Справа №22ц-19476 Головуючий у 1 інстанції Павленко Л.М.
Категорія 53 Доповідач Висоцька В.С.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2010 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області
в складі Головуючого ВИСОЦЬКОЇ В.С.
Суддів ОСИПЧУК О.В.,ПРОКОПЧУК Л.М.
При секретарі ОПРЯ Ю.Л.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства вугільної промисловості України про стягнення заборгованості по заробітній платі за апеляційною скаргою Міністерства вугільної промисловості України на рішення Київського районного суду м. Донецька від 17 червня 2010 року
В С Т А Н О В И В
В березні 2010 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Міністерства вугільної промисловості України ( далі – МВП України ) про стягнення заборгованості по заробітній платі, посилаючись на те, що вона в листопаді 2007 року прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера Державного підприємства «Фірма матеріально – технічного забезпечення та збуту продукції» Виробничого об’єднання «Донецьквугілля», яке підпорядкове МВП України. Згідно наказу МВП України №338 від10 липня 2008 року підприємство підлягає ліквідації. МВП України коштів на ліквідацію не виділяє, у зв’язку з чим їй не сплачується заробітна плата. Станом на 01 березня 2010 року заборгованість по заробітній платі складає 23471,92 грн. Відповідач повинен сплатити компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати, яка складає 11970,68 грн., індексацію 37700 грн. Невиплатою заробітної плати відповідач завдав їй моральної шкоди, яку вона просила виплатити в сумі 6000 грн.
Заочним рішенням Київського районного суду Донецької області від 17 червня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенні. Стягнуто з МВП України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі 73142,60 грн. та моральну шкоду 6000 грн.
В задоволенні заяви відповідача про скасування заочного рішення відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач МВП України просить скасувати постановлене рішення та постановити нове, яким відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що суд порушив норми матеріального закону та висновки суду не відповідають фактичним обставин справи.
В судове засідання представник відповідача не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Позивач ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з постановленням нового рішення з наступних підстав.
Відповідно до ст.309 п.1, 3, 4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставин справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем. В порушення ст.115 КЗпП України відповідач перестав виплачувати позивачеві заробітну плату, тому заробітна плата, компенсація та індексація у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, а також моральна шкода підлягають стягненню з відповідача - МВП України в судовому порядку.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до ст. 24 КЗпП України, роз’яснень, які містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів” з подальшими змінами та доповненнями укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу.
З копії наказу про прийняття на роботу вбачається, що позивачка на підставі заяви була прийнята з 01 листопада 2007 року на посаду головного бухгалтера Державного підприємства «Фірма матеріально – технічного забезпечення та збуту продукції» Виробничого об’єднання «Донецьквугілля», про що є запис в трудовій книжці (а.с. 6,13).
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій Україна Державне підприємство «Фірма матеріально – технічного забезпечення та збуту продукції» Виробничого об’єднання «Донецьквугілля» є самостійною юридичною особою (а.с.7,8).
Згідно довідки ОСОБА_1 дійсно працює головним бухгалтером державного підприємства «Фірма матеріально – технічного забезпечення та збуту продукції» Виробничого об’єднання «Донецьквугілля» з 1 листопада 2007 року та заборгованість по заробітній платі станом на 01 листопада 2007 року становить 23 471,92 грн. (а.с.14).
Таким чином, з обставин справи вбачається , що трудовий договір позивачка ОСОБА_1 уклала саме з цим підприємством, а не з МВП України.
Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи або організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи або організації або уповноваженим ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст.94 КЗпП України, ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Оскільки трудовий договір позивачкою був укладений з Державним підприємством «Фірма матеріально – технічного забезпечення та збуту продукції» Виробничого об’єднання «Донецьквугілля», саме на останнього покладається обов’язок виплачувати заробітну плату, що є необхідною умовою виконання трудового договору.
Та обставина, що Державне підприємство «Фірма матеріально – технічного забезпечення та збуту продукції» Виробничого об’єднання «Донецьквугілля» під порядкове МВП України не може свідчити про переведення обов’язку по виплаті заробітної плати на МВП України. Обов’язок щодо виплати заробітної плати несе підприємство, з яким робітник знаходиться в трудових відносинах (в тому числі й у випадку банкрутства підприємства), тому посилання позивачки на те, що МВП України на виділяє кошти на ліквідацію та повинно нести відповідальність по заробітній платі, не ґрунтуються на законі.
Посилання позивача на п.11.1 Галузевої Угоди між МВП України, іншими державними органами, власниками, що діють у вугільній галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості, відповідно до якої сторона власників (роботодавців ) зобов’язується забезпечити фінансування закриття підприємств, що ліквідуються, відповідно до норм чинних законодавчих і підзаконних актів та угоди, не є підставою для покладення обов’язку по виплаті заробітної плати не на підприємство, з яким позивачка знаходиться в трудових відносинах, а на МВП України.
Трудовим законодавством не передбачено можливості стягувати заробітну плату з органу, якому підприємство підпорядковане.
Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушені вимога матеріального права, суд апеляційної інстанції скасовує рішення і ухвалює нове про відмову в задоволенні позову до МВП України про стягнення заробітної плати.
Відповідно до п. 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленим ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З обставин справи вбачається, що позовні вимоги позивачем заявлені до МВП України (а.с.1-2). Позивачка зверталася до суду з заявою не змінювати відповідача (а.с.33). До державного підприємства «Фірма матеріально – технічного забезпечення та збуту продукції» Виробничого об’єднання «Донецьквугілля» з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі не зверталася.
Під час засідання апеляційного суду позивачка підтвердила, що не бажає звертатися з позовом до державного підприємства «Фірма матеріально – технічного забезпечення та збуту продукції» Виробничого об’єднання «Донецьквугілля» і вважає, що відповідальність по сплаті заборгованості повинна бути покладена на відповідача.
Відповідно до ст.33 ЦПК України в редакції Закону України від 07.07.2010 року, суд позбавлений можливості змінювати відповідача без клопотання позивача.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню, як таке, що не відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.307ч.1 п.2, 309 ч. 3,4, 314,316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В
Апеляційну скаргу Міністерства вугільної промисловості України задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Донецька від 17 червня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства вугільної промисловості України про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовити.
Рішення набирає законної сили з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржено до касаційного суду України протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий В.С.Висоцька
Судді О.В.Осипчук
Л.М.Прокопчук