Справа № 2-3344/2010 рік
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 жовтня 2010 року Подільський районний суд м. Києва в складі
головуючого судді САЧЕНКО О.О.
при секретарі БОЖОК Ю.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 третя особа ВИКОНАВЧИЙ ОРГАН КИЇВСЬКОЇ Міської Ради Головне УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ про виділення в користування частини земельної ділянки, -
В С Т А Н О В И В :
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виділення в користування частини земельної ділянки де є третя особа Виконавчий орган Київської Міської Ради Головне Управління Земельних Ресурсів.
У судове засідання позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з’явились, надали до суду заяву про розгляд справи за їхньої відсутності, в якій позовні вимоги підтримали, проти винесення рішення не заперечили. (а.с.33,39)
У судове засідання відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не з’явились, надали до суду заяву про розгляд справи за їхньої відсутності (а.с.32), в якій позов визнали та проти задоволення позовних вимог не заперечили.
В судове засідання третя особа Виконавчий орган Київської Міської Ради Головне Управління Земельних Ресурсів, не з’явилась, про час та місце розгляду справи повідомлене належним чином. Надав до суду пояснення в яких просило у задоволенні позову відмовити повністю, справу розглядати за відсутності його представника.(а.с.21,22).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
ОСОБА_7 та ОСОБА_8 для забудови ними двоквартирного жилого будинку за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 600 кв.м. було надано земельну ділянку рішенням Виконавчого комітету Подільської районної ради депутатів трудящих ся № 726 від 21.07.1958 року (а.с.5).
01.10.1958 між ОСОБА_7, ОСОБА_8 та Виконавчим комітетом Подільської районної ради трудящих було укладено договір про надання в довічне користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку (а.с.6,7).
Виконавчим комітетом Шевченківської районної ради депутатів м. Києва було затверджено акт прийняття будинку АДРЕСА_2 до експлуатації, що підтверджується Рішенням № 7690 від 14.06.1983 (а.с.8,9,10).
Після смерті ОСОБА_8 спадкоємцями ? частини будинку АДРЕСА_2 в рівних частинах було визнано сина ОСОБА_1 та дружину ОСОБА_2, факт прийняття спадщини підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10.07.2002 року (а.с.11), реєстровий номер № 357.
Після смерті ОСОБА_7 спадкоємцями ? частини будинку АДРЕСА_2 є його діти син ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4
На час фактичного відкриття спадщини діяли положення Цивільного кодексу УРСР (1963 року) згідно п. 5 перехідних положень Цивільного кодексу України (2003 року).
Частиною 1 ст. 549 ЦК УРСР вказує, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Тобто дана норма ЦК передбачає, що обов'язковою умовою спадкування за законом є встановлення факту вступу в управління або володіння спадковим майном.
Статтею 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
У ч.10 Постанови пленуму ВСУ №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" вказано, що: "Відповідно до статті 1225 ЦК ( 435-15 ) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут)". А у ч.11 цієї ж Постанови зазначається, що: "При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року, Указу Президента України від 8 серпня 1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та відповідні норми ЦК УРСР".
В Рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року, № 5-рп/2005 зазначено, що:
Згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.
Таким чином, стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.
До прийняття чинної Конституції України право приватної власності громадян на землю передбачалося Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 року, Декретом КМУ "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 року N 15-92 (далі - Декрет), окремими указами Президента України щодо паювання земель.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону (частина друга статті 13 Конституції України. До таких об'єктів належать, зокрема, земельні ділянки.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена. Конституція України (стаття 13) не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.
Земельний кодекс Української РСР від 8 липня 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею (стаття 15). Землекористувачами визначалися:колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації і установи; промислові, транспортні, інші несільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації та установи; громадяни.
Поняття "користування землею" у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року (стаття 7) поряд з постійним (без заздалегідь встановленого строку) передбачало тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до десяти років). Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей, як правило, мало бути довгостроковим. У зазначеному кодексі з'явилася нова форма володіння землею: довічне успадковуване володіння, яке надавалося громадянам, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, у разі одержання у спадщину жилого будинку або його придбання і т. ін., та постійне володіння, яке надавалося колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям.
Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю зокрема право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо, відповідно до ст. 6 ЗК України. Громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля надавалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п'яти років) , згідно ст. ЗК України. Проте чіткого розмежування випадків, коли земельні ділянки можуть надаватися у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, а коли - в оренду, в цьому кодексі не здійснено.
Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з не переоформленням правового титулу.
Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року передбачено, зокрема, обов'язковість державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб тощо. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.
Використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 ЗК України свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення.
Так, поняття «набувають права» за змістом частини другої статті 92 та частини першої статті 116 ЗК України в аспекті вимоги переоформлення права користування земельною ділянкою не відповідає вимозі ясності і визначеності правової норми: зазначені положення припускають поширення цього поняття лише на випадки первинного отримання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності підприємствами, установами та організаціями, що належать до державної або комунальної власності, а також громадянами та юридичними особами, які набувають права власності та користування земельними ділянками.
Оскільки в судовому засіданні доведено факт постійного користування ОСОБА_1, ОСОБА_2 ? частиною земельної ділянки для обслуговування належних їм на праві власності ? частини житлового будинку АДРЕСА_2 та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 майном, а саме ? частиною земельної ділянки для обслуговування належних їм на праві власності ? частини житлового будинку АДРЕСА_2, тому суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
На підставі наведеного, керуючись ст. 549, 560 ЦК УРСР, 1225, 1297 ЦК України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року, ч.10 Постанови пленуму ВСУ №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування", ч. 6 ст. 235 ЦПК України, ст.ст. 13, 14, 22, 41, 55 Конституції України, 6, 92, 116 ЗК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 третя особа ВИКОНАВЧИЙ ОРГАН КИЇВСЬКОЇ Міської Ради Головне УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ про виділення в користування частини земельної ділянки - задовольнити .
Виділити ОСОБА_1 в конкретне користування ? частину земельної ділянки для обслуговування належних йому на праві спільної часткової власності ? частини житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2.
Виділити ОСОБА_2 в конкретне користування ? частину земельної ділянки для обслуговування належних йому на праві спільної часткової власності ? частини житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2.
Виділити ОСОБА_3 в конкретне користування ? частину земельної ділянки для обслуговування належних йому на праві спільної часткової власності ? частини житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2.
Виділити ОСОБА_4 в конкретне користування ? частину земельної ділянки для обслуговування належних йому на праві спільної часткової власності ? частини житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_2.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ О.О.САЧЕНКО
- Номер: 2-3344/10
- Опис: про розірванняя шлюбу
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 2-3344/10
- Суд: Личаківський районний суд м. Львова
- Суддя: Саченко Олена Олександрівна
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 26.03.2010
- Дата етапу: 17.11.2010