УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2006 року липня місяця 25 дня колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом виконавчого комітету Евпаторійського міської Ради до ОСОБА_1   про знесення самовільної будівлі та зустрічним позовом  ОСОБА_1  до Евпаторійської міської Ради, Евпаторійського міжміського бюро реєстрації і технічної інвентаризації, 3-х осіб - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4  про визнання права власності, за апеляційними скаргами ОСОБА_2   і  ОСОБА_4 на рішення Евпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 січня 2005 p., -

ВСТАНОВИЛА:

Виконавчий комітет Евпаторійської міської Ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1  про знос самовільної будівлі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачкою самовільно, без відповідної документації і з порушенням будівельних норм і правил та прав співвласників житлового будинку збудована прибудова до домоволодіння АДРЕСА_1,.

ОСОБА_1  пред'явила зустрічні позовні вимоги до Евпаторійської міської Ради про визнання за нею права власності на вказану самовільно збудовану будівлю, посилаючись на те, що нею здійснено лише фактичну реконстреконструкцію старих існуючих споруд без збільшення площи будівлі, що не порушує права інших власників квартир будинку.

Рішенням суду в задоволенні позову відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.

В апеляційних скаргах третіх осіб: ОСОБА_2   і ОСОБА_4 ставиться питання про скасування рішення суду і прийняття нового рішення про задоволення позову і відмову в зустрічному позові, оскільки вказаною самовільною будівлею, збудованою позивачкою, порушуються їхні власні права.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, третіх осіб ОСОБА_2 і ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка пред'явила позов до Евпаторійської міської Ради, а ОСОБА_2 і ОСОБА_4  визначені в позовній заяві як треті особи.

Процесуальні права вказаних осіб як третіх осіб визначив і суд першої інстанції.

Проте вказані особи посилалися на порушення їхніх власних прав саме побудовою самовільної будівлі(неможливість користуватися підвалом, частиною земельної ділянки, порушення будівельних норм, що призводить до пошкодження будинку: зокрема, л.с. 67), знесення якої, і, навпаки, визнання права власності на яку та зобов'язання зареєструвати -є, відповідно, предметом позову органа місцевого самоврядування і ОСОБА_1.

Таким чином, вказані особи відстоюють у процесі свої інтереси, а відтак, їхня юридична заінтересованість носить безпосередній особистий характер.

У розумінні ст. 35 ЦПК України, рішення суду не може бути постановлене на користь третьої особи або ж проти неї.

Проте, з урахуванням викладеного, суд фактично прийняв рішення безпосередньо проти вказаних осіб, всупереч процесуальному закону не притягнувши їх належним чином до участі в справі.

На це вже зверталася увага суду першої інстанції в ухвалі Апеляційного суду від 29.03.2005 р.

Згідно з ч. 2 ст. 311 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи. Але суд не виконав вимоги цієї норми процесуального закону, що є неприпустимим.

У зв'язку з вказаним, суд, всупереч процесуальному закону, вирішив питання про права і обов'язки осіб, належним чином не притягнутих до участі в справі і ухвалив рішення проти третіх осіб, які, відповідно до ст. 35 ЦПК України, обмежені, в порівнянні із стороною в цивільному процесі, в процесуальних правах.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджувати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема, їх право на пред'явлення відповідного позову.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції допущені такі істотні порушення норм процесуального права, які перешкоджають суду апеляційної інстанції досліджувати нові докази і встановити обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом також не враховано, що визнання права на самовільну будову є не обов'язком суду, а тільки правовою можливістю, що має місце виключно за наявності обставин, що свідчать про дотримання особою, що здійснила самовільне будівництво, відповідних будівельних, архітектурних, протипожежних, санітарних і інших норм і правил.

Проте в справі таких доказів немає.

Суд не з'ясував, чи достаньо кваліфікації експерта 10.6 (л.с. 50-зв) для відповіді на питання, що стосуються різноманітних спеціальних знань: будівельних, архітектурних, протипожежних, санітарних і інших норм і правил при прийнятті будівлі в експлуатацію.

Таким чином, суд першої інстанції визнав право власності на самовільну будівлю, всупереч процесуальному закону незважаючи на мотиви, викладені в ухвалі Апеляційного суду від 29.03.2005 p., з яких скасоване попереднє судове рішення, і фактично двічі

проігнорував встановлений порядок прийняття в експлуатацію нових об'єктів: житлових будов.

Проте, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Але суд, незважаючи на відсутність висновків відповідних будівельних, архітектурних, протипожежних, санітарних і інших органів та висновків експертів, призначених в порядку ст. 149 ЦПК, підмінив своїм рішенням необхідні дії компетентних державних органів, що неприпустимо. При цьому суд першої інстанції необгрунтовано не врахував, що позивачка по зустрічному позову з оскарженням відмови в прийнятті в експлуатацію спірної будівлі і питанням щодо обгрунтованості такої відмови до суду не зверталася і суд такі вимоги не розглядав і не вирішував. Це також порушує вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Всі вказані обставини суд не перевіряв і не враховував.

Колегія суддів також вважає, що положення ч. 5 ст. 376 Цивільного кодексу України повинні застосовуватися обов'язково з урахуванням положень абз. 2 ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу.

На підставі викладеного й керуючись ст. ст. 303, 307, 311, 314, 325, 327 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги  ОСОБА_2  і  ОСОБА_4  задовольнити частково.

Рішення Евпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від ЗО січня 2005 р. скасувати і направити справу на новий розгляд у той же суд в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції у двомісячний строк.

Справа № 22-2756/2006

Головуючий

у першій інстанції Куліковська О.М.

Доповідач        Новіков Р. В.