Справа № 2-442/2010

Р І Ш Е Н Н Я

                    І м е н е м    У к р а ї н и

15 жовтня 2010 року              Шаргородський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого               судді     Трофімчука М.Ю.

при секретарі                                             Палій М.Д.

з участю  

позивача                     ОСОБА_1                

представника відповідача           Чернілевської Р.В.                                  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду справу за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості та розірвання кредитного договору, зустрічним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про визнання недійсним договору,

в с т а н о в и  в :

                  23.11.2009 року ВАТ КБ «Надра» звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом про стягнення кредитної заборгованості та розірвання кредитного договору, зазначивши, що між ВАТ КБ «Надра» (філія Вінницьке РУ) та ОСОБА_2 15.10.2007 року було укладено кредитний договір №15/10/2007/840-ПА/566. Відповідно до умов кредитного договору банком позичальнику було надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти (кредит) на купівлю автотранспортного засобу «КІА SОRЕNТО», 2005 року випуску, колір – чорний, який станом на 07.07.2009 року належить ОСОБА_2. на підставі свідоцтва серії АВС НОМЕР_1 виданого Жмеринським МРЕВ ВДАІ УМВС України у Вінницькій області. Кредит надано в сумі 28000 доларів США з терміном повернення до 15 жовтня 2012 року зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 12,4 % річних. Відповідно до умов кредитного договору та графіку погашення кредиту та процентів, позичальник зобов’язується кожного місяця сплачувати щомісячну суму мінімально необхідного платежу у відповідному розмірі згідно графіка погашення кредитного боргу для погашення кредитної заборгованості та відсотків. Крім повернення кредиту та нарахованих відсотків  за його користування позичальник зобов’язався  згідно п.5.1. кредитного договору у разі прострочення ним строку сплати мінімально необхідних платежів по погашенню кредиту сплатити пеню, а також штраф відповідно до умов договору.  

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків та можливих штрафних санкцій між банком та ОСОБА_2 було укладено договір застави, згідно якого в заставу передано транспортний засіб  КІА SОRЕNТО, 2005 року випуску, колір – чорний, який станом на 07.07.2009 року належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 виданого Жмеринським МРЕВ ВДАІ УМВС України у Вінницькій області.  Крім того, 15.10.2007 року банком було укладено договір поруки з ОСОБА_3. Остання плата позичальником проведена в січні 2009 року. З лютого 2009 року позичальник, не зважаючи на неодноразові звернення до нього банку з вимогою про погашення заборгованості, жодного разу не сплачував мінімально необхідний платіж у встановлені кредитним договором строки.  Позичальнику та поручителю були направлені повідомлення (претензії) з проханням погасити кредитну заборгованість, але зобов’язання по кредитному договору №15/10/2007/840-ПА/566 не виконані до цього часу.

Станом на 14.07.2009 року заборгованість зі сплати пені та штрафу по кредитному договору складає 169 доларів США 07 центів, що еквівалентно 1289 грн. 05 коп. Крім того, 22157 доларів США 64 цента, що еквівалентно 168938 грн. 71 коп. – заборгованість по кредиту, 1251 доларів США 67 центів, що еквівалентно 9543 грн. 08 коп. – проценти за користування кредитом. Таким чином, загальна заборгованість позичальника ОСОБА_2 перед ВАТ КБ «Надра» по даному договору становить 23578 доларів США 36 центів, що еквівалентно 179770 грн. 84 коп. Крім того, ОСОБА_2. в межах кредитного договору видано кредит на страхування автомобільного транспорту, заборгованість по даному кредиту становить 6066 грн. 40 коп., а саме 5379,66 грн. – заборгованість по кредиту, 663,24 грн. – проценти за користування кредитом, 23,50 грн. – пеня.

Просить стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3. солідарно на користь ВАТ КБ «Надра» (філія Вінницьке РУ) заборгованість за кредитним договором в сумі 23607 доларів США 39 центів, що еквівалентно 779996 грн. 17 коп., боргу по траншу в сумі 6243 грн. 70 коп. та судові витрати в сумі 1952 грн.; розірвати кредитний договір №15/10/2007/840-ПА/566, укладений між ВАТ КБ «Надра» (Вінницьке РУ) та ОСОБА_2 в зв’язку з істотним порушенням умов договору позичальником.

27.01.2009 року ОСОБА_1. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3. з зустрічним позовом до Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» про визнання недійсним договору, в якому просив визнати недійсним договір «Автопакет» №15/10/2007/840-ПА/566, укладений 15.10.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2; припинити заставу транспортного засобу марки «КІА SОRЕNТО», 2005 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_3 державний номерний знак НОМЕР_1 який належить на праві власності ОСОБА_2. на підставі тимчасового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, виданого 15.10.2007 року Жмеринським МРЕВ ВДАІ УМВС України у Вінницькій області,  мотивуючи тим, що 15.10.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 був укладений договір «Автопакет» №15/10/2007/840-АП/566. Кредитний договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. Відповідно до п.1.1. кредитного договору банк зобов’язався надати позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 28000 доларів США, строком погашення до 15.10.2012 року. Відповідно до п.1.1.3.1. кредитного договору плата за користування кредитними коштами становить 12,4 % річних, що нараховується на фактичний залишок заборгованості за кредитом, за фактичний період користування кредитними коштами. В п.2.2.2. кредитного договору зазначено, що позичальник повертає отримані кошти шляхом сплати сум, розмір яких визначений у доларах США.

Зобов’язання за кредитним договором, у відповідності до ст.572 ЦК України та ст.1 ЗУ «Про заставу» забезпечено заставою майна – транспортного засобу  « КІА SОRЕNТО», 2005 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_3 державний номерний знак НОМЕР_1 який належить на праві власності ОСОБА_2. на підставі тимчасового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, виданого 15.10.2007 року Жмеринським МРЕВ ВДАІ УМВС України у Вінницькій області та у відповідності до ст.553 ЦК України порукою ОСОБА_4

Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов’язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов’язань.

Відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.35 ЗУ «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій , права та обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням припису ст.4 ЦК України  є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Статтею 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. На здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються  комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують  індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно з п.п «в», «г» ч.4 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують , в тому числі, операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Відповідно до ч.5 ст5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п.1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства , положення щодо обов’язкового вираження зобов’язань в грошовій одиниці України (гривні) також  передбачені ст.524 ЦК України.

На день укладання кредитного договору курс долара США до гривні становив 505,00  грн. за 100 доларів США, в той час як на день підготовки даного позову станом на 26.01.2010 року - становить 808,80 грн. за 100 доларів США. Отже, існує істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором, зокрема, з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу, яку необхідно сплачувати, значно зросла.

Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних правовідносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її ставлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов’язків.

Отже, подальше виконання кредитного  договору на умовах, що діють на даний час, є порушенням одного з принципів цивільно-правових  відносин, закріплених у ст.3 ЦК України – принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так як, всупереч принципу добросовісності,   його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, як споживача кредитних послуг.

    Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту та його повернення і сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України, шляхом порушення вимог закону, Банк, як суб’єкт підприємницької діяльності, покладає виключно на позичальника за кредитним договором на споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч.3 ст.13 ЦК України.

    У відповідності до ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» суб’єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, а у даному випадку використання іноземної валюти, як валюти зобов’язання, значно погіршує становище позивача (ОСОБА_2) як споживача послуги порівняно з Банком в разі настання певних подій , зокрема, зростання курсу долара США порівняно до гривні.

    Отже, умови кредитного договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача.

    Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені, зокрема, ч.1 ст203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу,  іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому кредитний договір підлягає визнанню недійсним.

    Крім того, відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення та згідно ч.2 ст.548 ЦК України, недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому застава вище зазначеного транспортного засобу, як спосіб забезпечення зобов’язання за кредитним договором, підлягає припиненню.    

        Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.06.2010 року справу за позовом Ват КБ «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3. про стягнення заборгованості та розірвання кредитного договору, зустрічним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3. до ВАТ КБ «Надра» про визнання недійсним договору передано для розгляду до Шаргородського районного суду Вінницької області за територіальною підсудністю.

    Ухвалою Шаргородського районного суду від 10.07.2010 року справу призначено до розгляду на 16.07.2010 року.

    Ухвалою Шаргородського районного суду від 17.08.2010 року позовну заяву ВАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3. про стягнення кредитної заборгованості та розірвання кредитного договору  залишено без розгляду на підставі поданої до суду за підписом представника за довіреністю ВАТ КБ «Надра» Стіранець О.М. заяви про залишення позову без розгляду.

   В судовому засіданні  позивач по зустрічн6ому позову ОСОБА_1., що діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3. підтримав заявлені вимоги, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача по зустрічному позову ВАТ КБ «Надра» Чернілевська Р.В. в судовому засіданні позов не визнала, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях, доданих до матеріалів цивільної справи (а.с.77-80), з яких слідує, що при укладенні кредитного договору позивачу була доступна інформація про те, що курс гривні до долара щоденно змінюється і залежить від цілого ряду факторів, що дозволяло врахувати вплив можливого зростання цього курсу на його майнові інтереси, пов’язані з погашенням кредиту в іноземній валюті. Однак, ОСОБА_2 взяв кредит саме в іноземній валюті, чим погодився з можливістю виникнення у нього ризиків, пов’язаних із зростанням курсу. Вважає, що обставина істотної зміни обставин позивачем не доведена. Статтею 36 ЗУ «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Відповідно до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют , офіційний курс гривні до вільно конвертованих іноземних валют, до яких відноситься долар США, встановлюється щоденно. Інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют оприлюднюється шляхом розміщення в міжнародній комп’ютерній мережі Інтернет та надсилається територіальним управлінням Національного банку, банкам, центральним органам виконавчої влади. Крім того, заперечуючи посилання позивача в тій частині, що зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України – гривні,  відповідач зазначив, що дійсно, відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях, однак ч.3 зазначеної норми встановлює, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Пункт «г»  ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 року №15-93 визначає, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, потребує отримання особою індивідуальної ліцензії. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України  від 14.10.2004 року №483 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року за №1429/10028, надає право уповноваженим банкам використовувати іноземну валюту як засіб платежу без отримання індивідуальної ліцензії за умови, що банк є ініціатором або отримувачем за валютною операцією. Відповідно до п.3 ч.1 ст.47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банки мають право на підставі банківської ліцензії здійснювати банківські операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому ст.2 цього Закону встановлено, що термін «кошти» у цьому Законі вживається у значенні – «гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент». Даний пункт дозволяє банкам на власний ризик, при наявності ліцензії проводити операції з кредитування і не зобов’язує банки брати на себе будь-які ризики, пов’язані з цим кредитуванням.  Зазначена ліцензія за №21 отримання відповідачем  23.08.2002 року та 23.08.2002 року йому надано Дозвіл №21-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 та частини 4 ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», згідно з додатком до цього дозволу. Крім того, згідно з листом НБУ від 01.09.1994 року №19013/2124 «Видавати кредити в іноземній валюті резидентам України може уповноважений банк України, в додатку до генеральної ліцензії якого передбачене таке право». Тому невід’ємною частиною ліцензії №21-1 є дозвіл від 23.08.2002 року за №21-1 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ВАТ КБ «Надра» з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Щодо посилання позивача на обов’язкову наявність індивідуальної ліцензії у ВАТ КБ «Надра», то на підставі п.п. «в» ч.4 ст.5 Декрету «індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі». Згідно з листом НБУ від 07.12.2009 року №13-210/7871-22612 «Щодо вимог підпункту «в» ч.4 ст.5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії та надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, повідомляємо: на сьогоднішній день законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті» Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Згідно ч.2 ст.524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Сума в доларах США, що зазначена в кредитному договорі є грошовим еквівалентом зобов’язання  в іноземній валюті.  Таким чином, посилання позивача на відсутність в ВАТ КБ «Надра» права на зазначення суми кредиту в іноземній валюті є також необґрунтованим. На підставі викладено, в задоволенні позову просила відмовити.

   Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що зустрічний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно зі ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.

 Судом встановлено, що 15.10.2007 року між ВАТ КБ «Надра з однієї сторони та ОСОБА_2, ОСОБА_3. з іншої сторони  був укладений договір «Автопакет» №15/10/2007/840-АП/566 (а.с.10-15). Відповідно до п.1.1. кредитного договору Банк зобов’язався надати Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти (кредит) у сумі 28000 (двадцять вісім тисяч) доларів США, терміном  погашення до 15.10.2012 року (п.1.1.4 договору) на наступні цілі: на придбання автотранспортного засобу , а також на витрати, пов’язані з державною реєстрацією автотранспортного засобу в МРЕВ при УДАІ України (п.1.1.2. кредитного договору).

 Відповідно до п.1.1.3.1. кредитного договору плата за користування кредитними коштами становить 12,4 % річних, що нараховується на фактичний залишок заборгованості за кредитом, за фактичний період користування кредитними коштами.

Зобов’язання за кредитним договором, у відповідності до ст.572 ЦК України та ст.1 ЗУ «Про заставу», забезпечено заставою майна – транспортного засобу   КІА SОRЕNТО», 2005 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_3 державний номерний знак НОМЕР_1 який належить на праві власності ОСОБА_2. на підставі тимчасового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, виданого 15.10.2007 року Жмеринським МРЕВ ВДАІ УМВС України у Вінницькій області та порукою ОСОБА_4, що відповідає положенням  ст.553 ЦК України.

В п.2.2.2. кредитного договору зазначено, що позичальник повертає отримані кошти шляхом сплати сум, розмір яких визначений у доларах США.

У відповідності зі ст.99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено в грошовій одиниці України. Дане положення в цілому витікає з положень   ч.1 ст.192 ЦК України, відповідно до якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України.

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці  України – гривні. Згідно ч.2 зазначеної норми, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема, за зобов’язаннями, відповідно до  ч.2 ст.192 ЦК України, може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Стаття 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

В силу ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні» гривня як грошова одиниця  (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.

У відповідності до підпунктів 6.1, 6.2 Правил НБУ, використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 року №200, фізичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках сплати мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України, сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами, оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня… Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192, ч.3 ст.533 ЦК, Декрет КМУ від 19 лютого 1993 року «15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Статтею 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, передбачено, що валюта України є єдиним законним способом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.5 Декрету, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п. «г» ч.4 ст.5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема, індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобі платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також, за змістом аналізованої ст.5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

З ч.5 ст.5 Декрету випливає, що одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції  означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, у відповідача – ВАТ КБ«Надра», а відтак і у позивачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3., на момент укладення спірного кредитного договору індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним кредитним договором була відсутня.

Відповідачем – ВАТ  КБ «Надра» надано суду банківську ліцензію№21 видану 25 серпня 2002 року, дозвіл №21-2 від 23 серпня 2002 року та додаток до даного дозволу (а.с.83-85). Однак, посилання представника відповідача Чернілевської Р.В. на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу на використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту, спростовується наступним.

Відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної  валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою  Правління НБУ від 14.10.2004 року №483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями) – у випадках, передбачених законами України.

Аналіз спірного кредитного договору дає підстави вважати, що  сторони погодили порядок видачі кредитних коштів, оскільки згідно з п.2.1. кредитного договору,  надання кредиту та коштів в рамках ліміту кредитної лінії проводиться шляхом видачі готівки позичальнику через касу банку при наявності належним чином оформленої заяви на видачу готівки, сума у якій визначена в іноземній валюті – доларах США.

Отже, єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит. Докази того, що ініціатором видачі кредиту ОСОБА_2. та ОСОБА_3. був ВАТ КБ «Надра» у судовому засіданні не були надані.

Отримувачем за такою операцією є також позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник має право використовувати  іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.

Посилання представника відповідача ВАТ КБ «Надра» на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на «перерахування іноземної валюти» суперечить підпункту «г» п.4 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальні ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача ВАТ КБ «Надра» Чернілевської Р.В. на лист Національного банку України від 07.12.2009 року «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті» (а.с.81-82), так як згідно ст.56 ЗУ «Про Національний банк України» нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.

Крім того, у своєму ж листі від 02.06.2000 року «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема, вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст.5 Декрету мають право виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

Отже, чинним законодавством на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу НБУ надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема, виконувати грошові зобов’язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст.ст. 192, 533 ЦК України, п.»г» ч.4 ст.5 Декрету.

Таким чином, на підставі наведеного, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем  платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 ЦК України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України №2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 постанови НБУ №200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особам  (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунок на території України; статтю 3 Декрету КМУ від 16.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.

За змістом ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних правовідносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її ставлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).

Отже, подальше виконання кредитного  договору на умовах, що діють на даний час, є порушенням одного з принципів цивільно-правових  відносин, закріплених у ст.3 ЦК України – принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так як, всупереч принципу добросовісності,   його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, як споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту та його повернення і сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України, шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької діяльності на позивача – позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч.3 ст. 13 ЦК України.

Таким чином, використання відповідачем  долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право позивачеві, відповідно до п.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним.

            Отже, оскільки судом встановлено, що право позивачів з боку відповідача порушено, то воно підлягає судовому захисту, а позов – задоволенню, у зв’язку з чим, у відповідності із ст.216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору.

        Керуючись ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 88, 209, 212 - 215, 217, 223 ЦПК України, на підставі ст. 99 Конституції України , ст. ст. 13 , 16 , 203 , 215 , 216 , ч. 2 ст. 192 , ч. 1 ст. 524 , ч. 3 ст. 533 ЦК України ,   ст. 5 , п. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" , ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" , ст. 3 Закону України N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні " , ст. ст. 6 , 7 постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України" , суд

 вирішив:

    Зустрічний позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про визнання недійсним договору  задоволити.

    Визнати недійсним договір «Автопакет» №15/102007/840-АП/566, укладений 15.10.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2

    Припинити заставу транспортного засобу марки «КІА SORENТО», 2005 року випуску, чорного кольору, № кузова НОМЕР_3 державний номерний знак НОМЕР_1 який належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі тимчасового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2, виданного 15.10.2007 року Жмеринським МРЕВ ВДАІ УМВС України у Вінницькій області.

    Зобов’язати кожну із сторін повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: