Справа № 22ц-586/10 Головуючий в суді
першої інстанції: Лизенко І.В.
Доповідач: Іванова І.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2010 року м.Луганськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого: Іванової І.П.
суддів: Украінцевої Л.Д., Фарятьєва С.О.
при секретарі: Міщенко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 29 жовтня 2009р.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на самочинний, незавершений будівництвом житловий будинок, будівельні матеріали, зобов’язання до вчинених певних дій, витребування майна, встановлення факту користування земельною ділянкою, встановлення довічного сервітуту, третя особа – ОСОБА_1, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 29 жовтня 2009р.
позов ОСОБА_2 було задоволено частково. Суд визнав право власності позивача на Ѕ частину будівельних матеріалів: щебінь, вартістю 1750 грн., цемент, вартістю 1227 грн. 50 коп., пінопласт, вартістю 895 грн., руберойд, вартістю 615 грн., скло віконне, вартістю 957 грн. 78 коп., сітка рабіца сталева, вартістю 105 грн., сітка рабіца оцинкована, вартістю грн., труба, діаметром 57 мм, вартістю 184 грн., труба, діаметром 20 мм, вартістю 153 грн., куток металевий 45x45 мм, вартістю 195грн., дошка х/п 50 мм, вартістю 2730 грн.. Поділив спільне сумісне майно подружжя, виділивши в натурі ОСОБА_2 телевізор «LG», вартістю 1170 грн., м'який куток, вартістю 800 грн., килим 2x3 м, вартістю 300 грн., килим 2x1,5 м, вартістю 150 грн., килим 2x1,5 м, вартістю 150 грн., а всього на суму 2570 грн.. Виділив ОСОБА_3 в натурі пилосос «LG», вартістю 347 грн. 40 коп., комплект домашнього кіно «Shinco», вартістю 1314 грн., DVD-плеєр ВВК, вартістю 913 грн., а також використані при будівництві недобудованого будинку будівельні матеріали: щебінь, вартістю 1750 грн., цемент, вартістю 1227 грн. 50 коп., пінопласт, вартістю 895 грн., руберойд, вартістю 615 грн., скло віконне, вартістю 957 грн. 78 коп., сітка рабіца сталева, вартістю 105 грн., сітка рабіца оцинкована, вартістю 210 грн., труба, діаметром 57 мм, вартістю 184 грн., труба, діаметром 20 мм, вартістю 153 грн., куток металевий 45x45 мм, вартістю 195 грн., дошка х/п 50 мм, вартістю 2730 грн., а всього на суму 11 596 грн. 68 коп.. Стягнув з відповідача на користь позивача різницю вартості майна у сумі 4 513 грн. 34 коп. та судові витрати у сумі 15 грн. 60 коп.. Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 255 грн. 83 коп. та з ОСОБА_3 судовий збір на користь держави у сумі 61 грн. 01 коп..
Суд відмовивши ОСОБА_2 в задоволені його заяви про ухвалення додаткового рішення виходив з того, що підстав передбачених для цього ст. 220 ЦПК України не має.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить залишити рішення в частині визнання права власності – ОСОБА_2. на Ѕ частину будівельного матеріалу, в частині виділення йому в натурі домашнього майна на суму 2570 грн., у іншій частині рішення скасувати. Та постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог. Апелянт вважає, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, не з’ясував всіх обставин справи.
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить відхилити апеляційну скаргу.
Суд першої інстанції встановив наступні обставини. Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 серпня 1996р. по 24 квітня 2008р., подружні стосунки припинили у грудні 2006р. Під час сумісного життя придбано майно на суму 14166,68 грн., вартість якого визначена сторонами у судовому засіданні. Земельна ділянка була приватизована відповідачкою до шлюбу. На земельної ділянці знаходиться житловий будинок, який не завершено будівництвом. Особистою власністю відповідачки є телевізор “Samsung” та телевізор “LG”.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апелянт погодився з рішенням суду в частині визнання права власності за ОСОБА_2 на 1\2 частину будівельних матеріалів та виділі йому в натурі майна на суму 2570 гривень. В частині відмови у задоволенні позову апелянт просив рішення скасувати та направити на новий розгляд, але в апеляції не вказано з яких підстав апеляційний суд зобов’язаний направити справу на новий розгляд.
Згідно Закону України №2453-УІ від 07.07.2010р. суд апеляційної інстанції не має повноважень на повернення справи на новий розгляд.
Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання права власності на незавершений будівництвом будинок, розташований на земельній ділянці у АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що право власності виникає тільки з моменту прийняття його в експлуатацію.
Відповідно до ч.2ст.311 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно( житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч.3ст.311 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
На підставі зазначеного закону суд правильно визнав позивача власником тільки будівельних матеріалів. Як вбачається з позову, ОСОБА_2, звертаючись з позовом до суду, вказав, що будівництво не завершено. Доказів, який відсоток складає побудоване, позивач не надав. Однак, вказав у позові 23 найменування будівельних матеріалів, на які просив визнати його власником.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд визнав право тільки на ті будівельні матеріали, на які сторонами представлені докази. Наведене спростовує довід апелянта про те, що суд вийшов за межі вимог позивача, розділивши будівельні матеріали. Не заслуговує на увагу довід апелянта, що оскаржуваним рішенням позбавлено позивача права на житло. Судом встановлено, що будівництво не завершено, для житла воно не придатне, сторони там не проживали. Не можна позбавити того права, яке сторона не мала.
У п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991р. №7 “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок( зі змінами) роз’яснено, що при неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Апелянт вказує, що суд при вирішенні спору, не застосував ст.376 ЦК України. Однак, ч.2 ст.376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Крім того, земельна ділянка, на якій будується дім, знаходиться у власності тільки відповідачки, яка набула право власності на земельну ділянку до шлюбу з позивачем, а тому судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 не може бути спільною сумісною власністю сторін.
Голослівно апелянт вказує на те, що суд не дав оцінки розписці ОСОБА_2 Відповідно до вимог ст.212 ЦПК України суд оцінив зазначений доказ у взаємному зв’язку з іншими доказами.
З матеріалів справи вбачається, що суд роз’яснював сторонам всі їх процесуальні права, в тому числі і право на представлення доказів, надання клопотань. Тому конкретно пропонувати позивачу подати саме заяву про призначення будівельної експертизи, як вважає апелянт, можна розцінити як необ’єктивність судді.
Відповідно до ст.70,71 СК України було поділено майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд зробив правильний висновок відносно холодильника “Samsung” та телевізора “LG”. Твердження апелянта, що в резолютивній частині рішення не вказані ці предмети не відповідає дійсності. Відповідно холодильника та телевізора в мотивувальній частині зроблено висновок, що вони не є спільної сумісної власністю подружжя, а тому суд відмовив у їх розділі.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія не знаходить.
Керуючись п.1ч.ст.307, ст.308, п.1ч.1ст.314, ст.315 ЦПК України, судова колегія ,-
ухвалила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 29 жовтня 2009р. залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: