№ 2-2112/10

  РІШЕННЯ

Іменем  України

26 жовтня 2010 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого     судді Алтухової О.С.,

при секретарі     Ніколенко Д.М.,

за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, ОСОБА_3 про визнання права на приватизацію недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, ОСОБА_3 про визнання права на приватизацію недійсним, посилаючись на наступні обставини.

На підставі рішення Донецької міської ради народних депутатів від 16.03.1967 р. та ордеру №1103 квартира АДРЕСА_1 була надана їхній сімї.

 При приватизації квартири в 1994 р. фонд комунального майна Донецької міської ради видав їй, як основному квартиронаймачеві, свідоцтво № 373 від 10.01.1994 р. із зазначенням: членів сім'ї: ОСОБА_4 - чоловік, ОСОБА_5- внук, з правами спільної сумісної власності.

 При визначенні часток у квартирі у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_3 заявив про своє право на 1 / 3 частки, про що свідчать протоколи його опитування в Первомайскому районному суді м. Пензи (Росія) від 24.11.2008 р. та від 28.08.2009р.

 Вважає, що дана заява необґрунтована, а право приватизації та право власності ОСОБА_3 в їхній квартирі АДРЕСА_1 слід визнати недійсними з наступних підстав.

Відповідач ОСОБА_3 ні юридично, ні фактично не був членом її сім'ї. Він народився в м. Москві, громадянин Росії, завжди був членом сім'ї своїх батьків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 (її дочки), також громадян Росії. Але в період навчання її доньки в м. Москві, ОСОБА_5, як онук, тимчасово, з 1985 р. по 1990 р., жив з ними в їхній квартирі, у зв'язку з чим виникла життєва необхідність (медичне обслуговування, ясла, садок, ком.платежі) аби його внесли в особовий рахунок в ЖЕУ, без будь - яких вказівок про права на житло. У 1990 р., у віці 7 років, рідні відвезли його до Росії на постійне місце проживання і з тих пір в їхній квартирі він більше не проживав.

При оформленні приватизації їхньої квартири в 1994 р. її покійний чоловік ОСОБА_4 по своїй некомпетентності, не маючи інформації про чинне законодавство, помилково включив ОСОБА_3 в заяву на приватизацію квартири тільки на підставі запису в особовому рахунку в ЖЕУ, яка своєчасно не була анульовано.

Працівники Фонду комунального майна, що оформляли приватизацію квартири, не перевірили правомірність включення ОСОБА_3 в заяву, а саме: яке його правове положення, чи дійсно він є членом сім'ї, чи проживав він у квартирі в період приватизації, чи мав він право на житло, не зажадали письмової заяви від батьків, тобто були порушені вимоги Закону України «Про приватизацію держ.житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартиру власність громадян. ОСОБА_3 фактично не набував право власності в їхній квартирі у відповідності до цивільного законодавства України, оскільки: не знав (і його батьки теж), про те, що він включений до свідоцтва № 373 від 10.01.94 р. Власність в натурі не передавалася, документи про право на власність так само не передавалися та не повідомлялися; на протязі 5 років не заявляв про право на власність у їхній квартирі і не приводив його до виконання (не володів, не користувався, не проживав);  з дня приватизації і по сьогоднішній день не брав на себе обов'язки і відповідальність за збереження і належне утримання квартири, не брав участь у витратах на ремонт і комунальні платежі.

Позивач просила суд  визнати недійсним право приватизації та право власності ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 за свідоцтвом № 373 від 10.01.1994 року.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, дала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, зазначивши, що вже зверталася до суду з позовом до ОСОБА_9 з тим, щоб визначити ідеальні долі по 1/з на нею, покійним чоловіком та онуком, пізніше вона змінила свої позовні вимоги та просила суд визнати за онуком 0,05 частини квартири, однак 23.02.2010 року вона написала заяву про залишення її позову без розгляду, просила позов задовольнити.

Представник відповідача Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради Супрун О.М., що діє на підставі довіреності, в судове засідання не з’явилася, просила розглянути справу за її відсутності на підставі матеріалів, що містяться в справі.

Відповідач в судовому засіданні не з’явився. Відповідно до допиту від 27.07.2010 року, проведеному Первомайським районним судом м.Пензи (РФ) на підставі ухвали Ворошиловського районного суду м.Донецька від 26 квітня 2010 року, ОСОБА_3 позов не визнав, пояснивши це тим, що зі слів його батька йому відомо, що його цілеспрямовано включили до складу мешканців квартири. Дані дії були вчинені його дідусем і бабусею з тією метою, щоб їх квартира не відійшла його батькам. Вони переживали, що власниками їхні квартири стануть його батьки. В силу свого віку він не міг зробити подібні дії і не міг вплинути на дії його бабусі та дідусі. На той момент він тимчасово проживав у спірній квартирі в Україні. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, вислухавши позивачку, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»   кожний громадянин України має право приватизувати  займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості  житлового  чеку або з  частковою  доплатою  один  раз.

Судом встановлені наступні обставини.

17 листопада 1993 року наймач квартири ОСОБА_4 подав заяву на ім’я директора Фонду комунального майна Донецькміськради, в якому просив оформити передачу в спільну сумісну власність квартиру, яку він займає сумісно з членами сім’ї. В заяві він вказав себе як відповідального квартиронаймача та членів його сім’ї: ОСОБА_1 – дружину та ОСОБА_3 – онука.

До заяви була додана довідка про склад сім’ї наймача квартири, в якій зазначалося, що в квартирі АДРЕСА_1 проживають та мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наступні громадяни: ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3

10.01.1994 року директором Фонду комунального майна Донецької міської ради на підставі заяви від ОСОБА_4 про приватизацію квартири АДРЕСА_1 було видане розпорядження, яким була задоволена заява ОСОБА_4 та вказана квартира була передана в спільну сумісну власність.

На підставі розпорядження Фонду комунального майна Донецької міської ради від 10.01.1994 року було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2, де власниками на праві спільної сумісної власності зазначені ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3.

Згідно з ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація  державного  житлового  фонду здійснюється уповноваженими на  це органами,  створеними  місцевою  державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями,  установами, у  повному господарському    віданні   або оперативному   управлінні   яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків, кімнат у гуртожитках) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі  (будинку,  кімнаті у гуртожитку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням  уповноваженого  власника квартири (будинку, кімнати у гуртожитку).

Відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, (в редакції, яка діяла на момент звернення ОСОБА_4 з заявою про приватизацію) громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданою до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документ, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.  Зареєстрована заява передається підприємству по оформленню документів. Орган приватизації, в разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані залежно від складу сім'ї і розміру загальної площі квартири (будинку), оформляє розрахунки та видає розпорядження. На підставі розпорядження оформлюється свідоцтво про право власності.

Посилання позивачки на неправомірність та незаконність проведення приватизації є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, а саме.

Позивачка в своїй заяві зазначає, що відповідач ОСОБА_3 ні юридично, ні фактично не був членом її сім'ї. При оформленні приватизації їхньої квартири в 1994 р. її покійний чоловік ОСОБА_4 по своїй некомпетентності, не маючи інформації про чинне законодавство, помилково включив ОСОБА_3 в заяву на приватизацію квартири тільки на підставі запису в особовому рахунку в ЖЕУ, яка своєчасно не була анульовано. Працівники Фонду комунального майна, що оформляли приватизацію квартири, не перевірили правомірність включення ОСОБА_3 в заяву, а саме: яке його правове положення, чи дійсно він є членом сім'ї, чи проживав він у квартирі в період приватизації, чи мав він право на житло, не зажадали письмової заяви від батьків.

Однак, як в довідці про склад сім’ї так і в заяві про приватизацію від 17.11.1993 р., відповідач ОСОБА_3 значиться як онук позивачки та її померлого чоловіка ОСОБА_11

До того ж в заяві на приватизацію на ім’я директора Фонду комунального майна Донецькміськради ОСОБА_4 добровільно вказав як члена його сім’ї - ОСОБА_3 (онука).

Крім того, на час подачі заяви на приватизацію та оформлення свідоцтва на право власності діяло Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, яким встановлювався перелік документів, необхідних для подачі заяви на приватизацію. В цьому переліку не передбачалась наявність письмової заяви (згоди) від батьків неповнолітнього члена сім’ї, який може претендувати на приватизацію.

Відповідно до ч.2  з ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції, яка діяла на момент звернення ОСОБА_4 з заявою про приватизацію та видачу свідоцтва про право власності) передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі  (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням  уповноваженого  власника квартири (будинку).

Письмова згода повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підтверджуються підписами напроти своїх прізвищ в заяві на оформлення приватизації від 17.11.1993 року.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що Фонд комунального майна Донецької міської ради правомірно та в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло в 1993-1994 роках, діяв при оформленні приватизації квартири АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_4 було надано заяву встановленого зразка  про оформлення передачі в спільну сумісну власність квартиру зі згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, до заяви було додано довідку про склад сім’ї, виданої начальником ЖЕУ-5. На підставі поданих документів був оформлений розрахунок та видане розпорядження.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним право приватизації та право власності ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 за свідоцтвом № 373 від 10.01.1994 року не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»,  Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, ст.ст. 5, 60, 213-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним право приватизації та право власності ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 за свідоцтвом № 373 від 10.01.1994 року - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд м.Донецька протягом 10 днів після проголошення рішення.  

Рішення надруковано у нарадчій кімнаті в одному примірнику

Суддя Ворошиловського

районного суду м. Донецька                                       О.С.Алтухова