Справа №22ц - 16299                                                                                 Головуючий  1 інстанції  Любчик В.М.

Категорія  51                                                                                                                      Доповідач Висоцька В.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ                     УКРАЇНИ

05 жовтня 2010 року                                                         м. Донецьк

  Апеляційний                          суд                    Донецької                      області

в складі                                      Головуючого   ВИСОЦЬКОЇ В.С.

                                                    Суддів              ОСИПЧУК О.В., ПРОКОПЧУК Л.М.

                                               При секретарі        ОПРЯ Ю.Л.                                                                              

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті  Донецьку цивільну справу за  позовом ОСОБА_1  до Державного підприємства «Добропіллявугілля» відокремлений підрозділ «Шахта «Новодонецька», 3 –я особа відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля про відшкодування моральної шкоди   за апеляційною скаргою   Державного підприємства «Добропіллявугілля»    на рішення Добропільського міськрайонного суду  Донецької області від  22 червня  2010 року

                                                                     В С Т А Н О В И В  

             Рішенням  Добропільського  міськрайонного     суду    Донецької області     від 22 червня  2010 року  позовні вимоги  ОСОБА_1   задоволені частково   : поновлено строк для звернення до суду за захистом порушених прав;  стягнуто з відповідача Державного підприємства «Добропіллявугілля»   на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 15 000 грн. В решті прозову відмовлено.

             В апеляційній скарзі  відповідач   Державне підприємство «Добропіллявугілля»     просить скасувати постановлене рішення, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального закону, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

           Відповідач  зазначив, що суд  не врахував, що укладаючи трудовий договір з позивачем, підприємство повідомляло позивача про наявність небезпечних і шкідливих умов праці та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, позивач усвідомлював можливість ушкодження його  здоров’я через умови праці.

              Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив лише з факту встановлення професійного захворювання та стійкої втрати працездатності. Зазначають, що факт моральної шкоди може бути встановлено лише за висновком МСЕК, висновок  такої експертизи  відсутній.

               Суд не взяв до уваги, що моральна шкода може бути стягнути  лише в рази встановлення протиправності діяння, не зазначив конкретних нормативних актів, які роботодавцем були порушені, не зазначив, в чому вина відповідача.

               Крім того, суд не врахував, що  відповідність за моральну шкоду може нести не підприємство, а відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля.

               В судове  засідання   представник  відповідача  не з’явився, просили розглядати справу у їх відсутності.

              Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає, рішення суду  підлягає  залишенню   без змін  з наступних підстав.

                Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням  норм матеріального або процесуального права.  

                 Судом першої інстанції встановлено, що  позивач знаходився в трудових відносинах з відповідачем  протягом 23 років, працював  прохідником, машиністом гірних машин   підземним  з повним  робочим днем під землею у шкідливих та небезпечних умовах праці.

              Відповідач не забезпечив здорові і безпечні умови праці, внаслідок чого позивач отримав професійне захворювання легенів – пнєвмоконіоз. Висновком МСЕК від  10 жовтня 2006 року позивачу встановлено стійку втрату працездатності 20% у зв’язку з професійним захворюванням, висновком МСЕК від 21 серпня 2007 року  встановлено 50% втрати працездатності,  3 групу інвалідності.

                Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що  ОСОБА_1    втратив працездатність у зв’язку з професійним захворюванням, яке виникло в результаті дії негативних виробничих факторів під час виконання ним трудових обов’язків, відповідач як роботодавець не забезпечив безпечних умов праці, а тому зобов’язаний відшкодувати позивачу завдану ушкодженням здоров’я моральну шкоду.

                 Висновок  суду  першої інстанції відповідає вимогам закону та наданим сторонами доказам.

                  Відповідно до ст. 153 КЗпП України  на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

                  Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

                  Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

                   Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

                    Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

                     З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, серед інших:

                   забезпечує усунення причин, що призводять до професійних захворювань;

                    впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки;

                    здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці тощо.

                     Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

                     Отже обов’язок належної організації охорони праці на підприємстві та забезпечення контролю за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці лежить на роботодавцеві.

                     Доводи апеляційної скарги про відсутність  умов відповідальності за заподіяну шкоду спростовуються матеріалами справи.

                     З обставин справи вбачається, що позивач  знаходився в трудових відносинах з відповідачем з 10 червня 1983 року  по 11 липня 1986 року, з 15 вересня 1986 року по 21 липня 1991 року, з 12 січня 1998 року по 05 липня 1999 року, з  10 січня 2000 року по 20 жовтня 2006 року, що підтверджено копією трудової книжки (а.с.3-7). 20 жовтня 2006 року позивача звільнено  у зв’язку з виявленою невідповідністю працівника  виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, яке перешкоджає  продовженню даної роботи. (а.с. 7).

                     Під час виконання трудових обов’язків прохідника, машиніста гірних машин  підземного  позивач  отримав професійне захворювання, що підтверджено медичними документами (а.с.12-14).

                     До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою (ст. 14 Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинила втрату працездатності» ).

                    Висновком МСЕК  від  10 жовтня 2006 року позивачу вперше  було встановлено 20% втрати працездатності безстроково внаслідок професійного захворювання, висновком МСЕК  від 21 серпня 2007 року встановлено 50% втрати працездатності з 31 липня 2007 року безстроково, третя  група інвалідності, що свідчить про погіршення стану його здоров’я через професійне захворювання  (а.с.9-11).

                   Підставою відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я є зменшення  у потерпілого здатності до праці за певною професією (а.с. 9-11).

                   Професійне захворювання  розвивалося поступово під впливом систематичного і тривалого впливу шкідливих факторів, що властиві шахті, умовам праці та професії позивача, що підтверджено медичними документами (а.с.12-14).

                   У встановленому  законом Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ України  від 25 серпня 2004 року №1112 з подальшими змінами професійне захворювання позивача  було розслідувано за участю представників підприємства – відповідача, про що складено акт розслідування хронічного професійного захворювання  форми П-4 від 20 вересня 2006 року, який не оспорений відповідачем  (а.с.8).

                   Відповідно до акту причиною  професійного захворювання  є запиленість повітря робочої зони : перевищення допустимої концентрація пилу більш, ніж в 4 рази при виконанні  професії машиніста гірних машин,  при виконанні  професії прохідника перевищення допустимої концентрація пилу - в 45 разів. Винними особами у виникненні  виробничих  факторів, що призвели до професійного захворювання зазначені посадові особи шахти «Новодонецька», з якою позивач знаходився в трудових відносинах (а.с.8).

                 В акті зазначено, яким саме нормам охорони праці не відповідали дії посадових осіб відповідача, серед інших ст. 19, 22  Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення». Відповідно до зазначених норм:

                    - повітря у виробничих та інших приміщеннях тривалого чи тимчасового перебування людей повинно відповідати санітарним нормам.

                     - підприємства при здійсненні своєї діяльності зобов'язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та усунення причин забруднення  повітря  виробничих приміщеннях.

                     - власник зобов'язаний створити безпечні і здорові умови праці, що відповідають вимогам санітарних норм, здійснювати заходи, спрямовані на запобігання захворюванням, отруєнням.

                        Таким чином дії відповідача  не відповідали  нормам охорони праці, тобто  наявна   протиправність дій  останнього.

                       Виходячи з вимог ст.153 КЗпП, яка покладає на власника обов’язок створювати на підприємстві безпечні умови праці, вина власника полягає у невиконанні такого обов’язку. Професійне захворювання виникло внаслідок тривалого перебування працівника в підземних умовах, факти незабезпечення власником здорових і безпечних умов праці зафіксовані в акті : недосконалість технологій обезпилюючи заходів, неефективності боротьби з пилом, невиконання обов’язків відповідальних працівників підприємства щодо нагляду за охороною праці,не проведення  лікувально – оздоровчих заходів (а.с.8).

                        Висновком МСЕК встановлено прямий причинний зв'язок між захворюванням ОСОБА_1 і шкідливими умовами праці, порушенням Закону України «Про охорону праці» з боку відповідача та порушенням санітарних норм при виконанні робіт.

                        Відповідно до ст. 237 – 1 КЗпП України  відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

                        Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

                        Таким чином, саме на власника підприємства покладено обов’язок  відшкодовувати працівнику моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять яких-небудь інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

                         Згідно до роз’яснень, які містяться в п.13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику  в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ) відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема  виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

                          Таким чином, моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов : наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв’язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв’язку між попередніми умовами, які найшли підтвердження в судовому засіданні.

                           Доводи апеляційної скарги  про те, що позивач свідомо припускав настання шкідливих наслідків від праці під землею  не може бути підставою для звільнення  від покладення  відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди.

                          Доводи апеляційної скарги про те, що факт заподіяння моральної шкоди не встановлений МСЕК, безпідставний і не ґрунтується на законі, який не передбачає обов’язковість висновків МСЕК у даному випадку. Сам факт ушкодження здоров’я свідчить про заподіяння моральної шкоди.  

                          Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд урахував, що професійним захворюванням  позивачу завданий  фізичний біль, він не може вести звичайний спосіб життя, що  призвело до порушення її  нормальних  життєвих зв'язків,  вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя  й з дотриманням вимог  ст.237-1 КЗпП України та врахувавши конкретні обставини справи, а саме невиліковність захворювання – пнєвмоконіоз, погіршення стану здоров’я,  виходячи із засад розумності та справедливості,  визначив таке відшкодування в розмірі 15 000 грн. та навів в рішенні відповідні мотиви стягнення саме такого розміру.

                          Визначена судом сума  відповідає характеру та ступеню моральних страждань  позивача, конкретним обставинам справи та підстав для її зменшення не вбачається.

                      Доводи апеляційної скарги про те, що відповідальність за завдання моральної шкоди повинно нести відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропілля не ґрунтуються на законі.

                        Дійсно, питання відшкодування працівникові (застрахованій особі) за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України моральної шкоди в разі нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, які призвели до втрати працівником працездатності, регулює спеціальний Закону України « Про загально обов’язкове  державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

                   Однак, п. 27 ст.77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік дію  абзацу четвертого статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини  третьої статті 34 Закону України  « Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей на 2006 рік було зупинено.

                      Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин, в зв’язку із зміною спеціального закону, не відповідав за завдану моральну шкоду, то в разі отримання працівником виробничої травми чи професійного захворювання в цей період він набуває права на відшкодування моральної шкоди на загальних підставах, встановлених законом.

                      Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного правового висновку, що  на виниклі  правовідносини поширюються  вимоги   ч.1 ст.237-1 КЗпП України.

                       Повно і всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, суд першої інстанції правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.  

                        До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП України). Однак до інших вимог про відшкодування моральної шкоди ( як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав) строки  позовної давності відповідно до  ст. 83 ЦК УРСР 1963 року  не застосовується (п.16  постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику  в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» ).

                           З набранням чинності ЦК України 2004 року  позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди,  завданої каліцтвом, іншим  ушкодженням здоров’я або смертю (п.3 ч.1 ст.268 цього Кодексу).

                          Поновлення позивачеві строку для захисту  порушених прав є зайвим, але  це не впливає на висновки суду про підставність заявленого позову. Рішення не може бути скасовано лише з формальних міркувань.

                         За таких обставин апеляційна  скарга  задоволенню не підлягає, оскільки наведені в ній доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

                           Рішення суду першої інстанції  підлягає залишенню без змін, як таке, що відповідає вимогам   норм матеріального і процесуального  права.

                          Керуючись ст.ст.307ч.1 п.1, 308,  314-315  ЦПК України, апеляційний суд

                                                      У Х В А Л И В

                     Апеляційну  скаргу  Державного підприємства «Добропіллявугілля»  відхилити.

                     Рішення  Добропільського міськрайонного суду Донецької області  від  22 червня 2010 року    залишити без змін.

                      Ухвала  суду   набирає законної сили з дня  її  проголошення.    

                      Касаційна скарга   може бути подана протягом двадцяти днів  з дня  набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.  

   Головуючий                                                                                       В.С.Висоцька

  Судді                                                                                                  О.В.Осипчук  

                                                                                                            Л.М.Прокопчук