Справа № 22ц-13345/10 Головуючий у 1 інстанції: Князьков В.В.
Категорія: 51 Доповідач: Соломаха Л.І.
_____________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого – судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Бондаренко Л.І.
при секретарі Валуйському В.А.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційні скарги позивача ОСОБА_2, відповідача – Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17 червня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» про відшкодування моральної шкоди , -
В С Т А Н О В И В:
01 квітня 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» (далі ДП «ДВЕК») про відшкодування моральної шкоди .
Зазначав, що під час виконання трудових обов’язків гірничого робітника очисного забою Відокремленого підрозділу «Шахта ім. О.О. Скочинського» ДП «ДВЕК» 08 червня 2009 року з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав гостре отруєння рудничним газом. Рішенням МСЕК від 28 вересня 2009 року йому за цим нещасним випадком була встановлена стійка втрата професійної працездатності - 40%, він визнаний інвалідом 3 групи.
Через ушкодження здоров’я на виробництві внаслідок нещасного випадку йому заподіяна моральна шкода, на відшкодування якої просив стягнути з відповідача грошову компенсацію в сумі 100 000 грн. (а.с. 2-3).
Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17 червня 2010 року з ДП «ДВЕК» н а користь ОСОБА_2 стягнуто на відшкодування моральної шкоди 7 000 грн . (а.с. 46-47).
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставина справи, просить рішення суду змінити, стягнути на його користь на відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.
Зазначає, що суд невірно оцінив його моральні страждання, не врахував, що він не має нагоди працювати за своєю професією, став безробітним, стан його здоров’я погіршується і його відновлення неможливе (а.с. 60-61).
Відповідач - ДП «ДВЕК» в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення суду скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову.
Зазначає, що позивачем не надано доказів заподіяння моральної шкоди, що передбачені п. 3.8 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212.
Суд не врахував, що позивачем пропущено тримісячний строк на звернення до суду, встановлений ст. 233 КЗпП України, і в позовній заяві позивач не ставив питання про його поновлення (а.с. 51-52).
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_2, представник відповідача – ДП «ДВЕК» не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки представника відповідача (участь в іншому судовому засіданні) апеляційним судом визнані неповажними.
Представник позивача ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_1, який діє на підставі договору про надання правової допомоги, доводи апеляційної скарги позивача підтримав, просив її задовольнити; проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечував, просив її відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню, апеляційна скарга позивача - частковому задоволенню, а рішення суду зміні з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач з 09 липня 2002 року працював гірничим робітником очисного забою з повним робочим днем під землею на ВП «Шахта імені О.О. Скочинського», що є структурним підрозділом ДП «ДВЕК» (а.с. 5-7).
08 червня 2009 року під час виконання трудових обов’язків з ним трапився нещасний випадок, внаслідок якого він отримав гостре отруєння рудничним газом легкого ступеню тяжкості, що підтверджується актом спеціального розслідування аварії 1 категорії з груповим нещасним випадком за формою Н-5, який складений 30 червня 2009 року (а.с. 9-13), та актом № 58 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1, який складений 30 червня 2009 року (а.с. 14-15).
Рішенням МСЕК від 28 вересня 2009 року позивачу за цим нещасним випадком вперше встановлена втрата професійної працездатності – 40 % з 09 вересня 2009 року до 28 вересня 2010 року (а.с. 16) та він визнаний інвалідом 3 групи (а.с. 22).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров’я через нещасний випадок на виробництві позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі ст. 2371 КЗпП України.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 2371 КЗпП України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначене випливає з рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року у справі про страхові виплати, в пункті 5 якого зазначено, що статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП України застрахованим громадянам, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.
Застосування до спірних правовідносин положень ст. 2371 КЗпП України відповідачем не оскаржується.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Згідно акту № 58 про нещасний випадок на виробництві, який складений 30 червня 2009 року, основною причиною нещасного випадку, який стався з позивачем, є раптовий викід вугілля і газу, який стався через незабезпечення безпечних умов праці в шахті з боку посадових осіб шахти, що свідчить про те, що роботодавець, тобто відповідач порушив право позивача на безпечні умови праці.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні умови праці позивачу заподіяна моральна шкода, оскільки внаслідок порушення права на безпечні умови праці позивач отримав гостре отруєння рудничним газом, токсикогіпоксичну енцефалопатію з розсіяною неврологічною симптоматикою, вестибулопатією, захворювання, яке пов’язано з нещасним випадком на виробництві, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки позивачем не надані документи зазначені в п. 3.8 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212 , не ґрунтуються на законі.
Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», який затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на медико-соціальні експертні комісії дійсно покладено обов'язки встановлення факту спричинення моральної шкоди.
Згідно п. 3 .8 зазначеного Порядку під моральною шкодою розуміють фізичні і моральні страждання, спричинені потерпілому в результаті трудового каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я. При встановленні факту моральної шкоди МСЕК враховує як характер каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, так і залишкову працездатність потерпілого.
Висновком медичних органів як підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультаційної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, якого зазнав потерпілий у результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, чи їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви стану потерпілого.
Частиною 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
Статтею 2371 КЗпП України не передбачено надання таких висновків медичних органів, як умови відшкодування моральної шкоди.
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт спеціального розслідування аварії 1 категорії, акт про розслідування нещасного випадку, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, медичні документи про стан здоров’я позивача.
Доводи відповідача про порушення позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України, за захистом свого права на відшкодування моральної шкоди, не ґрунтуються на законі.
Відповідно до ст. 268 ЦК України на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я, позовна давність не поширюється.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи. Д оводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду не вбачається.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь втрати професійної працездатності позивача, неможливість продовжувати колишню роботу, тривале перебування на стаціонарному та амбулаторному лікуванні внаслідок нещасного випадку та оцінив моральні страждання позивача в 7 000 грн.
Апеляційний суд вважає, що доводи позивача про занижену оцінку глибини його моральних страждань, є обґрунтованими.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував вимоги частини 3 ст. 23 ЦК України, згідно якої р озмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення в апеляційному порядку і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Оцінюючи моральні страждання позивача, суд першої інстанції не врахував, що позивач у молодому віці (36 років), маючи на утриманні двох малолітніх дітей, з вини відповідача значно втратив працездатність (40%), внаслідок чого за станом здоров’я звільнений з роботи та втратив основне джерело свого існування та утримання дітей, згідно висновку МСЕК йому протипоказана тяжка фізична праця, праця в підземних умовах, в контакті з токсичними речовинами, газами, в неблагоприємних метеоумовах, на висоті, біля рухаючих механізмів (а.с.22). Суд не врахував вимоги розумності і справедливості та дійшов помилкового висновку про оцінку моральних страждань позивача в 7 000 грн., а тому рішення суду підлягає зміні.
Враховуючи характер душевних страждань позивача, який до теперішнього часу за станом здоров’я не працює, ступінь втрати ним професійної працездатності (40%), вимоги розумності та справедливості, моральні страждання позивача апеляційний суд оцінює в 10 000 грн.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17 червня 2010 року з відповідача на користь держави стягнуто судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмір 37 грн. З врахуванням задоволених позовних вимог, судове рішення в частині відшкодування судових витрат також підлягає зміні.
Відповідно п. 4 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України позивач ОСОБА_2 від сплати судового збору звільнений.
Відповідно п. 3 частини 3 статті 81 ЦПК України не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_2, судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом першої інстанції підлягають стягненню з відповідача на користь держави.
Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993р. «Про державне мито», п. 5 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України із позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір в розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 8 грн. 50 коп.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. № 1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів» в редакції постанови Кабінету міністрів України від 05 серпня 2009 року № 825 із справ з розгляду позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я витрати сплачуються в розмірі 15 грн., що судом першої інстанції не враховано.
Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу відповідача - Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» відхилити.
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17 червня 2010 року змінити.
Стягнути з Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 12 (дванадцять тисяч) гривень.
Стягнути з Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» на користь держави судовий збір в розмірі 8 (вісім) гривень 50 коп. (на розрахунковий рахунок 31411537700004, отримувач - місцевий бюджет м. Донецька Ворошиловський район, код бюджетної класифікації 22090100, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, ЄДРПОУ 34686537, МФО 834016) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 15 (п'ятнадцять) гривень (на розрахунковий рахунок 31213263700004, одержувач – державний бюджет м. Донецька Ворошиловський район, ЄДРПОУ – 34686537, банк – ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016, код бюджетної класифікації – 22050002).
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до С удової палати з розгляду цивільних справ Верховного Суду України, яка до 01 листопада 2010 року до створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснює його повноваження.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Л.І. Бондаренко