справа №   2-525/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 26 » жовтня 2010 р.                         місто Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі головуючого судді Криворученка Д.П., секретарі Ребус С.О., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Целуйко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Городня цивільну справу за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Державний Ощадний Банк України» в особі філії – Городнянського відділення №3259 про визнання недійсними договорів кредиту, іпотеки та поруки, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 16.09.10 р. звернулись до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Державний Ощадний Банк України» в особі філії – Городнянського відділення №3259 про визнання недійсними договору кредиту №207 від 17.09.07 р., договору поруки №207/1 від 17.09.07 р., договору іпотеки від 18.09.07 р., посилаючись на приписи ЗУ «Про захист прав споживачів».

З позову виходить, що 17.09.2007 р. між ОСОБА_4 та ВАТ «Державний ощадний банк України» було укладено договір кредиту №207, предметом якого є надання позивачу у тимчасове користування грошових коштів у сумі 405000 грн., зі сплатою 14,50 процентів річних. У забезпечення виконання зобов’язання за даним договором, 18.09.2007 р. укладено іпотечний договір, предметом якого є нежиле приміщення магазину по АДРЕСА_1 Чернігівської області, а також було укладено договір поруки №207/1 від 17.09.2007 р. На думку позивачів під час укладання договорів були суттєво порушені права споживача. Так відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі зокрема про: 1) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; 2) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право або відомості про те від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; 3) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Зазначене положення не було виконане відповідачем, чим позбавлено ОСОБА_4 можливості свідомого вибору контрагента та форми кредитування. Відповідачем в момент вчинення правочину – укладання спірного договору, не було додержано вимог акту цивільного законодавства – ЗУ «Про захист прав споживачів», що відповідно до ст.215 ЦК України, є підставою для визнання такого договору недійсним. Також підлягає задоволенню, на думку позивачів, і вимога про визнання недійсним договору іпотеки від 18.09.2007 р. та договір поруки від 17.09.2007 р., оскільки вони є похідними від вимоги про визнання недійсним кредитного договору та ґрунтується на ч.2 ст.548 ЦК України, відповідно до якої недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. /а.с.2-3/              

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні, підтримали обставини викладені у позові.

Крім того, за клопотанням сторони позивача, допитана у судовому засіданні, як свідок позивач ОСОБА_1 пояснила, що коли укладались спірні договори, то вони з ОСОБА_4 їх не читали а просто підписали, їм не роз’яснювались умови кредитування та забезпечення його виконання. Вона взагалі не знала, що у разі не виконання договору кредиту, буде звернуто стягнення на приміщення магазину.    

Позивач ОСОБА_4 у засідання не з’явилася, про час та місце засідання повідомлялась тричі належними чином. /а.с.26, 38, 43/

Відповідно до приписів ч.1, 3 ст.32 ЦПК України позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має   повну цивільну процесуальну дієздатність.

Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов’язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки, що закріплено в статті 27 ЦПК України.

Систематичну неявку у судове засідання співпозивача ОСОБА_4, суд розцінює як спробу затягування розгляд справи по суті і її дії порушують права та інтереси іншого позивача ОСОБА_1  

    З метою недопущення порушення законних прав позивача ОСОБА_1, враховуючи відсутність заперечень інших учасників процесу про розгляд справи за відсутності співпозивача ОСОБА_4, та враховуючи що обставини справи не дають можливість суду роз’єднати позовні вимоги у самостійні провадження, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи без участі ОСОБА_4 на підставі доказів доданих до позовної заяви.

Представник відповідача - ВАТ «Державний ощадний банк України» у судовому засіданні позов не визнала та дала пояснення, які зводяться до того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки банком не порушені права позивачів, як споживачів. Перед укладанням кредитного договору позичальника було письмово повідомлено про умови кредитування, суми платежів за надання послуг, вид та предмет супутніх послуг та обґрунтування їх вартості. ОСОБА_4 під розпис була ознайомлена з таблицею визначення сукупної вартості споживчого кредитування та реальної процентної ставки.  

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено і цей факт підтверджується матеріалами справи та не оспорюється сторонами, що 17.09.2007 р. між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючої філії – Городнянського відділення №3259 (Банк) та ОСОБА_4 (Позичальник) було укладено кредитний договір №207, за яким Банк надає Позичальнику на умовах договору грошові кошти у сумі 405 000 грн., зі сплатою 14,5 % річних, з кінцевим терміном погашення кредиту не пізніше 16.09.2017 р. Згідно п.6.1, 6.2 договору визначено, що у разі виникнення між сторонами спорів та суперечок за цим договором або у зв’язку з ним, сторони зроблять все необхідне для врегулювання вказаних спорів та суперечок шляхом переговорів. Спори та суперечки в рамках цього договору, врегулювання яких сторонами не досягнуто протягом 30 календарних днів, вирішуються у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України. Відповідно до п.9.1 договір сторонами прочитаний, відповідає їх намірам та досягнутим домовленостям, що посвідчується підписами сторін, що діють у повній відповідності з наданими їм повноваженнями та повним розумінням предмета та змісту договору. /а.с.8-10/

17.09.2007 р. між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючої філії – Городнянського відділення №3259 (Кредитор), ОСОБА_4 (Боржник) та ОСОБА_1 (Поручитель) було укладено договір поруки №207/1, за яким Поручитель зобов’язується перед Кредитором відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання Боржником зобов’язання за кредитним договором №207 від 17.09.2007 р., а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. Відповідно до п.6.6 договір сторонами прочитаний, відповідає їх намірам та досягнутим домовленостям, що засвідчується власними підписами сторін, що діють з повним розумінням предмету та змісту договору. /а.с.4/

18.09.2007 р. ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі керуючої філії – Городнянського відділення №3259 та ОСОБА_1, яка є майновим поручителем ОСОБА_4, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину) укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_1, як майновий поручитель боржника ОСОБА_4, з метою забезпечення належного виконання зобов’язання, що випливає з кредитного договору №207 від 17.09.2007 р., передає в іпотеку, а  ВАТ «Державний ощадний банк України» приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених договором, предмет іпотеки, який належить ОСОБА_1 на праві власності, а саме нежиле приміщення магазин, що знаходиться у Чернігівській області, м. Городня, вулиця Радянська,72. Згідно п.4.2 даного договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем та/або боржником зобов’язання в цілому чи тієї або іншої його частини, а також у інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором. Пунктом 9.7 договору передбачено, що договір сторонами прочитаний, відповідає їх намірам та досягнутим домовленостям, що засвідчується підписами сторін, що діють у повній відповідності з наданими їм повноваженнями та повним розумінням предмету та змісту договору. Договір нотаріально посвідчений 18.09.2007 р. приватним нотаріусом Городнянського районного нотаріального округу Чернігівської області Совою В.Ф., підписано у її присутності та зареєстровано у реєстрі за №2500. У цей же день на предмет іпотеки було накладено заборону відчуження. /а.с.5-7/          

Зазначені договори підписані позивачами ОСОБА_7, ОСОБА_1 тобто вони погодились з умовами банку, ОСОБА_7 отримала кредит і почала виконувати умови договору, а ОСОБА_1 виступивши майновим поручителем, передала у іпотеку належне їй нерухоме майно.    

Крім того, з наданих стороною відповідача повідомлення про умови кредитування від 17.09.2007 р., таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки станом на 12.09.2007 р., додатків до кредитного договору №2-3 вбачається, що ОСОБА_4 на виконання вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у повному обсязі ознайомлена з умовами кредитування. /а.с.50-53/  

Відповідно до приписів статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі  визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до вимог ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі, що передбачено ст.1055 ЦК України.

За договором поруки, у відповідності до ст.553 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

 Стаття 572 ЦК України проголошує, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави), а згідно ч.1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до вимог ст.577 ЦК України, якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, а згідно ст.584 ЦК України у договорі застави визначаються суть, розмір і  строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави,  а  також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до приписів ст.ст.3-4 Закону України «Про іпотеку» №898-ІV від 05.06.2003 р., в редакції що діяла на момент виникнення правовідносин (18.09.2007 р.), іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов’язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Стаття 18 названого вище Закону передбачає, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя — юридичних осіб відомості про: для резидентів — найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб — підприємців; для нерезидентів — найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя — фізичних осіб відомості про: для громадян України — прізвище, ім’я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства — прізвище, ім’я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов’язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов’язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Даючи правову оцінку вищеописаним кредитному договору від 17.09.07 р. №207, договору поруки від 17.09.07 р. 207/1 та іпотечному договору від 18.09.07 р., останні з яких є похідними від договору кредиту, суд прийшов до висновку, що вони укладені з додержанням вимог які є необхідними для чинності правочину, оскільки: їх зміст не суперечить приписам цивільного законодавства України, моральним засадам суспільства; при укладенні правочину, особи, які його вчиняли мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі; правочини вчинено у письмовій формі, іпотечний договір з нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією, вони були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Пунктом 1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Згідно п.2 ст.11 названого Закону, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.  

Як на підставу визнання договорів недійсними позивачі посилаються на те, що в момент укладення кредитного договору стороною відповідача не було додержано вимоги ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою регулюються відносини кредитування, зміст правочину суперечить даному акту цивільного законодавства, що відповідно до ст. 215 ЦК України є підставою для визнання таких договорів недійсними.  

    Однак, як суд зазначав раніше, позивач ОСОБА_4 на виконання ст.11  Закону України «Про захист прав споживачів», у повному обсязі ознайомлена з умовами споживчого кредитування, що підтверджено у судовому засіданні представником відповідача належними та допустими доказами, а тому така позиція сторони позивача є необґрунтованою.

За таких підстав відсутні підстави для визнання даних договорів недійсними.

Будь-яких доказів, які б підтверджували, що зміст укладених між сторонами договорів суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, сторона позивача суду не надала.  

Дослідивши оспорювані позивачами договори суд прийшов до висновку, що вони укладені з додержанням вимог, які є необхідними для чинності правочинів. Судом не встановлено жодних обставин та порушень закону, внаслідок яких договори можуть бути визнані недійсними.  

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги  ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у повному обсязі є необґрунтованими, не доведеними у судовому засіданні і такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року №1023-ХІІ, ст.ст.202-204, 215-216, 638, 1054-1056 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 169, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Городнянське відділення №3259 про визнання недійсними кредитного договору №207 від 17.09.2007 р., іпотечного договору від 18.09.2007 р. та договору поруки №207/1 від 17.09.2007 р., відмовити.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Чернігівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                 Криворученко Д.П.