Головуючий у 1 інстанції - Зекунов Е.В.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2010 року           справа №2а-11562/10/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Жаботинської С.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М.

при секретарі судового засідання Козлової О.М.

за участю представників позивача: Кузьмишкіна Д.В., Данилової О.М., Давиденко Л.Г.,

представника відповідача Бєсєди Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» та Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 червня 2010 року № 2а-11562/10/0570 за позовом Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт" до Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області про скасування припису від 19.04.2010 року № 05-01-044/0010-0006, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області про скасування припису від 19.04.2010 року № 05-01-044/0010-0006, мотивуючи свої вимоги тим, що вказаний припис винесено на підставі результатів перевірки додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування в Маріупольському порту, що проводилася в березні 2010 року прокуратурою Донецької області разом із Територіальною інспекцією праці в Донецькій області. Як зазначає позивач, відповідачем - Територіальною державною інспекцією праці у Донецькій області в акті № 05-01-044/0010 від 16.03.2010 року, складеному за результатами перевірки, відображені порушення які позивачем не вичинялися і на момент перевірки були об’єктивно відсутні.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 червня 2010 року № 2а-11562/10/0570 позовні вимоги задоволено частково.

Припис Територіальної державної інспекції праці в Донецькій області від 19.04.2010 року № 05-01-044/0010-0006 скасовано в частині:

1. Ознайомлення всіх працівників порту з Правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором відповідно до вимог ст. 29 КЗпП України та п. 2.5 Правил внутрішнього трудового розпорядку.

2. Надання відпустки працівникам ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, та іншим працівникам, які мають невикористані дні відпустки відповідно до вимог ст. 80 КЗпП України та ст. 11 Закону України «Про відпустки».

3. Проведення перерахунку доплати за роботу у нічний час докерам-механізаторам за період 2009 - січень, лютий, березень 2010 року, виходячи з тарифної ставки за роботою, яка виконувалась в нічний час відповідно до вимог ст. 108 КЗпП України та умов колективного договору.

4. Проведення перерахунку заробітної плати працівникам дитячих садків за період з 02.11.2009 року по 20.11.2009 року відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про оплату праці», постанови Кабінету Міністрів України № 1188 від 11.11.2009 року «Деякі питання оплати праці керівних, наукових, науково-педагогічних, педагогічних працівників, професіоналів, фахівців та інших працівників установ та закладів освіти».

5. Вжиття заходів щодо надання жінкам, які є одинокими матерями додаткових відпусток, відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про відпустки».

У задоволення решти позовних вимог відмовлено.

Сторони з постановою суду першої інстанції не погодились та подали апеляційні скарги.

Позивач у своїй апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції, при вирішенні спору, норм матеріального права, просив змінити постанову в частині відмови, шляхом задоволення позовних вимог стосовно оплати праці водіїв. Апеляційна скарга вмотивована тим, що оплата праці водіїв здійснювалася відповідно до норм ст. 15 КЗпП та Додатку № 3 до Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України та всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками та профоб’єднаннями на 2008 та 2009 роки.

Відповідач в апеляційній скарзі також, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції, залишити чинними пункти припису 2, 3, 4, 7 від 19.04.2010 року № 05-01-044/0010-0006. Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції прийшов до невірних висновків щодо змісту права працівника на відпуску та способу його реалізації, щодо змісту права на додаткову відпустку матерям одиначкам та способу його реалізації. В апеляційній скарзі відповідач також зазначає, що суд помилково дійшов висновку щодо правомірності дій позивача по встановленню окремих тарифних ставок для оплати робіт, що виконуються у нічний час, а також щодо правомірності оплати праці вихователям дитячих садків під час карантину (простою) з розрахунку 2/3 окладу. Зокрема, на думку відповідача позивач мав виконати вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 1188 від 11.11.2009 року та оплатити час простою повним розміром окладу.

Представники позивача в судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримали, в задоволені апеляції відповідача просили відмовити.

Представник відповідача свою апеляцію підтримав, в задоволені апеляції позивача просив відмовити.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

16 березня 2010 року, територіальною інспекцією праці у Донецькій області проведено перевірку Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт" на предмет додержання законодавства про працю, загальнообов'язкового державного страхування, за результатами якої складено акт перевірки № 05-01-044/0010 (а.с. 13 – 25).

Перевіркою виявлені: порушення вимог ст. 116 КЗпП, а саме працівникам несвоєчасно виплачувався розрахунок при звільненні та не повідомлялось про розмір такого розрахунку; ч. 3 ст. 115 КЗпП України та ст. 21 Закону України «Про відпустки» – несвоєчасно виплачувалась заробітна плати за час відпустки; порушення вимог ст. 29 КЗпП України та пункту 2.5 Правил внутрішнього розпорядку – шляхом не ознайомлення працівників з правилами внутрішнього трудового розпорядку; порушення вимог ст. 80 КЗпП України та статті 11 Закону України «Про відпустки» - шляхом ненадання працівникам відпусток протягом 2 років підряд; порушення вимог ст. 108 КЗпП України шляхом неналежної оплати робіт, що виконуються у нічний час; порушення вимог ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці»; порушення вимог ст. 17 Закону України «Про оплату праці», ПКМУ №1188 від 11.11.2009 року відповідно до яких час простою (карантину) в період епідемії грипу в Україні працівникам дитячих садків повинен оплачуватися виходячи з повної ставки; порушення вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; порушення вимог ст. 172 КЗпП України та ст. 25 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» шляхом не створення належної кількості робочих місць для інвалідів, а також залучення інвалідів до робіт які їм протипоказані; порушення вимог статті 9 Закону України «Про відпустки» шляхом ненадання додаткових відпусток матерям одиначкам; порушення вимог колективного договору, Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008-2009 роки, наказу Міністерства транспорту України № 18 від 17.01.2002 року «Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів».

Не погодившись із висновками перевірки, позивач 23.03.2010 р. звернувся до відповідача із запереченнями (а.с. 26-30).

За результатами перевірки Територіальна інспекція праці в Донецькій області склала припис від 19.04.2010 року № 05-01-044/0010-006 (а.с. 10), яким зобов'язала начальника ДП «Маріупольський морський торговельний порт»:

1. Ознайомити всіх працівників порту з Правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором відповідно до вимог ст. 29 КЗпП України та п. 2.5 Правил внутрішнього трудового розпорядку;

2. Надати відпустки працівникам ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, та іншим працівникам, які мають невикористані дні відпустки відповідно до вимог ст. 80 КЗпП України та ст. 11 ЗУ «Про відпустки»;

3. Провести перерахунок доплати за роботу у нічний час докерам-механізаторам за період 2009 - січень, лютий, березень 2010 року, виходячи з тарифної ставки за роботою, яка виконувалась в нічний час відповідно до вимог ст. 108 КЗпП України та умов колективного договору;

4. Провести перерахунок заробітної плати працівникам дитячих садків за період з 02.11.2009 року по 20.11.2009 року відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про оплату праці», постанови Кабінету Міністрів України № 1188 від 11.11.2009 року «Деякі питання оплати праці керівних, наукових, науково-педагогічних, педагогічних працівників, професіоналів, фахівців та інших працівників установ та закладів освіти»;

5. Привести у відповідність до вимог ст. 172 КЗпП України та ст. 25 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні» трудові відносини з інвалідами ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14;

6. Провести перерахунок надбавки за класність водіям 1 та 2 класу за період 2009 - січень, лютий, березень 2010 р., відповідно до вимог колективного договору, Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008-2009 роки, наказу Міністерства транспорту України № 18 від 17.01.2002 року «Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів»;

7. Вжити заходів щодо надання жінкам, які є одинокими матерями додаткових відпусток, відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про відпустки».

Задовольняючи позов про визнання припису нечинним в частині ознайомлення з правилами внутрішнього трудового розпорядку, суд першої інстанції зазначив, що з наданих особових карток ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 встановлено, що кожен з них при прийомі на роботу ознайомлений з Правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, про що в особових картках цих працівників зроблено відповідний запис (а.с. 44-58), і доводи позивача щодо ознайомлення всіх працівників підприємства шляхом розміщення Правил на всіх підрозділах порту відповідачем не спростовано.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь – які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено що пояснення сторін, третіх осіб та їх представників оцінюються в порядку інших доказів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з цього приводу та зазначає, що доказами наявними в матеріалах справи не підтверджується наявність порушення позивачем ст. 29 КЗпП. Крім того, частина 2 вказаної статті не передбачає, що ознайомлення працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку має підтверджуватися розпискою працівника. Тому відсутність відповідної відмітки у особовій картці працівника на момент перевірки не може служити доказом факту неознайомлення працівника з правилами трудового розпорядку при прийомі на роботу.

В частині порушення вимог ст. 80 КЗпП України та ст. 11 Закону України «Про відпустки» щодо ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд робітникам підприємства, зокрема, головному бухгалтеру ОСОБА_6, заступнику головного бухгалтера ОСОБА_19, заступнику головного інженера ОСОБА_8, начальнику пожежно-технічного нагляду ОСОБА_9, начальнику відділу валютно-касових операцій - ОСОБА_10, заступнику начальника порту - ОСОБА_11, а також іншим особам - робітникам порту, суд першої інстанції зазначив, що реалізація конституційного права працівника на відпочинок (відпустку) відбувається шляхом отримання щорічної відпустки у межах установлених графіком, та узгоджується між працівником і власником (або уповноваженим ним органом) шляхом подання працівником відповідної заяви. Ненадання власником підприємства або уповноваженим ним органом відпустки передбачає його відмову на письмову заяву працівника, і наданні відпустки взагалі, або надання строку відпустки в обсязі меншому чим то зазначено у заяві в межах строку визначених законодавством.

Колегія судів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що згідно з частинами 10 та 11 ст. 10 Закону України «Про відпустки», черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Представником відповідача не надано доказів, що підтверджують відмову власника або уповноваженого ним органом у надані відпуски або наданні строку відпустки в меншому обсязі ніж зазначено в заяві в межах строку визначених законодавством переліченим вище працівникам.

Таким чином висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність своїх дій щодо складення припису про порушення позивачем вимог ст. 80 КЗпП України та ст. 11 Закону України «Про відпустки», ґрунтується на нормах закону.

Щодо зафіксованого порушення вимог ст. 108 КЗпП України в частині оплати роботи у нічний час з урахуванням окремо визначеної тарифної ставки, то в даному випадку перевіркою та судом першої інстанції встановлено, що колективним договором Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на 2009-2012 роки, встановлені погодинні тарифні ставки робітникам комплексних бригад (докерам-механізаторам), механізаторам, які працюють за відрядною та почасовою формою оплати праці, та виконують вантажно-розвантажувальні роботи із застосуванням комплексної механізації. Наказом № 275 від 26.06.2009 року «Про підвищення посадових окладів», з наступними змінами, тарифні ставки не однократно підвищувались. Так, зокрема з 01.12.2009 року, вони складали: на навантаженні (розвантаженні) шкідливих для здоров'я вантажів, а також вантажів вагою місця більше 50 кг. з використанням ручної праці - 17,13 грн./год. на навантаженні (розвантаженні) інших вантажів - 14,23 грн./год., за час виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту вантажно-розвантажувальних машин та устаткування, а також за час виконання підсобних робіт - 6,44 грн./год.

Доплати за класність та за роботу в нічний і вечірній час провадяться із розрахунку тарифної ставки 8,36 грн./год. Згідно висновку Інспекції, оплата роботи в вечірній та нічний часи з розрахунку окремо визначеної ставки є порушенням вимог статті 108 КЗпП, оскільки така оплата не відповідає нормам діючого законодавства та погіршує становище працівників.

Позиція суду першої інстанції з даного приводу полягає у тому що позивач здійснював оплату працівникам за окремими тарифними ставками, згідно умов колективного договору, що передбачено чинним законодавством України і при нарахуванні заробітної плати за окремими тарифними ставками визначеними Колективним договором, діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначена позиція не спростовується висновками апеляційної скарги з огляду на наступне.

Оплата за грудень 2009 року працівникам в денний час здійснювалась за тарифною ставкою 14,23 грн./год., та в нічні години виходячи із тарифної ставки 8,36 грн./год. При виконанні робіт докерами-механізаторами в нічний час доплата проводилась в розмірі 40% із розрахунку тарифної ставки 8,36 грн./год.

Статтею 108 КЗпП передбачено, що робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої, регіональної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Колективним договором Державного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт» на 2009 - 2012 роки затвердженим на конференції трудового колективу 16.04.2009 року (далі - Колективний договір), зареєстрованим в Управлінні праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області за № 08/1016 від 21.04.2009 року, визначені основні засади регулювання виробничих і трудових відносин, забезпечення соціального й правового захисту.

