Справа № 22ц – 5691/2010 р. Головуючий у першій інстанції-
Кулініч Ю.П.
Категорія – цивільна Доповідач – Шемець Н.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2010 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого: Позігуна М.І.,
суддів: Шемець Н.В., Губар В.С.,
при секретарі: Кравченко В.В.,
з участю: представника позивача ОСОБА_5.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 серпня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів, -
В С Т А Н О В И В:
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 серпня 2010 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Оскаржуваним рішенням позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 аліменти на користь ОСОБА_7 на утримання дочки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини всіх видів доходу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05 березня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнуто судові витрати.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не були враховані положення ч. 1 ст. 182 СК України.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив його клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з тим, що він бажав скористатись своїм правом на правову допомогу.
Також посилається на те, що ним була подана позовна заява про оспорювання батьківства і він просив не розглядати справу про стягнення аліментів до вирішення спору про батьківство, проте суд розглянув даний спір.
Вважає, що судом першої інстанції були порушені норми п.7 ст. 76 ЦПК України, оскільки позивач не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступного.
По справі встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, зазначене підтверджується копією свідоцтва про одруження (а.с. 2); від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією скороченого витягу з реєстру актових записів про народження за 2006 рік частина І серія А № 265 (демографічний відділ Комуни Латіна, Італійська Республіка) (а.с. 3-5).
З довідки КП „ЖЕК-10” Чернігівської міської ради вбачається, що донька сторін ОСОБА_4 проживає разом з матір’ю - позивачкою, відповідно, знаходиться на її утриманні(а.с.2).
Відповідач коштів на утримання дитини не надає.
Зазначені обставини апелянтом в апеляційній скарзі не спростовуються.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з положень ст. 180 Сімейного Кодексу України, згідно якої батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а визначаючи розмір аліментів правомірно врахував вимоги ст. 182 СК України.
Доводи апелянта про неврахування судом вимог ч.1 ст.182 СК України не мають доказового обґрунтування, тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції з дотриманням положень ст.ст. 180, 182 СК України врахував матеріальне становище одержувача і платника аліментів, наявність у батька можливості надавати матеріальну допомогу, і прийшов до обґрунтованого висновку, що сукупність вищезазначених обставин утворює юридичний склад, необхідний для виникнення аліментного зобов'язання, пов’язаного з утриманням відповідачем дитини, а визначений судом розмір аліментів є виваженим щодо відповідача та таким, що відповідає потребам дитини.
Доводи апелянта щодо оспорювання батьківства жодними доказами у справі не підтверджені, крім того, апеляційний суд враховує, що судове рішення про стягнення аліментів на дитину не є перешкодою для звернення відповідача до суду з позовом про оспорювання батьківства.
Доводи апелянта про порушення його права на правову допомогу апеляційний суд не вважає обґрунтованими, оскільки суд захищає права, свободи та інтереси особи у спосіб, визначений законами України; сторона розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд; проте на час розгляду справи судом першої інстанції доказів про укладення угоди про правову допомогу та неможливість явки представника до суду відповідачем не надано.
При цьому апеляційний суд враховує, що зазначене не призвело до неправильного вирішення спору по суті заявлених вимог.
Посилання апелянта на неповідомлення позивача про час і місце розгляду справи як на підставу для скасування рішення суду апеляційний суд не може взяти до уваги з огляду на те, що участь у справі приймав представник позивача, уповноважений на ведення справи в суді і це не призвело до порушення прав позивача (а.с.6,9,25-26).
Крім того, вимога апелянта щодо направлення справи на новий розгляд не відповідає положенням ЦПК України щодо апеляційного розгляду, оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд не повноважний направляти справу на новий розгляд.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційну скаргу належить відхилити.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 – відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 серпня 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: