Справа № 22 -Ц1322/2006 Головуючий у 1 інстанції Панасюк С.П.
Категорія 41 Доповідач у 2 інстанції Заріцька А.О.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Назарчука Р.А.
суддів: Приходька К.П., Заріцької А.О.,
при секретарі Шешко О.Б.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням;
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину будинку.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2006 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволені позову до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 шляхом звільнення частини жилих приміщень, і задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину спірного будинку. Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на будинок, видане на ім'я позивача ОСОБА_1 2 серпня 1985 року.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати як постановлене з неналежним застосуванням норм матеріального права та недотриманням вимог чинного цивільного процесуального законодавства. Ухвалити нове рішення, яким зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 не. чинити йому перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом звільнення нею кімнат 1-3 та АДРЕСА_2.
Аапеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наведених нижче підстав.
З матеріалів справи встановлено, що на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого 2 серпня 1985 року на ім'я ОСОБА_1 позивач є власником будинку АДРЕСА_1. (а.с. 14)
У цьому будинку проживав син сестри позивача ОСОБА_3, а після одруження у липні 1982 року, разом з ним у спірному будинку проживала його дружина - відповідачка ОСОБА_2 та народилися (у 1983 та 1997 роках) і проживали двоє дітей, (а.с.34)
6 березня 2005 року ОСОБА_3 помер.
5 квітня 2005 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про виселенні ОСОБА_2 з будинку з підстав передбачених ст.ст. 116, 157 ЖК України.
В задоволені позову йому відмовлено за безпідставністю. Рішення набрало законно сили 24 жовтня 2005 року. (а.с. 15,16 та цивільна справа № 2-1365/05)
В листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом і прос зобов'язати відповідачку, яка з однією дитиною продовжує займати чотири кімнати у будинку, звільнити належні йому кімнати 1-2 та 1-7 у спірному будинку, оскільки він має намір поселити у своєму будинку сім'ю сина. (ст, 3,4)
В судовому засіданні позивач свої вимоги змінив і просив зобов'язати відповідачку не чинити йому перешкод у користуванні кімнатами 1-3 та 1-6 і звільнити їх. (а.с.90,93,108)
У грудні 2005 року відповідачка ОСОБА_2, яка позову не визнала, звернулася до суду з зустрічними вимогами і просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на частину спірного будинку, зокрема, на кімнати 1-3, 1-4,1-5,1-6.
В судовому засіданні в усному порядку ОСОБА_2 доповнила свої вимоги і попросила суд визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на будинок, видане на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 92 зворот, 93,110)
Відмовляючи в задоволенні первісного позову власника будинку про усунення перешкод у користуванні належним йому майном суд виходив з того, що позивач не довів свого права на фактичне володіння і користування жилими кімнатами 1-3, 1-6 в спільному майні, на які права власності набула відповідачка ОСОБА_2.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 суд вважав вставленим, що сторони є співвласниками спірного будинку і в рішенні вказав, що з моменту побудови сторонами жилого будинку зокремими виходами на дві квартири, у них виникло право власності на новостворене майно двох співвласників, яке виникло з моменту завершення будівництва, а нерухомого майна з моменту прийняття до експлуатації, тобто з 18 червня 1985 року.
При цьому суд керувався нормами цивільного законодавства, яке діє з 2004 року.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не ґрунтується на доказах, суперечать матеріалам справи і вимогам закону, рішення в указаній частині ухвалене поза межами заявлених вимог і порушує майнові права ОСОБА_1.
З відзиву на первісний позов та зустрічної позовної заяви вбачається лише вимога ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на чотири кімнати у спірному будинку з підстав передбачених ст. 344 ЦК України. В обґрунтування своїх вимог вона послалася на тривале, з 1982 року, проживання в будинку та утримання його, виходила з того, що добросовісно заволоділа чужим нерухомим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти ним. (а.с. 24, 27)
Матеріали справи не містять об'єктивних даних про заявлення ОСОБА_2 інших вимог чи про зміну правових підстав заявленого нею позову.
В судовому засіданні 12 січня 2006 року ОСОБА_2 свій позов підтримала (а.с.84 зворот) інших заяв чи уточнень відповідачка не робила.
За таких обставин посилання в рішенні на уточнення позову не відповідає матеріалам справи. Прохання про визнання свідоцтва про право власності на будинок частково недійсним, яке містися в поясненнях відповідачки під час судового засідання і жодним чином не обґрунтовується, не може розцінюватися як самостійна позовна вимога.
За таких обставин зміна судом правових підстав позову і вирішення його відповідно до ст. 331 ЦК України є незаконною, як і застосування судом норм діючого тепер Цивільного Кодексу України до правовідносин, що виникли задовго до його прийняття і введення в дію.
Вирішуючи спір в частині, що стосується зустрічного позову, і визнаючи за позивачкою право власності на новостворене майно суд ухвалив суперечливе рішення, з якого не вбачається хто, на думку суду, разом з позивачем ОСОБА_1 створив спільну часткову власність, його сестра - мати покійногоОСОБА_3, сам ОСОБА_3, чи його дружина - відповідачка ОСОБА_2. Матеріали справи об'єктивних доказів у підтвердження цих обставин не містять.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування (ч.2 ст.59 ЦК України)
Відповідачка ОСОБА_2 не довела заявлених вимог і права власності на частину спірного будинку.
За таких обставин рішення суду у вказаній частині не може залишатися без змін і підлягає скасуванню. Оскільки в матеріалах справи є достатньо доказів для вирішення спору по суті колегія суддів вважає необхідним ухвалити по справі нове рішення.
Що стосується первісного позову, то апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність підстав для його задоволення. Вважає, що спірні правовідносини, тобто, відносини, що виникли між сторонами по справі, регулюються нормами ЖК України, правила ст.391 ЦК України, ст.48 Закону України „Про власність" про усунення перешкод у користування власністю на ці правовідносини не поширюються.
Крім того, позбавлення ОСОБА_2 та її неповнолітньої дочки права на дві спірні кімнати значно порушить її житлові права, унеможливить користування жилим приміщенням, в яке вони у встановленому законом порядку вселились.
Колегія суддів погоджується з відмовою суду у задоволенні позову
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині задоволення зустрічного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні заявленого нею позову.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 позов про визнання права власності на частину будинку оплатила державним митом у розмірі 8 грв. 50 коп. що помилково розцінено судом належною оплатою судового збору по такій категорії справ.
З інвентаризаційної справи БТІ на спірний будинок вбачається, що його загальна площа складає 89,3 кв.м., а вартість - 20 299 грн.
Оскільки ОСОБА_2 просила про визнання за нею права власності на 4 кімнати загальною площею 40,9 кв.м., то судовий збір підлягав оплаті в розмірі 92 грн. 97 коп.
За таких обставин 84 грн.47 коп. ОСОБА_2 повинна доплатити.
/(20 229 : 89,3)= 227,31 х 40,9 = 9 296,97 (9 296,97 х 1): 100 = 92,97 - 8,50 = 84,47/
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ст. 307, ст.ст. 308, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2006 року , в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та стягнення державного мита, скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення: відмовити ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про визнання права власності на частину будинку АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 84 грн. 47 коп. недоплаченого державного мита.
В решті рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2006 року залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.