Пунктом 1.1 додатку № 2 до Колективного договору встановлені тарифні ставки для всіх працюючих на підприємстві, зокрема визначені тарифні ставки для оплати праці докерів-механізаторів в денний, та окремо визначена тарифна ставка за їх роботу в нічний і вечірній часи.

Пунктом 8 додатку № 3 до Колективного договору встановлена доплати докерам-механізаторам за роботу у нічний час у розмірі 40% тарифної ставки.

Таким чином, в цій частині рішення, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ґрунтується на нормах матеріального та процесуального право.

Щодо порушення вимог ст. 17 Закону України «Про оплату праці», постанови Кабінету Міністрів України № 1188 від 11.11.2009 року, то позиція суду першої інстанції полягає у тому, що відповідно до ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Тому нарахування заробітної плати працівникам дитячих садків за час простою здійснюється виходячи з вимог ст. 113 КЗпП України, тобто відповідно до вимог п. 7.23 Колективного договору у розмірі 2/3 посадового окладу, а не відповідно до вищезазначеної постанови Кабміну.

Проте колегія суддів, з цього приводу, вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог ст. 8 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Згідно ст. 5 Закону України «Про дошкільну освіту» систему дошкільної освіти становлять зокрема дошкільні навчальні заклади незалежно від підпорядкування, типів і форми власності.

Відповідно до вимог п. п. 1, 2 постанови КМУ № 1188 від 11.11.2009р. «Деякі питання оплати праці керівних, наукових, науково - педагогічних, педагогічних працівників, професіоналів, фахівців та інших працівників установ та закладів освіти» з метою недопущення зменшення рівня соціальної захищеності працівників установ та закладів освіти в умовах поширення епідемії грипу Ата гострих респіраторних захворювань серед населення встановлено, що на період канікул з 02.11.09 р. на три тижні в усіх навчальних і дитячих - дошкільних закладах незалежно від форми власності заробітна плата керівних, наукових, науково педагогічних, педагогічних працівників, професіоналів, фахівців та інших працівників установ та закладів освіти виплачується в обсязі, який вони отримували до початку канікул.

Міністерству освіти і науки, іншим центральним органам виконавчої влади, до сфери управління яких належать установи та заклади освіти, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопільській міським державним адміністраціям забезпечити фінансування оплати праці працівників та закладів освіти в повному обсязі.

Колегія суддів зазначає що зазначена постанова Кабінету Міністрів України є спеціальним нормативним актом, який регулює оплату праці конкретного періоду канікул з 2 листопада 2009 р. на три тижні в усіх навчальних і дитячих дошкільних закладах віднесених до Міністерства освіти і науки, інших центральних органів виконавчої влади, до сфери управління яких належать установи та заклади освіти. Дитячі садки позивача є структурними підрозділами підприємства, заробітна плата працівникам здійснюється згідно умов колективного договору, що передбачено чинним законодавством та не суперечить ст. 113 КЗпП України, яка встановлює мінімальну гарантію оплати праці працівників під час простою в розмірі не менше 2/3 встановленої тарифної сітки або окладу, тому при наданні оцінки правомірності оплати простою працівників дитячих садків відповідача з розрахунку 2/3 встановленої тарифної сітки або окладу, колегія суду, вважає, що ДП «Маріупольський морський торговельний порт» правомірно керувався саме нормами ст. 113 КЗпП України. Враховуючи наведене, Донецьким окружним судом при задоволені позову в цій частині правильно зроблено висновок, що дії позивача не суперечать нормам КЗпП України.

В частині порушення вимог ст. 9 Закону України «Про відпустки» стосовно ненадання додаткових відпусток ОСОБА_20, яка має статус матері-одиначки, позиція суду першої інстанції полягає у тому, що за змістом статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, а незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. В процесі перевірки встановлено, що ОСОБА_20 жодного разу додаткова відпустка передбачена законом не надавалася. При цьому, як зазначає відповідач в апеляційній скарзі, ОСОБА_20, пояснила, що їй не відомо про право на таку відпустку тому до адміністрації порту вона з такими заявами не зверталася. Суд першої інстанції задовольняючи позов в цій частині зазначив, що всі негативні наслідки щодо не реалізації своїх соціальних прав покладаються на особу яка має ці права.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка працівникам, які мають дітей відноситься до соціальних відпусток.

Згідно ст. 19 Закону України "Про відпустки", жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів. За приписами ч. 7 ст. 20 Закону України «Про відпустки», додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

За змістом статті 10 цього Закону, конкретний період надання щорічних відпусток у межах; установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Щорічні відпустки жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда надаються за бажанням працівника в зручний для нього час.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 1 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи має керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на вказаний відпочинок для матері з дитиною гарантується КЗпП та Законом України «Про відпустки». Разом із тим, колегія вважає, відповідачем не доведено, що роботодавець відмовив працівнику в надані вищенаведеної відпуски, у зв’язка із чим рішення суду першої інстанції в цій частині є законним.

Відносно порушення вимог колективного договору Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008-2009 рої наказу Міністерства транспорту України № 18 від 17.01.2002 року «Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів», то позиція суду апеляційної інстанції з даного приводу не співпадає з позицією суду першої інстанції і полягає у тому, що:

Всі водії приймаються до Порту за професією водій автотранспортних засобів та розподіляються за різними видами автотранспортних засобів. В залежності від рівня кваліфікації вони мають 1, 2 класи, які дають їм право на отримання оплати, розмір якої визначається відповідно до законодавчих актів та Колективного договору.

Встановлено, що в Державному підприємстві "Маріупольський морський торговельний порт" на підставі шляхових листів, позивачем проводиться розрахунок відпрацьованих водієм годин, час перебування водія в режимі очікування та час його роботи на лінії. Внаслідок цього, нарахування та виплата надбавки за класність водіям проводиться виходячи із тарифної ставки та за години фактично проведені за керуванням автотранспортним засобом.

Під час перевірки відповідачем встановлено, що, зокрема, в січні 2009 року: водій ОСОБА_21 відпрацював 165 годин, з них в режимі очікування - 113 год., робота на лінії 52 год. Фактично, нарахування надбавки за класність ОСОБА_21 позивачем проведено за 52 год.; водій ОСОБА_22 відпрацював 106 годин, з них в режимі очікування - 56,8 год., робота на лінії 49,2 год. Фактично, нарахування надбавки за класність ОСОБА_22 позивачем проведено за 49,2 год.

Додатком № 3 до Колективного договору «Перелік доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів», передбачено виплату надбавок водіям вантажних, легкових автомобілів, автобусів за класність: водіям 1-го класу - 25% тарифної ставки, водіям 2-го класу - 10% тарифної ставки.

Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008-2009 роки, встановлено, що за класність водіям легкових і вантажних автомобілів, автобусів виплачуються надбавки водіям 2-го класу - 10 відсотків, 1-го класу - 25 відсотків встановлено тарифної ставки за відпрацьований водієм час.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Наказу Міністерства транспорту України № 18 від 17.01.2002 року «Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів», "робочий час" - це час, протягом якого водій зобов'язаний виконувати роботу, визначену трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

До складу робочого часу водія включається:

а) час керування автотранспортним засобом на маршруті (у рейсі);

б) час стоянки автотранспортного засобу в пунктах навантаження та розвантаження вантажів, місцях посадки та висадки пасажирів, у місцях використання обладнання спеціальне автотранспортних засобів;

в) час простою не з вини водія;

г) підготовчо-остаточний час для виконання робіт перед виїздом за маршрутом (у рейс) та після повернення, а при міжміських перевезеннях - для виконання робіт перед початком та після закінчення зміни в місці стоянки на кінцевих або проміжних пунктах маршруту (рейсу);

ґ) час проведення медичних оглядів водія перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення;

д) час зупинок, передбачених графіком, для короткочасного відпочинку від керування автотранспортним засобом на маршруті (у рейсі) та на кінцевих пунктах, а також час для огляду та технічного обслуговування автотранспортних засобів на проміжних та кінцевих пунктах маршруту (рейсу);          

е) час охорони автотранспортного засобу з вантажем або без нього під час стоянки на кінцевих та проміжних пунктах при здійсненні міжміських перевезень у разі, якщо такі обов'язки передбачені трудовим договором (контрактом), укладеним з водієм;

є) половина часу, передбаченого завданням на рейс (розкладом, графіком) міжміського сполучення, при роботі двох водіїв на автотранспортному засобі, обладнаному спальним місцем;

ж) час проведення робіт з усунення технічних несправностей автотранспортного засобу на маршруті (у рейсі), а також у польових умовах через відсутність технічної допомоги;

з) інший час, передбачений законодавством України.

На підставі зазначеного, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що дії позивача щодо нарахування та виплати надбавки за класність водіям за години проведені за керуванням автотранспортним засобом, а не фактично відпрацьовані години впродовж робочого дня, не відповідають вимогам діючого законодавства та Колективного договору.

Змінами та доповненнями 4 до Додатку № 3 до Колективного договору «Перелік доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів», які зареєстровано Управлінням праці та соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради Донецької області за № 08/1045 від 14 вересня 2009 р., встановлено виплату надбавок водіям вантажних, легкових автомобілів, автобусів за класність: водіям 1-го класу - 25% тарифної ставки, водіям 2-го класу - 10% тарифної ставки за відпрацьований час.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що судове рішення першої інстанції в цій частині винесено з частковим дотриманням норм матеріального права, оскільки оплата надбавок водіям вантажних, легкових автомобілів, автобусів за класність: водіям 1-го класу - 25% тарифної ставки, водіям 2-го класу - 10% тарифної ставки за відпрацьований час обумовлена в колективному договорі змінами та доповненнями 4, які зареєстровані з 14 вересня 2009 р., то до цього часу оплата вищенаведених надбавок водіям повинна була здійснюватися за весь робочій час, а тому припис Територіальної державної інспекції праці в Донецькій області від 19.04.2010 року № 05-01-044/0010-0006 необхідно скасувати в частині проведення перерахунку надбавки за класність водіям 1 та 2 класу за період з 14 вересня 2009 р., січень, лютий, березень 2010 р., відповідно до вимог колективного договору, Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008-2009 роки, наказу Міністерства транспорту України №18 від 17.01.2002 року «Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що судове рішення першої інстанції винесено з частковим дотриманням норм матеріального права, а тому, приходить до висновку що постанова суду підлягає скасуванню,-

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт" - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області – залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 червня 2010 року №2а-11562/10/0570 за позовом Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт" до Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області про скасування припису Територіальної державної інспекції праці в Донецькій області від 19.04.2010 року №05-01-044/0010-0006 – скасувати.

Адміністративний позов Державного підприємства "Маріупольський морський торговельний порт" до Територіальної державної інспекції праці у Донецькій області про скасування припису від 19.04.2010 року № 05-01-044/0010-0006 - задовольнити частково.

Припис Територіальної державної інспекції праці в Донецькій області від 19.04.2010 року №05-01-044/0010-0006 скасувати в частині:

- ознайомлення всіх працівників порту з Правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором відповідно до вимог ст. 29 КЗпП України та п. 2.5 Правил внутрішнього трудового розпорядку;

- надання відпустки працівникам ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, та іншим працівникам, які мають невикористані дні відпустки відповідно до вимог ст. 80 КЗпП України та ст. 11 Закону України «Про відпустки»;

- проведення перерахунку доплати за роботу у нічний час докерам-механізаторам за період 2009 - січень, лютий, березень 2010 року, виходячи з тарифної ставки за роботою, яка виконувалась в нічний час відповідно до вимог ст. 108 КЗпП України та умов колективного договору;

- проведення перерахунку заробітної плати працівникам дитячих садків за період з 02.11.2009 року по 20.11.2009 року відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про оплату праці», постанови Кабінету Міністрів України № 1188 від 11.11.2009 року «Деякі питання оплати праці керівних, наукових, науково-педагогічних, педагогічних працівників, професіоналів, фахівців та інших працівників установ та закладів освіти»;

- вжиття заходів щодо надання жінкам, які є одинокими матерями, додаткових відпусток, відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про відпустки»;

- проведення перерахунку надбавки за класність водіям 1 та 2 класу за період з 14 вересня 2009 р. по січень, лютий, березень 2010 р., відповідно до вимог колективного договору, Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2008-2009 роки, наказу Міністерства транспорту України № 18 від 17.01.2002 року «Про затвердження Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів»;

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання судового рішення у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини постанови складені, підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 04 серпня 2010 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення; може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Постанова складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 09 серпня 2010 року.

Колегія суддів: