У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02.08.07                                                                                               Справа №14/84д-4/207д-20/259д/06

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді  Мойсеєнко Т. В.    , Коробка Н.Д.  , Кричмаржевський В.А.

секретар судового засідання Соколов А.А.

за участю представників сторін:

позивач Рязанов В.І., довіреність №162 від 03.07.2007р.

відповідач Перкіна В.Ф., довіреність №13/06/07-1 від 13.06.2006р.

третя особа на стороні позивача: Рязанов В.І., довіреність №162 від 03.07.2007р.

третя особа 1 на стороні відповідача: Глушко О.М., паспорт СВ 546578 від 15.08.2002р.

третя особа 2 на стороні відповідача: не з’явився

третя особа 3 на стороні відповідача: не з’явився

розглянувши матеріали справи № 14/84д-4/207д-20/259д/06 та апеляційну скаргу Запорізької обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, м. Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області від 20.02.2007р. у справі № 14/84д-4/207д-20/259д/06

за позовом Запорізької обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, м. Запоріжжя

до відповідача Закритого акціонерного товариства «Союзавто», м. Запоріжжя (далі за текстом ЗАТ «Союзавто»)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Всеукраїнська спілка автомобілістів, м. Київ

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

Відкрите акціонерне товариство «Автотехсоюз», м. Запоріжжя (далі за текстом ВАТ «Автотехсоюз»)

Приватне підприємство «Контур», м. Дніпрорудне, Василівський район, Запорізька область (далі за текстом ПП «Контур»)

Акціонерний комерційний банк «Чорноморський банк розвитку та реконструкції», АР Крим, м. Сімферополь (далі за текстом АКБ «ЧБРР»)

про розірвання договору.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.02.2007 року у справі №14/84д-4/207д-20/259д/06 (судді Гандюкова Л.П., Дьоміна А.В., Нечипуренко О.М.) у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів наявність  умов, передбачених у ч.2 ст.651 ЦК України, зокрема, того, на що він розрахував при укладенні договору безоплатного користування майна. Підставою для розірвання договору позивач вказує на спеціальну підставу, передбачену статтею 783 ЦК України. Але пункт 6 спірного договору, в якому перераховані повноваження АТ «Союз авто» володіти, користуватися та розпоряджатися майном, з договору сторонами не виключений та не визнаний судом недійсним. Місцевий господарський суд зазначив, що посилання позивача на ст.391 ЦК України є безпідставні оскільки зазначена норма встановлює право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Фактично позивач позбавлений повноважень власника. Також суд вказав, що на теперішній час майно, яке було передано відповідачу, фактично не може бути повернуто відповідачем позивачу, у зв’язку з тим, що право власності на спірне майно зареєстровано за третьою особою, тобто право позивача не може бути захищено у вибраний ним спосіб.

Позивач не погодився з вказаним судовим рішенням та оскаржив його до Запорізького апеляційного господарського суду. В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Заявник апеляційної скарги вказує, що висновок суду про те, що у позивача відсутнє право розпоряджатись будівлею автошколи є безпідставним, оскільки у даному спорі не було предметом оспорювання права власності на майно, а  предметом спору є розірвання договору. В свою чергу, спір і виник з тієї причини, що позивач внаслідок незаконних дій відповідача був позбавлений вищезазначених прав володіння та розпорядження майном, яке є предметом оспорюваного договору. Суд першої інстанції не врахував, що пункт 6 договору дійсно втратив свій зміст у частині розпорядження майном ще 04.05.1995р.(тобто за два місяці до передачі майна відповідачем третій особі), коли спірний договір  було визнано  арбітражним судом  Запорізької області  у справі № 4/3-2д договором безоплатного користування майном, за яким виключається можливість  розпоряджатися цим майном. Передача відповідачем майна, що є предметом спірного договору , до статутного фонду  товариства «Автотехсоюз» була не тільки незаконною, але і не можливою з огляду правової природи. З цієї ж причини не було необхідності  виключати цей пункт з договору  чи визнавати його недійсним. Передача майна відповідачем майна  у користування третій особі  відбулася без дозволу наймодавця, що є підставою для розірвання спірного договору. Представники у судовому засіданні підтримали вимоги, викладені у апеляційній скарзі, вказують, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права (статей 317, 319 ЦК України щодо змісту та здійснення права власності, статей 774, 783 ЦК України щодо порушення прав наймодавця) та з порушенням норм процесуального права, щодо належності і оцінки доказів, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідач вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачає. Представник у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у відзиві на апеляційну скаргу і зазначив, що власником 4-х поверхової будівлі по вул. Чкалова, 99 є ПП «Контур». Відповідно до ст. 770 ЦК України у разі зміни власника об’єкту нерухомості, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов’язки наймодавця, таким чином у апелянта відсутнє право на вимогу про розірвання спірного договору. Заявник апеляційної скарги не довів чим порушено його право.

У відзиві на апеляційну скаргу АКБ «ЧБРР» зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, відсутні підстави для його скасування. Вказує, що розпорядившись спірним майном відповідач здійснив його відчуження шляхом передачі в якості своєї частки до статутного фонду ВАТ «Автотехсоюз», а не передав це майно у користування іншої особі. Представник у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у відзиві на апеляційну скаргу і зазначив, що порушення ст.783 ЦК України відсутні, у задоволенні скарги просить відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи на стороні позивача підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представники ПП «Контур» та АКБ «Чорноморський банк розвитку та реконструкції»  у судові засідання не з’явились, про час розгляду справи повідомлені належним чином, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу і справу за наявними матеріалами у відповідності до ст.75 ГПК України.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 02.04.2007р. апеляційна скарга прийнята та призначена до розгляду на 30.05.2007р.

У судовому засіданні 30.05.2007р. розгляд апеляційної скарги було відкладено до 12.06.2007 року. Склад колегії суддів змінювався. Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду від 11.06.2007р. №1923 справу передано до розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Мойсеєнко Т.В. (доповідач), суддів Коробка Н.Д., Кричмаржевський В.А. Для підготовки постанови суду в повному обсязі у судовому засіданні 12.06.2007р. розгляд справи відкладено до 02.08.2007р.

Від здійснення стенографічного аудіо запису судового процесу представники сторін відмовилися. За погодженням сторін у судовому засіданні 31.07.07р.оголошено тільки вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що 01.09.1993р. між Запорізькою обласною організацією ВСА (далі - позивач) та АТ "Союзавто" (далі - відповідач) укладено договір № 2 про передачу АТ "Союзавто" 4-х поверхової будівлі, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чкалова, 99, за умовами п. 1 вказаного договору позивач передав, а відповідач прийняв в користування 4-х поверхову будівлю, що знаходиться за вищевказаною адресою. Пунктом 2 договору визначено, що позивач залишає за собою три кабінети на четвертому поверсі для виконання статутних завдань.

Постановами арбітражного суду Запорізької області від 04.05.1995р. та наглядової колегії Вищого арбітражного суду  України від 31.08.1995р. у справі № 4/3-2, рішеннями господарського суд Запорізької області  30.10.2002р. у справі № 4/2/706, від 30.09.03р. у справі № 15/296 встановлено, що вказаний договір є договором безоплатного користування майном. Відповідно до ст. 35 ГПК України факти встановлені зазначеними вище судовими рішеннями мають преюдиціальне значення для вирішення даної справи.

У п.3 договору сторони узгодили, що АТ "Союзавто" безпосередньо зобов'язаний проводити платежі за комунальні послуги та користування всіма телефонами у приміщенні.

Згідно пункту 6 договору визначено, що АТ "Союзавто" за своїм розсудом володіє, користується та розпоряджається переданою йому будівлею, вправі здійснювати будь-які дії, що не суперечать закону та використовувати будівлю для господарської та іншої діяльності.

Строк дії договору визначений п. 7 - з моменту підписання договору та до часу існування АТ "Союзавто". Згідно з п.8 договір не може бути розірваним в односторонньому порядку.

Спір у даній справі виник внаслідок того, що позивач(враховуючи уточнення  позовних вимог від 20.02.07р а.с1, т.5) вважає, що відповідач, як наймач, передав предмет найму в користування іншій особі (ВАТ "Авотехсоюз") без дозволу наймодавця, що є підставою для розірвання договору №2 від 01.09.1993р. відповідно до ч.2 ст. 651, 783 ЦК України. Вимоги позивача саме з зазначених підстав стали предметом розгляду суду першої інстанції. Рішенням господарського суду Запорізької області у задоволенні позовних вимог відмовлено, з чим не погодився позивач, направивши апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду.

Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01.01.04р., до договорів, які були укладені до 01.01.2004р. та продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Загальний порядок розірвання господарських договорів визначений ст.188 ГК України, відповідно до якої розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом чи договором. Сторона, яка вважає необхідним розірвати договір, повинна направити пропозицію про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору,  у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як було зазначено вище, позивач 29.03.04р. направив на адресу відповідача пропозицію про розірвання договору №2 від 01.09.1993р. Відповідач не надав відповідь про результати розгляду зазначеної пропозиції, що дало право позивачу передати спір на вирішення суду.

Враховуючи наведене, позивачем було дотримано встановленого законом порядку розірвання господарських договорів.

Стосовно наявності підстави розірвання спірного договору, то колегія зазначає наступне.

У зв’язку з тим, що сторонами у договорі № 2 від 01.09.01993р. не визначено підстави і умови його розірвання, до спірних правовідносин застосовуються загальні порядок та підстави розірвання договорів, встановлені Цивільним та Господарським кодексами України.

Згідно статті 651 ЦК України, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно вказаної статті ЦК України сторона має право вимагати розірвання договору, також з інших підстав, що прямо встановлені законом, зокрема і законом, що регулює спірні правовідносини.   

Як вже зазначалося спірний договір  за своєю правовою природою є договором без- оплатного користування.

На момент укладання спірного договору відносини щодо безоплатного користування регулювалися ст.324 ЦК УРСР. Частиною 2 даної статті передбачено, що до договору безоплатного користування майном застосовуються  відповідні норми   ЦК УРСР про найм. Слід відмітити, що ст.329 ЦК УРСР, який діяв до 01.01.04р.,передбачалося право того, хто передав майно у безоплатне користування, вимагати дострокового розірвання договору у випадку коли друга сторона без її згоди надала передане їй у безоплатне користування майно третій особі.

На момент розгляду спору судом відносини сторін за договором щодо користування майном регулюються відповідними нормами глави 58 ЦК України щодо найму майна.

Основною ознакою договору найму є передача однією особою іншій особі майна у тимчасове володіння та користування і відрізняється від інших договорів тим, що наймач не отримує майно у власність, а лише у тимчасове користування.

Рішенням господарського суду від 30.09.2003р. у справі № 15/296 право власності на будівлю автошколи (літ. А-4) по вул. Чкалова 99 в м. Запоріжжі визнано за Всеукраїнською спілкою автомобілістів. Зазначене підтверджується також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 3150027 від 23.03.2004р. (реєстраційний № 5198519).

Як свідчать матеріали справи, будівля автошколи ( літ.А), що розташована за адресою: м.Запоріжжя вул. Чкалова 99,  перебувала в оперативному управлінні позивача. Президія Центральної Ради ВСА, відповідно до п.5.6 Статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів, своєю постановою № 2 від 13.10.1992р. «Про делегування права  колективної власності Запорізькій спілці» делегувала облспілці право суб’єкта колективної власності і надала право володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що знаходилося у неї на балансі станом на 01.02.1992р.

На підставі цих повноважень позивачем і був укладений спірний договір користування будівлею автошколи.

У пункті 6 спірного договору  № 2 від 01.09.1993р. передбачено, що АТ «Союз- авто» на свій розсуд, користується та розпоряджається наданим йому приміщенням та вправі вчиняти любі дії, що не суперечать Закону та використовувати приміщення для господарської і іншої діяльності.

Зі змісту цього пункту слідує, що позивач крім права володіння та користування надав відповідачу, як наймачу, право розпоряджатися майном та вчиняти любі дії, що не суперечать закону.

Однак, як вже зазначалося право розпоряджатися майном притаманне лише такому інституту, як право власності, тобто належить власнику майна. Бо право розпорядження полягає в юридичній можливості власника визначити фактичну та юридичну долю майна.

Таким чином, зазначення сторонами у п.6 спірного договору права відповідача розпоряджатися будівлею автошколи суперечить правовій природі самого договору безоплатного користування ст. 324 ЦК УРСР, що діяв на час укладання спірного договору.

Вказаний факт також підтверджується рішеннями господарського суду Запорізької області від 30.10.2002р. у справі № 4/2/706, від 30.09.2003р.у справі № 15/296, постановою Вищого арбітражного суду України від 11.04.2001р. у справі №5/2/586, якими встановлено, що за договором № 2 від 01.09.1993р. передача права власності не відбулася.

Проаналізувавши спірний договір, колегія вважає, що положення п.6 договору суперечить законодавству, що було чинним на момент укладання цього договору, а саме: ст.324 ЦК УРСР, та порушують права позивача як власника  будівлі автошколи.

Відповідність чи невідповідність вимогам закону оцінюється судом відповідно до вимог законодавства, що було чинним на час укладання спірного договору. Оскільки положення п.6 суперечить  закону, вони відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, що діяла на час укладання договору  № 2 від 01.09.1993р., є недійсними.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України  господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній  частині  пов'язаний  з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Керуючись вказаним правом колегія суддів, вважає, що п.6 спірного договору в частині надання АТ «Союзавто» повноважень по розпорядженню будівлею, розташованою у м. Запоріжжі по вул. Чкалова 99, слід визнати недійсним.

При цьому колегія вважає, що строки позовної давності застосовуються саме до пред’явлення відповідного позову стороною, а не у випадку застосування п.1 ч.1 ст.83 ГПК України.  

З матеріалів справи вбачається, що ВАТ "Автотехсоюз" було засновано в 1995р. АТ "Союзавто", яке в якості своєї частки внесло до статутного фонду цього товариства будинок по вул. Чкалова, 99. у м. Запоріжжя.

Постановою Вищого арбітражного суду України у справі №5/2/586 визнано недійсним з моменту прийняття рішення виконкому Запорізької міськради від 26.02.98 №113/2 "Про оформлення права власності на будівлю (літ. А-4) по вул. Чкалова,99 за ВАТ "Автотехсоюз". Судом встановлено, що АТ "Союзавто" розпорядилось майном, яке було лише в його тимчасовому користуванні і тим самим порушило право власності на це майно Запорізької обласної спілки автомобілістів України.

За таких обставин, будівля автошколи знаходиться у ВАТ «Автотехсоюз» у володінні та користуванні в супереч договору № 2 від 01.09.1993р. Право відчужувати майно належить власнику, яким АТ «Союзавто» не було.  

Оскільки ЗАТ “Союзавто” не мало повноважень по розпорядженню будівлею автошколи, яка була передана йому в тимчасове користування, тому передавати її в користування ВАТ “Автотехсоюз” він міг лише з дозволу позивача. Дозволу Запорізька обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів відповідачу не надавала.

Крім того, як вже зазначалось, умовами договору спірного договору, є володіння та користування саме відповідачем переданою йому будівлею, тому передача цієї будівлі третій особі (у власність, а значить і користування, виходячи зі змісту права власності) є істотним порушенням умов договору, яке призвело до порушення прав позивача, як власника, на яке він не міг розраховувати при укладанні спірного договору, що відповідно до ст. 651 ЦК України є підставою для розірвання договору.

До того ж, ст.774 ЦК України визначено, що передача наймачем речі в користування іншій особі можлива тільки з дозволу наймодавця, якщо інше не встановлено договором. Право передачі АТ «Союзавто» будівлі автошколи іншій особі спірним договором не передбачено.

Статтею 783 ЦК України встановлені спеціальні підстави для розірвання договору найму, які слід застосовувати до правовідносин сторін за спірним договором.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач без його дозволу передав річ у користування іншій особі.

Як вже встановлено, ні за договором, ні за законом відповідач, як користувач,  не мав повноважень по розпорядженню будівлею автошколи шляхом передачі цієї будівлі в користування, а тим більше у власність, третій особі без дозволу наймодавця. Згідно чинного на момент укладання договору та на момент розгляду спору законодавства  він, як користувач, мав право надавати у користування надане йому за договором майно лише з дозволу позивача, такого дозволу останній, як зазначалось вище, не надавав. Крім того, спірним договором не передбачено, що відповідач  може передавати будівлю автошколи в   користування третім особам без дозволу позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про розірвання договору № 2 від 01.09.1993р. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на те, що Запорізька обласна організація Всеукраїнської спілки автомобілістів є неналежним позивачем у справі, оскільки не є фактичним власником спірної будівлі, колегією суддів не приймаються до уваги у зв’язку з наступним. Відповідно до положень п.5.6 Статуту Всеукраїнської спілки автомобілістів, обласні організації, створені Спілкою, використовують майно, що знаходиться в їхньому господарському віданні, на правах оперативного управління. Згідно зі ст.48 Закону України “Про власність”, в редакції що діяла на момент звернення з позовом до суду, положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Оскільки позивачу будівля автошколи була передана на правах оперативного управління, тому він є належним позивачем у справі. Посилання відповідача на те, що на даний момент власником будівлі автошколи є ПП «Контур» колегією не приймається до уваги, оскільки правонаступництва з дотриманням вимог чинного законодавства в даному випадку не відбулося.

Посилання суду першої інстанції, як на неможливість способу захисту позивачем свого права, на те, що спірне приміщення на теперішній час належить іншій особі (ПП «Контур»), є безпідставним, оскільки згідно як з загальними, так і спеціальним нормами ЦК України та ГК України право заявляти вимоги про розірвання договору надано саме стороні договору, зокрема, наймодавцю. В даному випадку стороною спірного договору та  наймодавцем виступає позивач.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду слід скасувати, у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин справи.

Судові витрати слід віднести на відповідача за первісним позовом.

Керуючись ст. 49, ст. ст. ч.1 ст. 83, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, м. Запоріжжя задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 20.02.2007р. у справі №14/84д-4/207д-20/259д/06 скасувати.

Визнати недійсним п.6 договору №2 від 01.09.1993р. в частині надання АТ “Союз авто” повноважень по розпорядженню переданою йому будівлею за договором № 2 від 01.09.1993р.

Позовні вимоги задовольнити.

Розірвати договір №2 про передачу АТ «Союзавто» 4-х поверхового будинку, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чкалова, 99 від 01.09.1993р., укладеного між Запорізькою обласною організацією Всеукраїнської спілки автомобілістів, м. Запоріжжя та Акціонерним товариством «Союзавто», м. Запоріжжя.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Союзавто», м. Запоріжжя на користь Запорізької обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, м. Запоріжжя 85грн. – державного мита за розгляд справи у господарському суді Запорізької області, 118грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 42,50грн. – державного мита за розгляд справи у Запорізькому апеляційному господарському суді.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Запорізької області.

  

Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.

 судді  Мойсеєнко Т. В.  

 Коробка Н.Д.  Кричмаржевський В.А.