У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

08.09.10                                                                                       Справа №17/91/10

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі  Акімовій Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Богдан О.В., довіреність ВМТ № 864603 від 29.06.2010 р.

від відповідача -1: Філіппенков А.М., довіреність б/н від 04.01.2010 р.

від відповідача -2: Філіппенков А.М., довіреність б/н від 04.01.2010 р.

розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Олєум», м. Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області від 17.06.2010 року

по справі № 17/91/10

за позовом   Публічного акціонерного товариства «Банк Форум»в особі Запорізької філії, м. Запоріжжя

до відповідача 1:  Товариства з обмеженою відповідальністю «Олєум», м. Запоріжжя

до відповідача 2:  Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Фонтана», м. Запоріжжя

про стягнення заборгованості

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17.06.2010року, у справі №17/91/10 (суддя Корсун В.Л. ) позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Олєум”  та товариства з обмеженою відповідальністю “Аква Фонтана”  солідарно на користь публічного акціонерного товариство “Банк Форум”  в особі Запорізької філії  - 1 400 000 (один мільйон чотириста тисяч) грн. 00 коп. заборгованості по кредиту, 188 904 (сто вісімдесят вісім тисяч дев’ятсот чотири) грн. 12 коп. процентів за користування кредитом, 77 597 (сімдесят сім тисяч п’ятсот дев’яносто сім) грн. 01 коп. штрафних санкцій, 16 665 (шістнадцять тисяч шістсот шістдесят п’ять) грн. 01 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом відповідачем-1 було подано апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду. Заявник не погоджується з рішенням суду в частині стягнення з відповідачів солідарно суми штрафних санкцій в розмірі 77597,01 грн. та зазначає, що суд неповно з’ясував обставини, що мали значення для справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник посилається на ст. ст. 617, 263 ЦК України, бо на думку заявника, фінансово-економічна криза в Україні відповідає ознакам непереборної сили, але суд, приймаючи рішення, не з’ясував обставини виникнення та дії непереборної сили та не надав оцінки жодному із наданих доказів, чим порушив приписи ч. 4-2 та п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України. Крім цього, апелянт посилається на Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»від 25.12.2008 р., Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи від 23.06.2009р.», Законопроект № 4654 «Про внесення змін до деяких законів України стосовно тимчасового накладення обмежень на деякі операції у сфері іпотечних та залогових відносин з ціллю мінімізації наслідків мирової  фінансової кризи»та інших, і вказує, що оскільки фінансова криза офіційно визнана Урядом України, суд повинен був звільнити відповідача-1 від відповідальності за порушення зобов’язання за кредитним договором. Також заявник вважає, що суд безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення суду, оскільки заставна вартість майнового комплексу, який відповідач-2 передав позивачу на день укладення договору іпотеки від 17.02.2006р., при укладенні кредитного договору становила 1278963,00 грн., зменшилась у 3-4 рази, що підтверджується висновком Запорізької Торгово-промислової палати № 0ц-39, та не перевищує 4000000,00 грн. Отже продаж заставленого майна не надасть можливості здійснити погашення кредиту в повному обсязі, що ускладнює виконання рішення або взагалі робить його неможливим. У той же час, відповідач-1 наголошує, якщо ТОВ «Олєум»та ТОВ «Аква Фонтана»будуть продовжувати господарську діяльність, то зможуть погасити кредит та нараховані відсотки в повному обсязі. Відповідач -1 має можливість сплачувати заборгованість за генеральним кредитним договором № 0025/06/07-КL від 16.02.2006р. частинами в розмірі 20000,00 грн. на місяць. Виходячи з викладеного, просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 17.06.2010року у справі №17/91/10 в частині стягнення штрафних санкцій в розмірі 77597,01 грн. та відмовити в задоволенні позову в цій частині. Надати розстрочку ТОВ «Олєум»виконання рішення суду в розмірі 20000,00 грн. на місяць із сплатою до останнього робочого дня місяця.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що відповідач-1 не займається зовнішньо-економічною діяльністю; виручка від реалізації отримується виключно в національній валюті; кредитний договір укладено в національній валюті та кредитні кошти отримані теж в національній валюті. Банк вважає, що зростання закупівельної вартості ПММ, на яке посилається відповідача-1, не є підставою для невиконання умов кредитного договору, оскільки зросла не тільки вартість ПММ, а і ціна продажу також. Крім цього, позивач вказує, що ТОВ «Олєум»здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Що стосується тверджень апелянта щодо непереборної сили, то визнання світової фінансової кризи не є непереборною силою в розумінні норм діючого законодавства, доказів чого відповідач-1 суду не надав. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Сплата неустойки передбачена п.4.1 кредитного договору, а тому на думку позивача суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені. З огляду на викладене, просить скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду –без змін.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 06.08.10р. у справі                            №17/91/10 апеляційна скарга прийнята та призначена до розгляду.

