Судове рішення #11499797

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

                 

07.09.10                                                                                           Справа  № 16/50-991

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді                           Д.Новосад

суддів                                      О.Михалюк

                                           Г.Мельник

розглянувши           апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2Т.) № б/н від 03.08.10

на рішення           господарського суду Тернопільської області від 19.07.10

у справі                     № 16/50-991

за позовом:           Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі ФОП Варунок В.В.), м. Львів

до відповідача: ФОП ОСОБА_2, м. Тернопіль

з участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:          ОСОБА_4, м. Тернопіль

про стягнення заборгованості

за участю представників:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: ОСОБА_2 –підприємець (паспорт серії НЮ № 040126, виданий 05.08.05);

від третьої особи: ОСОБА_4 –підприємець (паспорт серії МС № 212590, виданий 02.10.97); ОСОБА_5 –представник (довіреність № 680548 від 06.09.10).

Учасникам судового процесу роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.ст.22, 28 ГПК України.

Заяв про відвід суддів не надходило.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 19.07.10 у справі № 16/50-991 (суддя Хома С.О.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 7 891,54 грн. основного боргу, 434,01 інфляційних нарахувань, 122,58 грн. 3% річних, 1 578,30 грн. штрафу, 100,27 грн. державного мита та 179,48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині позовних вимог щодо стягнення 3 156,70 грн. штрафу відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ст. 526 ЦК України відповідач свої зобов’язання виконав не належним чином, сума основного боргу підтверджується матеріалами справи, в свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами не спростована. Враховуючи факт прострочення грошового зобов’язання, суд стягнув штраф, інфляційні та річні у відповідності до умов договору та ст. 625 ЦК України. В частині стягнення 3 156,70 грн. штрафу суд відмовив як в безпідставно заявлених.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити. Зокрема, скаржник зазначає, що за отримане обладнання згідно договору № 1 від 28.03.08 повністю розрахувався, частково кошти були передані особисто підприємцю ОСОБА_3, а решта –його представнику ОСОБА_4, проте, суд не дав належну оцінку даному факту. Крім цього, скаржник стверджує, що суд безпідставно не задоволив клопотання про відкладення, чим позбавив його конституційного права на захист своїх інтересів у суді.

Позивач в судове засідання не з’явився, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив, у відзиві на апеляційну скаргу б/н від 06.09.10 проти доводів скаржника заперечив, рішення господарського суду Тернопільської області від 19.07.2010р. у справі № 16/50-991 вважає законним та обґрунтованим, прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому просить суд апеляційної інстанції залишити його без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Відповідач в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Третя особа в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Зокрема ОСОБА_4 зазначає, що перебував у трудових відносинах з підприємцем ОСОБА_3 та був уповноважений ним отримувати кошти у підприємця ОСОБА_2 за обладнання згідно договору № 1 від 28.03.08, на підтвердження своїх слів долучив довідки підприємців та пояснення ОСОБА_6 і ОСОБА_7, що є, на його думку, безперечними доказами для скасування оскаржуваного рішення.

Крім цього, третя особа заявила клопотання б/н від 06.09.10 про зупинення провадження у справі № 16/50-991 до вирішення Тернопільським міськрайонним судом справи за позовом ОСОБА_4 про підтвердження факту перебування у трудових відносинах з ОСОБА_3

Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити у задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи з огляду на необґрунтованість, оскільки в суді першої інстанції дане клопотання не заявлялося. Крім того, в разі задоволення вищезгаданих позовних вимог Тернопільським міськрайонним судом сторона не позбавлена права звернутися до суду про перегляд рішення у справі № 16/50-991 за нововиявленими обставинами.

Враховуючи, що позивач належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу та заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Тернопільської області від 19.07.10 у справі № 16/50-991 з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_3 (продавець) та ФОП ОСОБА_8 (покупець) 28.03.08 укладено договір купівлі-продажу на умовах розстрочення платежу № 1, згідно умов якого продавець зобов’язується поставити у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти майно, назва, кількість, серійні номера та технічні характеристики якого зазначаються у специфікації, що є невід’ємною частиною цього договору (обладнання), загальною вартістю 19 250,00 грн., що еквівалентно 2 500 євро та здійснити його оплату на умовах та в терміни, зазначені у цьому договорі (а.с. 8-9).

Згідно п. 3.1 розділу 3 договору покупець здійснює оплату прийнятого товару рівними частинами від вартості обладнання, вказаної у п. 1.1, протягом 6 (шести) місяців. Розрахунок розміру щомісячних виплат та терміни сплати є невід’ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.3 розділу 3 договору визначається, що платежі здійснюються покупцем у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок продавця або готівкою в його касу.

Покупець зобов’язується прийняти від продавця обладнання і проводити оплату за нього в порядку, передбаченому в розділі 3 цього договору (п.5 договору).

Згідно пункту 8.1 розділу 8 договору цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту здійснення покупцем повного розрахунку за ним.

28.03.08 між сторонами укладено додаток №1 до договору купівлі-продажу №1 від 28.03.08 «розрахунок розміру щомісячних виплат та термін сплати»(а.с. 10), згідно з яким відповідач зобов’язався сплачувати позивачу вартість переданого йому товару (обладнання) щомісячно, в такі терміни:

- 26.03.08 –сума в грн. - 3 208,33 грн.; сума еквівалент в євро –416,66 євро;

- 26.04.08 –сума в грн. - 3 208,33 грн.; сума еквівалент в євро –416,66 євро;

- 26.05.08 –сума в грн. - 3 208,33 грн.; сума еквівалент в євро –416,66 євро;

- 26.06.08 –сума в грн. - 3 208,33 грн.; сума еквівалент в євро –416,66 євро;

- 26.07.08 –сума в грн. - 3 208,33 грн.; сума еквівалент в євро –416,66 євро;

- 26.08.08 –сума в грн. - 3 208,33 грн.; сума еквівалент в євро –416,66 євро.

На виконання умов договору, позивач 28.03.08 передав, а відповідач прийняв обладнання (кавоварку Remo») вартістю 19 250,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі (а.с. 10) та не заперечується і відповідачем.

Відповідач свої зобов’язання щодо оплати вартості обладнання в розмірі та терміни, передбачені договором, виконав не належним чином, розрахувався частково на суму 1 666,64 євро, в результаті чого в нього перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 833,32 євро, з вимогою про оплату яких позивач звернувся до відповідача з претензією № 3 від 19.11.09. Факт надіслання даної вимоги підтверджується поштовою квитанцією від 24.11.09 та повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 11).

Проте дана вимога була залишена без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення до суду.

Заперечення проти вимоги, яке знаходиться в матеріалах справи (а.с. 21), не береться судом до уваги, оскільки доказів відправлення його позивачу відповідачем не представлено, такі докази в матеріалах справи відсутні.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач заперечив проти вимог позивача, зазначив, що за обладнання розрахувався повністю, на підтвердження чого надав свій «розрахунок розміру щомісячних виплат та термін сплати», в якому містяться підписи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про отримання коштів на загальну суму 2 500,00 євро (а.с. 20). Пояснив, що ОСОБА_4 працював у підприємця ОСОБА_3 на посаді менеджера та був уповноважений ним на отримання даних коштів за обладнання згідно договору № 1 від 28.03.10.

Даний факт отримання ОСОБА_4 коштів від підприємця ОСОБА_2, як оплату за обладнання, підтвердив і сам ОСОБА_4 (а.с. 41-42).

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 05.07.10 зобов’язано ОСОБА_4 подати суду докази на підтвердження факту перебування у трудових відносинах з ОСОБА_3, доручення на укладення договорів від імені ОСОБА_3, постачання товару, отримання коштів за поставлений товар для подальшої передачі цих коштів ОСОБА_3 (а.с. 44-45).

Проте, ОСОБА_4 вимог ухвал суду не виконав, належних, в розумінні ст. 34 ГПК України доказів суду не надав. Натомість надав письмові пояснення, в яких зокрема, зазначив, що співпрацював з позивачем на умовах усного договору про ведення спільного бізнесу, а не на умовах трудового договору (а.с. 50-51).

При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним:

Згідно зі ст.11 ЦК України підставами виникнення прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу (ч.1 ст. 695 ЦК України).

В ч.1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Твердження підприємця ОСОБА_2 про те, що він нібито повернув всю суму вартості обладнання, частково через представника ОСОБА_4, а тому позовні вимоги є безпідставними, не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи та спростовується наступним:

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.  Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Як зазначалося вище, покупець зобов’язаний був здійснювати оплату виключно на розрахунковий рахунок продавця, тобто ФОП ОСОБА_3, або в його касу (п.3 договору). Умов здійснення оплати іншим особам даний договір не містить.

В матеріалах справи відсутні докази повноважень ОСОБА_4 вчиняти правочини від імені підприємця ОСОБА_3

Таким чином, відсутні докази на підтвердження факту повної оплати за поставлений відповідачу товар (обладнання) саме позивачу.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 7 891,54 грн. основного боргу, оскільки дана вимога є документально обґрунтована, підставна, в свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами не спростована.

Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 7.4 розділу 7 договору передбачено: за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов’язань за цим договором винна сторона сплачує штраф у розмірі 20% від ціни цього договору.

Позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 4 735 грн. (а.с. 7).

Судом першої інстанції здійснено перерахунок суми штрафу, в результаті чого, з врахуванням ч. 2 ст. 549 ЦК України, згідно з якою штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, до задоволення підлягають позовні вимоги щодо стягнення 1 578,30 грн. (7 891,54 грн. х 20 = 1 578,30 грн.), з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

В частині позовних вимог щодо стягнення 3 156,70 грн. штрафу місцевим господарським судом правомірно відмовлено, як в необґрунтовано заявлених.

У відповідності до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тому вимога позивача про стягнення з відповідача 434,01 грн. інфляційних витрат за період з грудня 2009 року по березень 2010 року та 122,58 грн.-3% річних за період з 02.12.09 по 08.06.10 є обґрунтованою та підставно задоволена судом першої інстанції (згідно поданого розрахунку а.с. 7).

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, всупереч вимог ст.33 ГПК України відповідачем та третьою особою не надано суду доказів, які б спростовували факти, викладені в позовній заяві.

Щодо твердження скаржника про порушення судом окремих норм процесуального права, а саме, не задоволення клопотання про відкладення розгляду справи, в зв’язку з чим суд розглянув справу за його відсутності, чим позбавив його конституційного права на захист своїх прав та інтересів, колегія суддів зазначає наступне:

В судових засіданнях 21.06.10 та 05.07.10 підприємець ОСОБА_2 був особисто присутній, відповідно подавав свої заперечення та докази, висловлював свою думку, що вбачається зі змісту самих ухвал суду (а.с. 24, 44-45).

Тому, колегія суддів вважає, що суд дотримався принципів рівності перед законом і судом та змагальності, створив сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, відповідно відповідач реалізував своє конституційне право на захист своїх прав та інтересів.

Крім того, ГПК України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1, 21, 25, 33, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1.          Рішення господарського суду Тернопільської області від 19.07.10 у справі № 16/50-991 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

3.          Матеріали справи скеровуються до господарського суду Тернопільської області.


Головуючий-суддя Д.Новосад

Суддя                                         О.Михалюк

Суддя                                         Г.Мельник  



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація