Справа № 22ц - 11412                                                                                  Головуючий в 1 інстанції Корчиста О.І.

Категорія  27                                                                                                                         Доповідач   Висоцька  В.С.    

                                            У Х В А Л А

                         І М Е Н Е М            У К Р А Ї Н И

 23 вересня   2010 року                                                                   м. Донецьк

Апеляційний        суд          Донецької        області  

 в       складі:        головуючого  ВИСОЦЬКОЇ В.С.

                               суддів              ОСИПЧУК О.В., МОЛЧАНОВА С.І.

             при секретарі   Красавіній Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку  справу  за позовом ПАТ «ПрокредитБанк» до ТОВ «Асоціація «Регіон», ТОВ «Еліт-Сервіс», ТОВ «Донбас-Лідер»,ТОВ «ПКЦ «Козак», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6    про   стягнення  кредитної заборгованості   за апеляційними  скаргами ТОВ «Еліт-Сервіс» та ОСОБА_3 на рішення Пролетарського районного суду м. Донецька   від 20 травня 2010 року

                                            В С Т А Н О В И В

Рішенням  Пролетарського районного суду м. Донецька   від 20 травня 2010 року  позовні вимоги  ПАТ «ПрокредитБанк» задоволені.

Стягнуто з   ТОВ «Асоціація «Регіон», ТОВ «Еліт-Сервіс», ТОВ «Донбас-Лідер»,ТОВ «ПКЦ «Козак», ОСОБА_1, ОСОБА_6  солідно на користь ПАТ «ПрокредитБанк»   заборгованість  про надання траншу від 21 липня 2006 року в розмірі 314 455,03 грн.

Стягнуто з   ТОВ «Асоціація «Регіон», ТОВ «Еліт-Сервіс», ТОВ «Донбас-Лідер»,ТОВ «ПКЦ «Козак», ОСОБА_1, ОСОБА_6  солідно на користь ПАТ «ПрокредитБанк»   заборгованість  про надання траншу від 07 березня 2008 року в розмірі 388 253,20 грн. Звернуто стягнення на транспортні засоби, які належать ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_1 та  передані в заставу.  Вирішео питання про стягнення   судових  витрат.

                    В  апеляційній  скарзі ТОВ «Еліт-Сервіс»  посилається  на   порушення  вимог матеріального та процесуального  закону  та  порушує питання про скасування зазначеного судового рішення та  повернення справи на новий розгляд.

                  Відповідач  ТОВ «Еліт-Сервіс», зазначив, що суд порушив права відповідачів, які не були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином.

                  Суд  прийшов до помилкового висновку про те, що ТОВ «Еліт-Сервіс»  може відповідати перед кредитором – позивачем за договором траншу від 07 березня 2008 року. Підприємство не було про це повідомлено ані банком, ані ОСОБА_1 і укладало договір поруки 20 липня 2006 року, взявши на себе зобов’язання  перед кредитором  відповідати по зобов’язанням ОСОБА_1, які виникають на підставі рамкової угоди від 20.07. 2006 року.

                 Суд не звернув уваги, що банком не виконано п.1.4 Договору поруки від 20 липня 2006 року, відповідно до якого він  повинен отримати вимогу кредитора, і їм як поручителю не було відомо про порушення позичальником взятих на себе зобов’язань за кредитним договором.

                  В апеляційній скарзі   відповідач ОСОБА_3 посилається  на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи,   порушення  вимог матеріального та процесуального  закону  та  порушує питання про скасування зазначеного судового рішення та  ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову до нього.  ОСОБА_3 зазначив, що йому особисто не було відомо про те, що  у ОСОБА_1  існує заборгованість за кредитним договором і стало це відомо лише із позовної заяви ПАТ «ПрокредитБанк».

               Вимога позивача про повне дострокове погашення кредиту від 21 липня 2006 року  до позичальника не містить вимоги про дострокове розірвання кредитного договору.

               Вважає, що взяті на нього зобов’язання поруки за позичальника припинилися, оскільки позивач не пред’являв до нього позов протягом шести місяців, починаючи з дня, коли дізнався про порушення позичальником зобов’язань за кредитним договором. Заборгованість почалася накопичуватися 25 листопада 2008 року. Жодних вимог з цього приводу до слухання справи він не отримував. Позивач не пред’являв до нього позову і протягом року, починаючи з 21 липня 2006 року, з дня укладення договору застави транспортного засобу.  

               Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_8, який діє на підставі довіреності від  26 квітня 2010 року, апеляційну скаргу підтримали.

              Представник  позивача ОСОБА_9  заперечувала  проти задоволення скарги, просила рішення залишити без змін, апеляційні скарги відхилити.

                Інші учасники судового розгляду до судового засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотання відповідачів ОСОБА_4,ОСОБА_5, ОСОБА_7 про відкладення розгляду справи відхилено, причини неявки не визнані судом поважними. Неявка сторін не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги   підлягають відхиленню, рішення суду  - залишення без  змін з наступних підстав.

                  Судом  встановлено, що 20 липня 2006 року між ПАТ «ПроКредитБанк»   та ОСОБА_1   було укладено рамкову угоду, відповідно до умов якої банк зобов’язався здійснювати кредитування відповідача ОСОБА_1 у межах ліміту кредитування суми 100000 доларів США на строк не більше 120 місяців. Видача кредитів здійснювалася шляхом укладення договорів про надання траншу, овердрафту, кредитної лінії, які є невід’ємною частиною  рамкової угоди та не мають самостійного значення.

                  21 липня 2006 року між ПАТ «ПроКредитБанк»   та ОСОБА_1   було укладено рамкову угоду, відповідно до умов якої  ОСОБА_1 отримав кредит 100000 доларів США зі сплатою 14,5% річних на строк 36 місяців. На підставі Договору про надання траншу від 07 березня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит 51000 доларів США з процентною ставкою 14% на строк 36 місяців.

                 З метою забезпечення повернення кредиту між позивачем та відповідачами  були укладені договори застави, згідно яких останні   добровільно взяли на себе зобов’язання перед позивачем відповідати  в повному обсязі по зобов’язанням ОСОБА_1 та передали в забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_1 в заставу належне їм на праві власності рухоме майно – транспортні засоби.  

                Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що  ОСОБА_1 зобов’язання за вказаними договорами належним чином не виконував, має заборгованість  за  договорами. Поручителі  несуть  солідарну відповідальність з боржником. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

 Висновок суду відповідає закону та матеріалам справи.

                  Судом  встановлено, що  правовідносини сторін  врегульовані Главою 71, параграфами 3, 6  глави 49 ЦК України, договором про надання траншу,  рамковою угодою,  договорами поруки,   договорами застави, укладеними  між сторонами тощо.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

                 Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором  банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати  грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

                         Як правильно встановлено судом і це підтверджено матеріалами справи, 20 липня 2006 року між ПАТ «ПроКредитБанк»   та ОСОБА_1   було укладено рамкову угоду, відповідно до умов якої банк зобов’язався здійснювати кредитування відповідача ОСОБА_1 у межах ліміту кредитування суми 100000 доларів США на строк не більше 120 місяців. Видача кредитів здійснювалася шляхом укладення договорів про надання траншу, овердрафту, кредитної лінії, які є невід’ємною частиною  рамкової угоди та не мають самостійного значення.

                  21 липня 2006 року між ПАТ «ПроКредитБанк»   та ОСОБА_1   було укладено рамкову угоду, відповідно до умов якої  ОСОБА_1 отримав кредит 100000 доларів США зі сплатою 14,5% річних на строк 36 місяців і на підставі Договору про надання траншу від 07 березня 2008 року ОСОБА_1 отримав кредит 51000 доларів США з процентною ставкою 14% на строк 36 місяців ( а.с.14 -20).

                З матеріалів справи вбачається, що  з метою забезпечення повернення кредиту між позивачем та відповідачами  були укладені договори застави транспортних засобів, згідно яких останні   добровільно взяли на себе зобов’язання перед позивачем відповідати  в повному обсязі по зобов’язанням ОСОБА_1 та передали в забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_1 в заставу належне їм  майно – транспортні засоби (а.с.21-27).  

 Договори підписані сторонами, посвідчені нотаріально, не оспорені сторонами   у встановленому законом порядку.

                    Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності  таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

З обставин справи вбачається, що боржником ОСОБА_1  були порушені умови кредитного договору щодо щомісячної сплати кредиту та процентів за його користування, банком надсилалися  повідомлення  щодо дострокового повернення кредиту та відсотків, але виконані не були. Таким чином, банк мав право у будь-який час звернутися до суду за захистом своїх порушених  прав.

 Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що  вимога позивача про повне дострокове погашення кредиту не містить вимоги про дострокове розірвання кредитного договору не можуть  бути прийняті до уваги судом, оскільки  звернення з позовом про розірвання договору є правом банку.

                  Відповідно до п.5.1 Договору кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом та інших  нарахувань   за користування кредитом  у випадках невиконання позичальником умов договору (а.с.15).

Відповідно до розрахунку  ПАТ «ПрокредитБанк»   заборгованість  про надання траншу від 21 липня 2006 року в розмірі 314 455,03 грн.,  заборгованість  про надання траншу від 07 березня 2008 року складає  388 253,20 грн. (а.с.68-71).  Суд погоджується з   розрахунками, наданим   позивачем, оскільки вони повністю відвідають умовам  договору.

Таким чином, ОСОБА_1  свої зобов'язання перед позивачем не виконав - кредит в повному обсязі з відсотками за користування кредитом не повернув, тому зазначені суми підлягають  стягненню в судовому порядку.

                   Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

                  Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

                  Згідно ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

                    Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Доводи апеляційної скарги  ТОВ «Еліт-Сервіс», що не  може відповідати перед кредитором – позивачем за договором траншу від 07 березня 2008 року спростовується матеріалами справи.

7 березня   2008 року між банком та ТОВ «Еліт-Сервіс»  була укладена додаткова угода №1 по договору поруки від 20 липня 2006 року, відповідно  до п. 1.2  якої  поручитель  ТОВ «Еліт-Сервіс»  зобов’язався відповідати за повне та своєчасне виконання боржником ОСОБА_1  його боргових зобов’язань перед кредитором за  договором про надання траншу від 7 березня 2008 року в повному обсязі таких зобов’язань (а.с.30). Поручитель та боржник відповідають як солідарні  боржники, що означає, що кредитор може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов’язань  як до боржника, так і до поручителя, чи до обох  одночасно.  

                    Оскільки ОСОБА_1 не виконав взяті на себе зобов’язання за кредитним договором, а  ТОВ «Еліт-Сервіс»   взяв на себе відповідно до укладеного договору поруки зобов’язання по виконання умов кредитного договору,  суд першої інстанції  прийшов до правильного   висновку, що позовні вимоги банку є обґрунтованими та такими, що  підлягають задоволенню. Сума заборгованості підлягає стягненню з боржника та поручителя  ТОВ «Еліт-Сервіс»    відповідно до закону та умов договору   солідарно .

Доводи апеляційних  скарг про те, що їм не було відомо про заборгованість ОСОБА_10 не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Банком надсилалася вимога про повне дострокове погашення кредиту. (а.с.72-74).

Відповідно до ст. 572 ЦК України  в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна  переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до умов договору (п.п.1.2)  в забезпечення виконання зобов’язань, вказаних у п.1.1 договору застави  від 21 липня 2006 року та усіх додаткових майнових та не майнових зобов’язань, які можуть виникнути внаслідок укладення між заставодержателем та позичальником в майбутньому угод в рамках кредитного договору – заставодавець  (ОСОБА_3)  передав в заставу предмет застави   (а.с.23).  

За таких обставин доводи апеляційної скарги  ОСОБА_3 спростовані матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про припинення поруки неспроможні.

Відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від настання строку виконання основного зобов’язання  не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання  не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

З обставин справи вбачається, що строк виконання основного зобов’язання не сплинув, тому кредитор мав право пред’явити вимоги до поручителя. Встановлений законом строк не пропущено. Обчислення строків відповідачем ОСОБА_3 є помилковим.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає відхиленню, рішення, як таке, що відповідає вимогам матеріального та процесуального закону – залишенню без змін відповідно до ст.308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 307 п.1 п. 1, 308,  314, 315 ЦПК України, апеляційний суд  

У Х В А Л И  И В

                  Апеляційні  скарги ТОВ «Еліт-Сервіс» та ОСОБА_3 відхилити.

                   Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 20 травня 2010 року  залишити без змін.

                   Ухвала   апеляційного суду набирає законної сили з моменту її  проголошення.

                    Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів  з дня набрання законної сили   ухвалою    апеляційного суду.

              Головуючий                                                                                       В.С.Висоцька

              Судді                                                                                                    О.В.Осипчук

                                                                                                                           С.І.Молчанов