Розпорядженням в.о. голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2289 від 08.09.2010р.  справу призначено до розгляду  у складі  колегії  суддів: головуючого судді          Мойсеєнко Т.В.,(доповідач), суддів: Зубкова Т.П., Кричмаржевський В.А. Зазначеною колегією справа із скаргою прийнята до провадження.

В судовому засіданні 08.09.2010 р. представники сторін підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Представником ТОВ «Олєум»заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, у зв’язку з тим, що сума пені, стягнута за рішенням суду у розмірі 77597,01 грн. є для нього значною, у зв’язку з погіршенням з осені 2009р. фінансового стану підприємства.

Колегія суддів, порадившись, дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання, оскільки вказані вимоги не заявлялися в суді першої інстанції, не досліджувалися судом та не підтверджені належними доказами.

За клопотанням представників сторін  розгляд справи вівся без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. За їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

16.02.2006 р. між акціонерним комерційним банком  “Форум”, правонаступником усіх прав та обов’язків якого є публічне акціонерне товариство “Банк Форум” (Банк) і товариством з обмеженою відповідальністю “Олєум” (Позичальник) укладено генеральний кредитний договір № 0025/06/07-КЛ (з додатковими договорами до нього), за умовами якого (п. 1.1) Банк зобов’язується надати Позичальникові кредитні кошти у формі кредитної лінії в розмірі, що не перевищує максимальний ліміт кредитування (1 500 000,00 грн.), в порядку та на умовах, які встановлені цим договором та додатковими договорами, а Позичальник зобов’язується прийняти та належним чином використати і повернути Банку отримані в межах максимального ліміту кредитування кредитні кошти (транші), а також сплатити відповідні проценти і виконати всі інші зобов’язання, згідно умов цього договору та додаткових договорів.

При цьому, розмір кредитних коштів (траншів), що надаються Позичальнику в межах максимального ліміту кредитування, порядок та умови надання кредитних коштів (траншів), строк користування ними та цільове використання кредитних коштів (траншів), а також плата (проценти) за користування кредитними коштами (траншами), та інші умови за згодою сторін, визначаються сторонами у відповідних додаткових договорах, що є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 1 додаткового договору від 14.08.09 № 5, Банк на умовах генерального кредитного договору та цього додаткового договору, надає Позичальнику кредитні кошти у формі відкличної кредитної лінії, що відновлюється, в межах максимального ліміту заборгованості, зазначеного в графі 1 розділу І генерального кредитного договору, в розмірі 1 500 000,00 грн.  

Надання коштів здійснюватиметься наступними траншами:

- у зв’язку з оформленням в заставу 5 одиниць автотранспорту, що належать ТОВ “Олєум”, нерухомості та виробничого обладнання, що належать майновому поручителю ТОВ “Аква Фонтана”, та  укладанням договору поруки з фінансовим поручителем ТОВ “Аква Фонтана”, п’ятий транш надається в сумі 1 400 000,00 грн.;

- транш в сумі 100 000,00 грн.  після оформлення наступної іпотеки жилих квартир, що належать майновим поручителям гр. ОСОБА_1, гр. ОСОБА_2, гр. ОСОБА_3, гр. ОСОБА_4

Кредитні кошти в межах розміру, зазначеного в п. 1 цього договору, можуть надаватися частинами. При цьому, розмір таких частин зазначається у Кредитній заявці.

Строк користування Кредитними коштами, зазначеними в п. 1 цього договору, встановлюється по 13 серпня 2010 року (п. 2).

Пунктом 3 додаткового договору № 5 сторони передбачили, що за користування кредитними коштами, зазначеними в п. 1. цього договору, Позичальник сплачує Банку проценти у розмірі 25,0% річних.

Статтею 546 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлено, що виконання зобов’язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Згідно ст. 553 цього Кодексу, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

В забезпечення виконання зобов’язань за генеральним кредитним договором, 15.08.2008 р. між акціонерним комерційним банком “Форум” (Кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю “Аква Фонтана” (Поручитель) укладено договір поруки №164/07-08, відповідно до умов якого (п. 1.1) Поручитель поручається перед Кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю “Олєум” (Боржник), у повному обсязі   зобов’язань за генеральним кредитним договором № 0025/06/07-КЛ від 16.02.2006р., який було укладено між кредитором та боржником, та додатковими угодами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, за умовами якого боржник зобов’язаний повернути кредитору кредитні кошти в розмірі 1 500 000,00 грн., з кінцевим терміном повернення по 14 серпня 2009 року, щомісячно сплачувати нараховані проценти за користування кредитними коштами з розрахунку 22,0% проценти річних і можливі неустойки у розмірах та у випадках, передбачених кредитним договором.

Пунктом 2.1. договору  поруки  № 164/07-08  від 15.08.2008 р. передбачено, що Поручитель зобов’язується в разі невиконання та/або порушення Боржником своїх зобов’язань перед кредитором погасити заборгованість по кредитному договору, а саме: суму кредиту 1 500 000,00 грн., нараховані проценти по кредиту, проценти по простроченій позиці (штраф, пеню) та інші платежі, передбачені кредитним договором.

Додатковою угодою № 1 від 15.08.2009 р. до договору поруки № 164/07-08  від 15.08.2008 р. позивач та відповідач-2 внесли зміни до п.1.1. договору поруки та встановили кінцевий термін повернення кредитних коштів у розмірі 1500000,00 грн. по 13 серпня 2010р., із щомісячною сплатою нарахованих процентів за користування кредитними коштами з розрахунку 25,0 % річних і можливі неустойки у розмірах та у випадках, передбачених кредитним договором.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом не допускається (ст.193 Господарського кодексу України  та ст.525 ЦК України).

У відповідності до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, зобов’язання  за спірним договором з боку позивача виконані у повному обсязі, здійснив видачу кредиту на загальну суму 1 400 000,00 грн. шляхом перерахування відповідно до цільового призначення. Однак, свої зобов’язання за генеральним кредитним договором ТОВ “Олєум” не виконало і з вересня 2009 року не здійснював погашення суми основного боргу та процентів відповідно до графіку, чим порушив умови договору.

Згідно ст.599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням проведеним  належним чином.

Таким чином, зобов’язання за кредитним договором не припинилися.

Нормою ч. 1 ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.  

Відповідно до ч. 2 ст. 196 Господарського кодексу України, у разі якщо це передбачено законодавством або договором, зобов’язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 1 ст.543 ЦК України встановлено, що у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку  частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

У  зв’язку  з неодноразовим порушенням відповідачем -1 умов договору від 16.02.2006р., позивач 10.11.2009р. направив на адресу ТОВ “Олєум” та  ТОВ “Аква Фонтана”  вимоги про погашення кредитної заборгованості і штрафних санкцій, нарахованих за порушення виконання умов договору, протягом 15 днів з дати направлення претензії.

Листом № 24/11-01 від 24.11.2009 р. ТОВ “Олєум” повідомило позивача про неможливість виконати свої зобов’язання в короткий термін у зв’язку з кризисними явищами в світі.

ТОВ “Аква Фонтана” вимога залишена без відповіді та задоволення.

Згідно із п. 1.8.1 генерального кредитного договору, Банк має право вимагати достроково виконання боргових зобов’язань в цілому, або у визначеній Банком частині у випадку настання чи існування хоча б однієї з таких обставин:

- невиконання Позичальником своїх зобов’язань (обов’язків) за цим договором (в тому числі, але не виключно, вставлених п. 2.3 розділу ІІ договору) або умов документів забезпечення або настання будь-якого іншого випадку невиконання умов цього договору та/або додаткового договору та/або у випадку невиконання умов документів забезпечення;

- наявність претензій третіх осіб щодо предмету забезпечення;

- у випадку погіршення чи загрози погіршення фінансового стану Позичальника, втрат, пошкодження чи зменшення вартості предмету забезпечення;

- якщо інформація і документи, що належать подати Позичальником Банку у відповідності з умовами цього договору, надано Позичальником несвоєчасно, у неповному обсязі чи якщо така інформація та документи чи їх частина виявилися недостовірними;

- якщо Позичальник не погодився з пропозицією Банку щодо зміни умов цього договору;

- втрат дійсності установчих документів Позичальника;

Відповідно до п. 3.1. договору поруки, у випадку невиконання зобов’язань по кредитному договору та  договору поруки Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.

Встановлено, що на час розгляду справи в суді заборгованість ТОВ “Олєум” перед Банком за генеральним кредитним договором по кредиту становить 1 400 000,00 грн., по несплаченим процентам за користування кредитом - 188 904,12 грн.

Виходячи з викладеного, а також приймаючи до уваги той факт, що суду не надано доказів сплати відповідачами вказаної суми кредитної заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду,  що вимоги позивача про стягнення з ТОВ “Олєум” та ТОВ “Аква Фонтана”  солідарно  суми заборгованості за кредитом в розмірі  1 400 000,00 грн. та 188 904,12 грн. по несплачених процентах за користування кредитом - 188 904,12 грн., доведені, обґрунтовані, підтверджені доданими документами у зв’язку з чим є такими, що підлягають задоволенню.

Також позивачем були заявлені вимоги про стягнення штрафних санкцій з яких: 8 467,83грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів за період  з  01.01.2010 р.  по 11.06.2010р. та 69 129,18 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту за період з 13.12.2009 р. по 11.06.2010 р. Всього - 77 597,01 грн.  (розрахунок міститься в матеріалах справи, а.с. 52, т. 3).

У відповідності зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до  п. 3  ст.549 ЦК України, пенею  є  неустойка,  що  обчислюється у відсотках  від суми  несвоєчасно  виконаного  грошового зобов’язання  за кожен  день  прострочення  виконання.

Згідно із п. 4.1 генерального кредитного договору, за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів (траншів) та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, Позичальник сплачує Банку неустойку у вигляді пені у розмірі 0,2 %, що обчислюється з суми неповернутих (несвоєчасно повернутих) кредитних коштів та/або несплачених (несвоєчасно сплачених) процентів за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє Позичальника від сплати процентів за користування кредитними коштами (траншами) до моменту фактичного погашення заборгованості.

Враховуючи, що факт прострочення виконання зобов’язання матеріалами справи доведений та перевіривши розрахунок пені за допомогою інформаційно - пошукової системи «Законодавство», колегія суддів дійшла  висновку, що судом вірно присуджено до стягнення пеню в сумі 77 597,01 грн. за заявлений у позові період.

Доводи заявника апеляційної скарги стосовно того, що суд безпідставно відмовив в задоволенні зави про розстрочку суми основного боргу не приймаються колегією суддів до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 83 Господарського кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для розстрочки виконання  рішення  можуть  бути  конкретні обставини, що ускладнюють  виконання рішення, або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Обґрунтовуючи доводи щодо наявності, на його думку, підстав для розстрочки виконання рішення суду в розмірі 20000,00 грн.  на місяць із сплатою до останнього робочого дня місяця відповідач-1 вказує на те, що при укладенні кредитного договору відповідач-2 передав позивачу в іпотеку майновий комплекс, розташований за адресою:  АДРЕСА_1.  Відповідно до договору іпотеки від 17.02.2006 р. заставна вартість майнового комплексу становила 1278963,00 грн.

В результаті фінансово-економічної кризи в Україні фактична вартість нерухомого майна в м. Запоріжжі, у тому числі і майнового комплексу переданого в заставу зменшилася в 3-4 рази. Як на доказ зазначеного, посилається на експертний висновок Запорізької Торгово-промислової палати № ОЦ-39.

Колегія суддів не приймає до уваги даний висновок як доказ ускладнення або неможливості виконання рішення суду, оскільки, як зазначено в самому висновку, він стосується загальної оцінки стану ринку нерухомості в м. Запоріжжі, але  не має будь-якого відношення до конкретного майнового комплексу, переданого в заставу за договором іпотеки від 17.02.2006р. Тому робити висновки, що сума реалізації заставленого майна, у разі звернення стягнення на нього, буде значно меншою за його заставну вартість, що призведе до утруднення або неможливості виконання рішення є передчасним.

Виходячи з того, що кредит надається на умовах зворотності, строковості та забезпеченості та даний кредитний договір є забезпеченим, тому посилання на неможливість виконання рішення суду є безпідставними.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач-1 не надав жодних доказів про наявність конкретних обставин, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду.

Також при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що саме неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань призвело до виникнення вказаного спору, внаслідок чого позивач був змушений звернутися до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому, відповідачем не наводились будь-які обставини, що б свідчили про відсутність його вини у порушенні взятого на себе договірного зобов’язання.

Крім цього, відсутність оплати відповідачем-2 на протязі тривалого часу позивачу грошових коштів за кредитним договором  спричиняє позивачу додаткові витрати у власній  діяльності, в т.ч. і внаслідок зростання індексу інфляції.

Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення суду.

Колегія суддів, звертає увагу, що у разі виникнення обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим відповідач-2 не позбавлений можливості на підставі ст. 121 ГПК України звернутися до суду із заявою про розстрочку виконання рішення суду на стадії виконавчого провадження.

Що стосується вимог відповідача-1 щодо звільнення від сплати неустойки у зв’язку з економічно-фінансовою кризою в Україні, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. При цьому згідно п. 1ч. 1 ст. 263 ЦК України під непереборною силою розуміється надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Слід зазначити, що економічно-фінансова криза в Україні та зростання курсу долара США, на які посилається відповідач-1, однаковим чином впливає на господарську діяльність обох сторін у справі та не є непереборною силою в розумінні ст. 263 ЦК України.

Крім цього, відповідач -1 не займається зовнішньо-економічною діяльністю; виручка від реалізації отримується виключно в національній валюті; кредитний договір укладено в національній валюті та кредитні кошти отримані теж в національній валюті. Зростання закупівельної вартості ПММ, на яке також посилається відповідач-1, не є підставою для невиконання умов кредитного договору, оскільки зросла не тільки вартість ПММ, а і ціна продажу також.

Згідно ст. 42 ГК України, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. ТОВ «Олєум»здійснювало підприємницьку діяльність, виходячи з конкретної фінансово-економічної ситуації, яка не є стабільною та фіксованою. Таким чином, збиткову діяльність ТОВ «Олєум»не можна пов’язувати виключно із світовою фінансовою кризою, а це є результатом безпосередньої господарської діяльності підприємства.

Економічно-фінансова криза в Україні не встановлена сторонами ні в кредитному договорі, ні в договорі поруки, як обставина,  надзвичайний характер якої є підставою для звільнення відповідачів від господарської відповідальності у випадку порушення зобов’язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення такої обставини. Нормативні акти, зокрема Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»та інші не звільняють відповідача-1 від виконання обов’язків за договором та від відповідальності за невиконання обов’язку щодо своєчасного виконання умов договору.

Доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції.

Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстав для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.

Судові витрати по розгляду справи відповідно до приписів ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101 –105, ГПК України, Запорізький апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олєум», м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 17.06.2010 року по справі №17/91/10 залишити без змін.