до вимог, які випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 72, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 138, ч. 3 ст. 139 цього Кодексу.
Таким чином, рішення суду відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 червня 2010р. залишити без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Судді: