Справа №2-а-1475/2010 р.                               ПОСТАНОВА

                                                           ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

25 жовтня 2010 року                         м.Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого судді – Герцова О.М.

за участю секретаря: Бобриш М.С.

судового розпорядника: Гребенюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні   в м. Ізюмі в залі суду справу за позовом

ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області, зобов`язання  здійснити перерахунок пенсії та стягнення недоотриманої пенсії,-

В С Т А Н О В И В :

        В жовтні 2010 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просив зобов'язати відповідача виконати перерахунок та виплату належних йому щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2010 роки та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 та 2010 роки з законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком на день фактичного виконання виплати, стягнути моральну шкоду 500грн.      

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС та має статус інваліда війни  ІІ групи. Відповідно до ст. 13 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання щорічно до 5 травня разової грошової допомоги у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Разом з тим, на даний час  він  отримав зазначені соціальні виплати  не в повному обсязі.

         У березні 2010 року позивач звернувся з заявою до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради, однак отримав відмову.

       Позивач  в судове засідання не з'явився, просив про розгляд справи за його відсутності в зв'зку з тяжким станом здоров'я,  позовні вимоги підтримує.

       Відповідач позов не визнав, зазначивши в своїх письмових запереченнях та в поясненнях,  що Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради проводить нарахування  та виплату щорічної разової грошової допомоги як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інваліду війни 2 групи відповідно до ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", вважає, що його дії при виплаті вказаної допомоги є цілком законними, оскільки він проводив нарахування та виплату допомоги в межах бюджетних асигнувань на ці цілі, передбачених Законом України "Про Державний бюджет" на відповідний рік та постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562, якими було визначено розміри вказаних виплат та порядок їх проведення,тому просить в задоволенні позовних вимог  відмовити  у повному обсязі.    

     Дослідивши матеріали справи,  суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав:  

    В ході судового розгляду було встановлено,що позивач є учасником ліквідації наслідків на ЧАЕС І категорії, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 29.05.1997р. (а.с.8) та  інвалідом війни "3" групи, що відповідно підтверджує посвідчення серія  НОМЕР_2 від 26.03.01р (а.с.11) Перебуває на обліку в Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради у зв'язку з чим, користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та є інвалідом війни ІІ групи і має  право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.  

    На підставі зазначеного суд вважає, що позивач дійсно є постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та має право на отримання передбачених Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виплат щорічної до 5 травня разової грошової допомоги. Згідно ч.5. ст.13, ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виплата разової грошової допомоги встановлена щорічно до 5 травня. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.  

     Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради виплатило позивачу грошову допомогу до 5 травня в таких розмірах:2007р-360 грн., 2008р-400грн., 2009р - 430 грн., 2010 - 480 грн.

       Відповідно, вищевказане суперечить нормам Конституції України про визнання України соціальною державою. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

      У 2007 році діяли нормативно - правові акти, які мають однакову юридичну силу, а саме Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якими встановлено розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни.  

     Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.  

     Водночас пунктом 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі № 18/183-97 за конституційним зверненням  щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституції України) від 03 жовтня 1997 року № 4-зп зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.  

     Згідно зі статтею 58  Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.  

             Щодо позовних вимог в частині виплати одноразової щорічної грошової допомоги інваліду  війни 2 групи у 2007-2010 році, судом враховується наступне.    

        Згідно з Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI внесено зміни до ч. 5 ст. 13 щодо надання права Кабінету Міністрів України визначати в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України, розмір щорічної до 5 травня разової грошової допомоги інвалідам війни ІІ групи. Зміни, внесені Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008. Таким чином, суд вважає неправомірним застосування при обчисленні розміру разової допомоги, постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 року № 183, якою встановлювався розмір допомоги для інваліда 2 групи на 2008 рік в сумі 400  гривень. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 було визнано неконституційним п. 20 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін  до деяких законодавчих актів України", яким було внесено зміни в Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".  

      Конституційний суд дійшов до висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.          

      Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.  

      Разом з тим, судом враховується, що Постанова КМУ від 12.03.2008р. №183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" протягом 2008 року також була чинною.      

     При цьому, порівнюючи вищенаведені чинні нормативно-правові акти, а саме - Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Постанову КМУ №183, які регулюють порядок обчислення та виплати щорічної разової грошової допомоги учасникам війни, суд зазначає, що в данному випадку існує суперечливість законодавства. При цьому судом враховується, що відповідно до ст.8 ЦПК України у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.    

     Тому, виходячи із засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, суд вважає, що для врегулювання спірних правовідносин у 2008 року підлягає застосуванню ч.5 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не Постанова КМУ Постанова КМУ від 12.03.2008р. №183.    

       Оскільки відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, про що також вказано і в пункті 5 зазначеного рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, то відповідно з 22 травня 2008 року діє редакція Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року, якою визначено розмір грошової допомоги інвалідам війни другої групи в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.    Тобто, станом на теперішній час позивачу фактично виплачена щорічна грошова допомога в такому розмірі, який не відповідає Конституції України. Таким чином, вищезазначені обставини є безумовною підставою для здійснення позивачу відповідної доплати з метою приведення суми фактично отриманої позивачем щорічної разової грошової допомоги у відповідність до Конституції України і Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".      

     Фактично позивач отримав від Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради  грошову допомогу до п'ятого травня у 2007р-360 грн., 2008р-400грн., 2009р - 430 грн., 2010 - 480 грн. При цьому відповідач керувався Постановою КМУ від 12.03.2008 року № 183 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2008 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" у відповідності з положеннями пункту 20 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", а також Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" та постановою Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року № 211 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань".  

     Суд не приймає до уваги заперечення представників відповідачів в судовому засіданні з обґрунтуванням  своєї позиції посиланням на норми закону та підзаконних нормативних актів, в т.ч. Конституцію України, виходячи з наступного.    

      Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" КМУ не уповноважений на свій розсуд змінювати, в т.ч. зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, встановлені цим законом, в т.ч. на оздоровлення.    

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України  виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 встановлює, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент-Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - нормативно-правовими актами змінювати положення законів.    

      Такої ж точки зору притримується в своїй практиці і Верховний Суд України, а саме: щодо розмірів нарахування щорічної допомоги на оздоровлення в порядку, визначеному саме Законом України ""Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не будь-якими іншими нормативними актами.    

     Крім того, суд не може взяти до уваги визначенні Постановою Кабінету Міністрів  № 562 від 12.07.2005 року розміри  щорічної допомоги, оскільки питання розміру  щорічної допомоги вирішені Законом України, а тому з огляду на загальні засади пріоритету законів над  підзаконними актами при розрахунку застосуванню підлягає саме Закон, а не постанова.    

     Так, у період, коли діяли два однопредметні нормативно-правові акти, які по-різному регулюють встановлення розміру одноразової щорічної допомоги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідачем було необґрунтовано  застосовано той акт, що має нижчу юридичну силу - Постанову КМ України №562 від 12.07.2005 року, а Закон України, який має вищу юридичну силу, відповідачем не застосовано.    

      Відповідно до вимог ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.  

        Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року       № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.  

      Враховуючи те, що Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та є інвалідом війни ІІ групи, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі та право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.  

      Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та ветеранів війни, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.  

      Тобто, між Позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали і є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи  

      Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.    

     Згідно ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.    

      Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.  

      Відповідно до положень статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.  

      Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймається. Так, наприклад, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.    

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення (в даному випадку це стосується можливості реалізації встановленої державою гарантії для інвалідів, ветеранів Великої Вітчизняної війни та осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, як складової їхнього правового статусу) засновані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на недосконалість певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання щорічної разової до 5 травня грошової допомоги та допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

        Крім того, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті  нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

        Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є безпідставним.  

         Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання щорічної разової допомоги за 2007-2010 роки відповідно до ч.5 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"  № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

        Що стосується позовних вимог про стягнення 500 грн. у відшкодування моральної шкоди, то відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

    Проте, в ході судового розгляду справи не підтвердився факт заподіяння позивачу моральної шкоди з вини відповідача та відсутній будь-який причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та діяннями відповідачів, а тому вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

             На підставі викладеного, ст.ст. 1, 3, 21, 22,  ч.2 ст.19, п.1 ч.2 ст.92, ч.1-3 ст.95 Конституції України, ст.ст. 48, 50, 54, 58, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Рішення Конституційного Суду України від 22.05.08 р., ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

          Позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради -  задовольнити частково.

       Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради  щодо перерахунку недоотриманої щорічної разової грошової допомогу до 5 травня згідно ч.5 ст.13 ЗУ " Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" за 2007-2010 рік з законодавчо встановлених розмірів  мінімальної пенсії за віком, як інваліду війни 3 групи   на день фактичного виконання виплати.

      Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Ізюмському районі Харківської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 недоотриманої щорічної разової грошової допомогу до 5 травня згідно ч.5 ст.13 ЗУ " Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" за 2007-2010 рік з законодавчо встановлених розмірів  мінімальної пенсії за віком, як інваліду війни 2 групи на день фактичного виконання виплати за виключенням здійснених відповідачем за цей період таких виплат.

Суддя:

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.  

     Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а якщо постанова була проголошена без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею копії апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду

     Суддя                                                                               О.М. Герцов