Справа № 22Ц-1834/2006              Головуючий в 1 інстанції Ковальов Ю.О.

Категорія 02,05                               Доповідач в 2 інстанції Заріцька А.О.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Назарчука Р.А.,

суддів: Заріцької А.О., Приходька К.П.,

при секретарі Шешко О.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 березня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виз­нання права спільної сумісної власності на квартиру, земельну ділянку та зведе­ну на ній незавершену будівництвом дачну споруду, поділ їх з подальшим встановленням порядку користування.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів

встановила:

Рішенням Обухівського районного суду від 28 березня 2006 року у задово­ленні заявленого позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі вона просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Посилається на те, що суд неповно встановив фактичні обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору.

Зокрема, відмовляючи позивачці у визнанні права спільної власності на земельну ділянку, виходив з того," що право власності на неї відповідач набув 7 вересня 2005 року, тобто після розірвання шлюбу з ОСОБА_1. При цьому виникнення у ОСОБА_2 права власності на землю суд помилково пов'язав з отриманням ним дублікату державного акту.

Не звернув увагу на те, що право власності на земельну ділянку виникло у відповідача на підставі рішення Української міської ради НОМЕР_1 та державного акту про право власності на землю, оригінал якого був вручений ОСОБА_2 ще 5 квітня 2005 року, тобто під час його пере­бування у шлюбі з позивачкою.

Крім того, відмовляючи ОСОБА_1 у визнанні права спільної суміс­ної з відповідачем власності на незавершений будівництвом дачний будинок, суд неналежним чином дослідив докази, які обґрунтовували доводи позивачки. Не звернув увагу на довідку СТ „Енергобудівельник" та показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, за змістом яких у зведенні дачного будинку ОСОБА_1 приймала участь ще з 1984 року, тобто під час часу укладення першого з позивачем шлюбу. Після його розірвання у 1987 році разом ОСОБА_2 та спільними дітьми продовжувала приймати участь у будівниц­тві.

Суд на це увагу не звернув, помилково не вирішував питання про стягнен­ня з ОСОБА_2 вартості частки позивачки у праві спільної власності на спірну дачну забудову.

При цьому суд без достатніх для цього підстав відмовив ОСОБА_2 у встановленні порядку користування квартирою, яку вона разом з відповідачем приватизувала під час перебування з ним у шлюбі. В обґрунтування свого вис­новку суд помилково послався на неможливість вирішення в одному провад­женні вимог ОСОБА_1 про поділ квартири та встановлення порядку її користування.

Не звернув увагу на п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної влас­ності", у відповідності до якого в разі неможливості поділу жилого приміщення суд повинен був вирішити питання про встановлення порядку його користуван­ня.

Свої заперечення на наведені доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 до суду не подав.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За правилами п.5 ст.311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право на 78/100 часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_1. Просила встановити порядок користування нею: виділити у користування позивачки та користування її дітей жилі кімнати площею 14 кв.м, та 18 кв.м, з прилягаючими до них балконами, за відповідачем - жилу кімнату площею 9 кв.м, з прилягаючим до нього балконом. Підсобні приміщення, кухню, коридор, туалет, ванну кімнату та кладовку позивачка про­сила залишити в спільному користуванні.

Обґрунтованість вимог позивачки в частині встановлення порядку корис­тування вказаною вище квартирою суд не перевіряв, в їх розгляді ОСОБА_1 відмовив. В резолютивній частині рішення обмежився висновком про відмову у задоволенні позову про поділ майна подружжя, висновок про відмову у встановлення порядку користування квартирою в ній не виклав.

Наведений недолік не може бути усунений ухваленням додаткового рі­шення, підлягає виправленню лише шляхом повторного розгляду справи по суті судом першої інстанції.

З огляду на це рішення суду не може бути залишеним без змін, підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Посилання суду на те, що в одному провадженні не можуть розглядатись вимоги про поділ жилого приміщення та встановлення порядку його користу­вання не ґрунтуються на законі.

При новому розгляді справи суду необхідно на це звернути особливу ува­гу, усунути допущену ним помилку. Слід встановити також, які саме частини недобудованого дачного будинку були зведені під час перебування сторін у першому спільному шлюбі з 1984 року до 1987 року, під час перебування їх у другому шлюбі з жовтня 1995 року до 2005 року, а також у період, коли вони у шлюбі не перебували з 1987 року до жовтня 1995 року.

У зв'язку з цим, необхідно уточнити юридичні підстави заявлених ОСОБА_1 вимог про визнання права спільної власності на спірний незакінче-ний будівництвом дачний будинок: в позовній заяві вона посилається на ст.60 ЦК України, в апеляційних скаргах - додатково на ст. 17 Закону України „Про

власність".

Керуючись ст.ст.303, 304, п.5 ст.307, п.5 ст.311, ст.ст.313-315, 317 та 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 березня 2006 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий роз­гляд.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяця з моменту проголошення.

Головуючий Судді