Справа №22ц – 19403                                                                                Головуючий  1 інстанції  Пелеп Ю.К.  

Категорія  51                                                                                                                      Доповідач Висоцька В.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ                     УКРАЇНИ

28  вересня 2010 року                                                         м. Донецьк

  Апеляційний                          суд                    Донецької                      області

в складі                                      Головуючого   ВИСОЦЬКОЇ В.С.

                                                    Суддів               ОСИПЧУК О.В., СОЛОМАХА Л.І.

                                               При секретарі        ВАЛУЙСЬКОМУ  В.А.                                                                                

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті  Донецьку цивільну справу за  позовом ОСОБА_1   до ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська – Західна №1», 3-я особа  відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську Донецької області  про відшкодування моральної шкоди   за апеляційною скаргою  ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська – Західна №1»  на рішення Красноармійського міськрайонного суду  Донецької області від  26 липня  2010 року

                                                                     В С Т А Н О В И В  

             Рішенням Красноармійського міськрайонного суду  Донецької області від  26 липня  2010 року   позовні вимоги  ОСОБА_1   задоволені частково   :  стягнуто з відповідача ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська – Західна №1»  на користь ОСОБА_1  на відшкодування моральної шкоди 19 000 грн. В решті прозову відмовлено.

             В апеляційній скарзі  відповідач ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська – Західна №1»  просить скасувати постановлене рішення, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального закону, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

           Відповідач  зазначив, що суд  не притягнув у якості 3-х осіб посадових  осіб, які допустили порушення вимог законодавства про працю відповідно до акту Н-1. Суд не врахував, що на теперішній час в Україні відсутній законодавчий акт, що регулює порядок та розміри відшкодування моральної шкоди. Зазначення судом про те, що правовідносини урегульовані ст. 1167 ЦК України є помилковим.

               Вважають, що  відповідність за моральну шкоду може нести не підприємство, а відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську, оскільки  шахта виконує обов’язки по перерахуванню до Фонду обов’язкових платежів.

              Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що позивачем  було отримано одноразову суму страхової виплати, компенсація моральної шкоди суперечить принципу розумності та справедливості, є для відповідача повторним виконанням зобов’язань.  

               В судовому  засіданні   представник  відповідача  Михалко В.В. підтримала  апеляційну скаргу.

              Представник позивача ОСОБА_3, діючий на підставі довіреності,  просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду   залишити без змін. Позивач просив розглядати справу без його участі.

              Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає, рішення суду  підлягає  залишенню   без змін  з наступних підстав.

                Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням  норм матеріального або процесуального права.  

               Судом першої інстанції встановлено, що  позивач знаходився в трудових відносинах з відповідачем працював  прохідником 5 розряду   з повним  робочим днем під землею у шкідливих та небезпечних умовах праці.

                07 грудня 2009 року  під час виконання трудових обов’язків стався нещасний випадок на виробництві, позивач отримав комбіновану виробничу середньотяжку  ЧМТ – забій головного мозку полушарово – стволової форми з двосторонньою, більш ліворуч, пірамідною недостатністю, отруєння рудничним газом, дисциркуляторна (посттравматична, гапоксична) енцефалопатія з наявністю диенцефальних кризів, син копальних станів, ВСД по гіпертонічному типу, виражений астенічний синдром, забиття грудної клітки ліворуч.  

                 Висновком МСЕК від  16 квітня 2010 року позивачу встановлено стійку втрату працездатності 50% у зв’язку з травмою,  3 групу інвалідності.

                Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1    втратив працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом, яке виникло в результаті дії негативних виробничих факторів під час виконання ним трудових обов’язків, відповідач як роботодавець не забезпечив безпечних умов праці, а тому зобов’язаний відшкодувати позивачу завдану ушкодженням здоров’я моральну шкоду.

                 Висновок  суду  першої інстанції відповідає вимогам закону та наданим сторонами доказам.

                  Відповідно до ст. 153 КЗпП України  на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

                  Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

                  Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

                   Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

                    Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

                     З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, серед інших:

                    впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки;

                    здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці тощо.

                     Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

                     Отже обов’язок належної організації охорони праці на підприємстві та забезпечення контролю за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці лежить на роботодавцеві.

                     Доводи апеляційної скарги про відсутність  умов відповідальності за заподіяну шкоду спростовуються матеріалами справи.

                     З обставин справи вбачається, що позивач  знаходився в трудових відносинах з відповідачем.

                     Під час виконання трудових обов’язків прохідника  позивач  отримав трудове каліцтво, що підтверджено медичними документами (а.с.8-13 ).

                    Відповідно до ст. 14 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинила втрату працездатності» нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть

                    Висновком МСЕК  від  16 квітня 2010 року позивачу вперше  було встановлено 50% втрати працездатності  внаслідок трудового каліцтва.                     Підставою відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я є зменшення  у потерпілого здатності до праці за певною професією (а.с.16-17).

                   У встановленому  законом Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ України  від 25 серпня 2004 року №1112 з подальшими змінами нещасний випадок    було розслідувано за участю представників підприємства – відповідача, про що складено акт  про нещасний випадок на виробництві  форми Н-1 від 22 грудня 2009 року, який не оспорений відповідачем  (а.с.5).

                   Відповідно до акту причиною нещасного випадку є обвалення  породи покрівлі унаслідок порушення технологічної виїмки породи комбайна, що виразилося в тому, що від останньої рами постійного кріплення вибій просунувся по верхній частині на 1,5 – 2,0 метри, що зумовило втрату стійкості порядного масиву на кордоні із зоною ороблення порід  Котлинського недвигу.  

                  Винними особами, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці зазначені посадові особи підприємства.

                 В акті зазначено, яким саме нормам охорони праці не відповідали дії посадових осіб відповідача, серед інших  ст.14 Закону України «Про охорону праці».

                 Таким чином дії відповідача  не відповідали  нормам охорони праці, тобто  наявна   протиправність дій  останнього.

                 Виходячи з вимог ст.153 КЗпП, яка покладає на власника обов’язок створювати на підприємстві безпечні умови праці, вина власника полягає у невиконанні такого обов’язку.

                  Висновком МСЕК встановлено прямий причинний зв'язок між  трудовим каліцтвом і небезпечними умовами праці, порушенням Закону України «Про охорону праці» з боку відповідача та порушенням небезпечних  норм при виконанні робіт.

                        Відповідно до ст. 237 – 1 КЗпП України  відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

                        Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

                        Таким чином, саме на власника підприємства покладено обов’язок  відшкодовувати працівнику моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять яких-небудь інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

                         Згідно до роз’яснень, які містяться в п.13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику  в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ) відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема  виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

                          Таким чином, моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов : наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв’язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв’язку між попередніми умовами, які найшли підтвердження в судовому засіданні.

                           Доводи апеляційної скарги  про те, що судом не були залучені до справи у якості 3-х осіб посадові особи, які допустили порушення норм охорони праці,  не може бути підставою для звільнення  від покладення  відповідальності не відповідача по відшкодуванню моральної шкоди.

                          Доводи апеляційної скарги про те, що факт заподіяння моральної шкоди не встановлений МСЕК, безпідставний і не ґрунтується на законі, який не передбачає обов’язковість висновків МСЕК у даному випадку. Сам факт ушкодження здоров’я свідчить про заподіяння моральної шкоди.  

                          Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд урахував, що трудовим каліцтвом  позивачу завданий  фізичний біль, він не може вести звичайний спосіб життя, що  призвело до порушення її  нормальних  життєвих зв'язків,  вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя  й з дотриманням вимог  ст.237-1 КЗпП України та врахувавши конкретні обставини справи,  виходячи із засад розумності та справедливості,  визначив таке відшкодування в розмірі 19 000 грн. та навів в рішенні відповідні мотиви стягнення саме такого розміру.

                          Визначена судом сума  відповідає характеру та ступеню моральних страждань  позивача, конкретним обставинам справи та підстав для її зменшення не вбачається.

                      Доводи апеляційної скарги про те, що відповідальність за завдання моральної шкоди повинно нести відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську  не ґрунтуються на законі.

                        Дійсно, питання відшкодування працівникові (застрахованій особі) за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди в разі нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, які призвели до втрати працівником працездатності, регулює спеціальний Закону України « Про загально обов’язкове  державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

                   Однак, п. 27 ст.77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік дію  абзацу четвертого статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини  третьої статті 34 Закону України  « Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей на 2006 рік було зупинено.

                      Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин, в зв’язку із зміною спеціального закону, не відповідав за завдану моральну шкоду, то в разі отримання працівником виробничої травми чи професійного захворювання в цей період він набуває права на відшкодування моральної шкоди на загальних підставах, встановлених законом.

                      Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного правового висновку, що  на виниклі  правовідносини поширюються  вимоги  ч.1 ст.237-1 КЗпП України.

                       Повно і всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.  

                       Посилання судом на норми ст.1167 ЦК України є помилковим, але  це не впливає на висновки суду про підставність заявленого позову.

                         За таких обставин апеляційна  скарга  задоволенню не підлягає, оскільки наведені в ній доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

                           Рішення суду першої інстанції  підлягає залишенню без змін, як таке, що відповідає вимогам   норм матеріального і процесуального  права.

                          Керуючись ст.ст.307ч.1 п.1, 308,  314-315  ЦПК України, апеляційний суд

                                                      У Х В А Л И В

                     Апеляційну  скаргу ВАТ «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська – Західна №1»   відхилити.

                     Рішення  Красноармійського міськрайонного суду Донецької області  від  26 липня 2010 року    залишити без змін.

                      Ухвала  суду   набирає законної сили з дня  її  проголошення.    

                      Касаційна скарга   може бути подана протягом двадцяти днів  з дня  набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.  

   Головуючий                                                                                       В.С.Висоцька

  Судді                                                                                                     Л.І.Соломаха

                                                                                                                  О.В.Осипчук