Справа № 22-Ц-2407/2006     Головуючий у- 1 Інст.     Іванова І.В.

Категорія 10                                      Доповідач у 2 інстанції Назарчук Р.А.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 серпня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого       Назарчука Р.А.,

суддів: Заріцької А.О., Приходька К.П.,

при секретарі Волошиній С.В., розглянувши   справу   за   апеляційною , скаргою   ОСОБА_1на рішення Києво-Святошинського районного суду від 19 листопада 2003 року за позовом    ОСОБА_2 доОСОБА_1 про визнання угоди недійсною,

ВСТАНОВИЛА:    

Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 19 листопада 2003 року задоволено позов ОСОБА_2 і постановлено визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 16.05.1993 року в нотаріальному порядку, згідно з яким ОСОБА_2продав ОСОБА_1 будинок АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення , посилаючись на необґрунтованість висновків суду, безпідставність поновлення строків позовної давності та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Зодовольняючи позов на підставі ст.57 ЦК України, суд виходив з того, що договір купівлі-продажу спірного будинку АДРЕСА_1було укладена внаслідок обману.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке він дав в п. 12 постанови „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", під обман слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, які мають істотне значення для угоди, що укладається і наявності їх безпосереднього зв"язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

Між тим таких обставин судом установлено не було і, як видно з позовної заяви, позивач і не посилається на них.

Під обманом суд вважав те, що при укладенні угоди відповідач обманув позивача щодо свого наміру повернути йому спірний будинок, однак ця обставина не підтверджена переконливими доказами і, крім того, навіть при її доведеності не могла бути підставою для визнання угоди недійсною, оскільки стосується не самої угоди, а майбутніх правовідносин між сторонами після її укладення.

Безпідставним є посилання суду на ст. 58 ЦК України про удаваність угоди, оскільки ст.ст.57 і 58 ЦПК України є взаємовиключними статтями. При задоволенні позову на підставі ст.58 ЦК України, суд повинен був визнати дійсною ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі, проте таких вимог позивач не заявляв.

За таких обставин, рішення суду як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального права, не може залишатись без змін і підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає, що позивачем-не доведено наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу АДРЕСА_1, а тому є підстави для ухвалення нового рішенн про відмову ОСОБА_2 в позові.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду від 19 листопада 2003 року скасувати і ухвалити нове рішення яким в позові ОСОБА_2 доОСОБА_1 про визнання угоди недійсною відмовити.

Рішення набуває законної сили з моменту його оголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.