справа № 2- 2 /10

                                                                     Р І Ш Е Н Н Я

                                                      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня  2010 року                                                              Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді           Леньо С.І.  

при секретарі                                    Станько Р.О.

з участю адвоката ОСОБА_1

позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідачів ОСОБА_5

  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 (правонаступників ОСОБА_6) до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання недійсними рішень, свідоцтва про право власності та ордеру, виселення;

зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 (правонаступників ОСОБА_6), Личаківської районної адміністрації, Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання недійсними рішень, договору дарування та свідоцтва про право власності;

позовом Департаменту житлового господарства Львівської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3 (правонаступників ОСОБА_6), треті особи Личаківська районна адміністрація, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про визнання недійсним свідоцтва про право власності, -

                                                              в с т а н о в и в:

В травні 1994 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про виселення сім»ї ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1. В листопаді 1994 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 подали додаткові позовні вимоги про визнання недійсним рішення Львівської міської адміністрації про приватизацію квартири № 1 та виданого на підставі нього свідоцтва про право власності на цю квартиру та ордеру. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Після її смерті ОСОБА_2, ОСОБА_3 як правонаступники пред’явили позов до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання недійсним розпорядження Львівської міської адміністрації № 787 від 13 червня 1994 року ; визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 виданого ОСОБА_4 13.06.1994 року ; визнання недійсним ордеру від 06 серпня 1970 року ;  визнання незаконним і скасування рішення Львівського міськвиконкому № 562 від 23 жовтня 1998 року ; виселення відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 із спірного житла.

В обґрунтування своїх вимог позивачі покликаються на те, що Постановою Президії Львівського обласного суду від 13.11.1991 року змінено вирок Шевченківського суду від 15.04.1960 року відносно засудженого ОСОБА_10, з якого виключено вказівку про конфіскацію будинку АДРЕСА_1, який належить і зареєстрований ОСОБА_6 Рішенням Виконавчого комітету Личаківської районної Ради народних депутатів м. Львова Львівської області №737 від 10.12.1991 року будинок АДРЕСА_1 повернутий на праві особистої власності ОСОБА_6 - матері позивачів, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно вказаного рішення, прийнятого в межах повноважень райвиконкому, ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на будинок в цілому. Рішенням Личаківського райвиконкому № 13 від 26.01.1993 року призупинено дію рішення № 737 до вирішення питання про забезпечення сім»ї відповідача рівноцінним житлом. В листі від 27.09.10р. Львівський міський голова зазначив, що у разі прийняття судом рішення про виселення сім»ї ОСОБА_4 та набрання ним чинності у встановленому законом порядку, міська рада вирішить питання переселення.

Також позивачі вказують, що приватизація відповідачами квартири була проведена в той час, коли розглядався позов ОСОБА_6 про виселення та при наявності законного свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на весь будинок. При цьому, відповідачі вселившись в приміщення на підставі виданого їм ордеру, порушили право особистої власності ОСОБА_6 Тому просять визнати недійсним рішення Львівської міської адміністрації № 787 від 13.06.1994 року про приватизацію квартири № 1 та виданого на підставі нього свідоцтва про право власності на цю квартиру та ордер.  

Разом з тим, рішенням Львівського міськвиконкому № 562 від 23.10.1998 року скасовано рішення № 737 та № 13. Вказане рішення за № 562 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки виконком не вправі був втручатися у вирішення спору та безпідставно скасовувати рішення прийняті у встановленому законом порядку на підставі судових рішень.

Сім»я позивачів весь час фактично проживає в квартирі АДРЕСА_2, а сім»я ОСОБА_4 – в квартирі № 1. Враховуючи, що відповідачі відмовляються добровільно виселитися із займаного ними приміщення, просять захистити їх право власності та виселити відповідачів з квартири.  

Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 пред’явили зустрічний позов, в установленому порядку доповнивши позовні вимоги, про визнання незаконним рішення Личаківського райвиконкому № 737 від 10 грудня 1991 року та № 13 від 26 січня 1993 року ; визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок від 10 січня 1992 року за НОМЕР_1 виданого ОСОБА_6 ; визнання недійсним договору дарування від 28 січня 1957 року, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_6

В обґрунтування зустрічних вимог покликаються на те, що квартира АДРЕСА_1 набута ними на законних підставах, в результаті обміну в 1970 році, а вселення відбулося на підставі ордеру. Рішення № 737 та № 13 вважають незаконними, оскільки райвиконком вийшов за межі своїх повноважень, повернувши будинок ОСОБА_6, зважаючи, що на той час конфісковане майно перейшло до Львівського міськвиконкому. Незаконність оспорюваних рішень підтверджується також рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 562 від 23 жовтня 1998 року. Крім цього, згідно судового рішення від 13.11.1991 року лише було виключено вказівку про конфіскацію майна, а не повернуто будинок ОСОБА_6 В свою чергу вона не дотрималася вимог Інструкції про порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів, затвердженої Міністерством фінансів СРСР від 19.12.1984 року, тобто не звернулася із відповідною заявою у фінансовий відділ. Відтак, свідоцтво про право власності на житловий будинок НОМЕР_1 від 10.01.1992 року, видане ОСОБА_6 на підставі незаконних рішень райвиконкому також слід визнати недійсним.

Щодо вимог про визнання недійсним договору дарування будинку АДРЕСА_1 від 28 січня 1957 року, за яким ОСОБА_11 подарував будинок своїй сестрі ОСОБА_6, позивачі по зустрічному позову наводять мотиви, що цей договір носив фіктивний характер, так як у вироку Шевченківського суду від 15.04.1960 року вказано, що будинок побудований підсудним ОСОБА_10 за кошти набуті злочинним шляхом і такий фактично належав йому.

Позивач Департамент житлового господарства Львівської міської ради звернувся з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_1 від 10 січня 1992 року за НОМЕР_1. Зазначений позов ухвалою суду об’єднано в одне провадження з позовними вимогами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та зустрічними позовними вимогами ОСОБА_4.

В обґрунтування свого позову позивач покликається на те, що рішення Личаківського райвиконкому № 737 від 10 грудня 1991 року «Про повернення будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_6» та № 13 від 26 січня 1993 року «Про призупинення рішення № 737» були прийняті райвиконкомом з перевищенням наданих йому повноважень та всупереч чинному на той час законодавству. З врахуванням наведеного, виконком Львівської міської ради рішенням № 562 від 23 жовтня 1998 року скасував рішення Личаківського райвиконкому № 737 та № 13. Таким чином, свідоцтво про право власності на весь будинок виданий ОСОБА_6 на підставі скасованих рішень райвиконкому слід визнати недійсним.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 підтримали свій позов в повному обсязі, проти зустрічного позову ОСОБА_4 та позову Департаменту житлового господарства Львівської міської ради заперечили з підстав аналогічних наведеним в письмових заявах.

Відповідач ОСОБА_4, представник відповідачів ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечили проти первісного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 та підтримали свій зустрічний позов та позов Департаменту житлового господарства Львівської міської ради, надавши пояснення аналогічні наведеним в їх заявах.

Представник позивача Департаменту житлового господарства Львівської міської ради підтримав позовні вимоги та заперечив позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, покликаючись на мотиви наведені в позові.

Представник Виконавчого комітету Львівської міської ради в судових засіданнях надав пояснення про те, що Личаківський райвиконком не мав повноважень не тільки повертати будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_6, а й знімати його з балансу місцевої ради. Приймаючи рішення № 737 від 10.12.1991 року в частині відселення сім»ї ОСОБА_4 райвиконком незаконно позбавив його житла. Підтвердженням того, що рішення № 737 та рішення № 13 від 26.01.1993 року «Про внесення змін в рішення виконкому № 737» були прийняті Личаківським райвиконкомом з перевищенням наданих йому повноважень та всупереч чинному на той час законодавству, є рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 562 від 23.10.1998 року, яким відмінені вище згадані рішення. Крім цього, ОСОБА_6 дізнавшись про виключення вказівки про конфіскацію будинку, повинна була в 6-ти місячний строк подати заяву до фінансового органу для вирішення питання про повернення їй будинку, чого вона не зробила. Відтак, сім»я ОСОБА_4 правомірно вселилася в квартиру АДРЕСА_1 та набула право власності на житло.    

Представник Личаківської районної адміністрації в судових засіданнях надала пояснення аналогічні поясненням представника  Виконавчого комітету Львівської міської ради.

В судове засідання представник ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» не з»явився, хоча повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи. Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності, на підставі наявних доказів.  

 Заслухавши пояснення учасників процесу, з”ясувавши обставини справи, дослідивши докази, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 не підлягає до задоволення, зустрічний позов ОСОБА_4 підлягає до задоволення частково, а позов Департаменту житлового господарства Львівської міської ради – до задоволення в повному обсязі, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що постановою президії Львівського обласного суду від 13 листопада 1991 року було задоволено протест заступника Генерального прокурора України, вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 15 квітня 1960 року відносно ОСОБА_10 (чоловіка ОСОБА_6) змінено та з нього виключено вказівку про конфіскацію будинку АДРЕСА_1 зареєстрованого на ім’я ОСОБА_6 (а.с.5-7,Т.1).

 У зв’язку із згаданою постановою президії Львівського обласного суду від 13.11.1991 року ОСОБА_6 звернулась у виконавчий комітет Личаківської районної Ради з заявою про зняття спірного будинку з балансу державного житлового фонду.

Виконавчий комітет Личаківської районної Ради народних депутатів виніс рішення №737 від 10 грудня 1991 року, яким зняв з балансу будинок АДРЕСА_1, повернув  будинок у приватну власність ОСОБА_6 та постановив просити міськвиконком відселити сім»ю ОСОБА_4 з квартири № 1 цього будинку (а.с8,Т.1).

В послідуючому рішенням того ж виконкому за № 13 від 26 січня 1993 року призупинено дію вказаного вище рішення до вирішення питання про забезпечення сім»ї ОСОБА_4 рівноцінним житлом (а.с.9,Т.1).

На підставі рішення № 737 Львівське МБТІ 10 січня 1992 року видало ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на весь будинок (а.с.4,Т.1).

Судом також встановлено, що спірний будинок було конфісковано та передано на баланс місцевої Ради народних депутатів. При цьому в квартирі № 2, в якості наймачів залишилися проживати ОСОБА_6 з сім»єю. В той час квартира № 1 була заселена черговиками і з 1970 року згідно ордеру в ній по міжміському обміну проживає сім»я відповідача ОСОБА_4 (а.с.434,Т.2).

Судом безспірно встановлено, що оскаржувані рішення № 737 та № 13 є незаконними.

Так, в силу ст. ст. 23,35 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів УРСР на місцеве самоврядування» від 07.12.1990 року, який діяв на час повернення будинку, розпорядження і управління комунальною власністю здійснювали сільські, селищні і міські ради народних депутатів, а  районні в місті ради названими повноваженнями наділені не були. Отже, райвиконком не мав повноважень знімати будинок з балансу місцевої ради та повертати його ОСОБА_6

Крім цього, згідно Інструкції про порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів, затверджена Міністерством фінансів СРСР від 19 грудня 1984 року, скасування вироку, ухвали чи постанови відповідних органів про конфіскацію майна, майно або його вартість підлягає поверненню. Повернення проводиться, якщо заява подана у фінансовий відділ не пізніше 6 місяців з дня повідомлення зацікавленій особі про скасування рішення, на підставі якого дане майно перейшло у власність держави.

Відтак, виключення президією Львівського обласного суду 13 листопада 1991 року з вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 15 квітня 1960 року вказівки про конфіскацію будинку АДРЕСА_1, зареєстрованого на ім’я ОСОБА_6 – не є поверненням будинку.

Як вбачається з відповіді Податкової інспекції Личаківського району м. Львова ОСОБА_6 із відповідною заявою про повернення їй будинку в податкову інспекцію не зверталася (а.с.130).

Також слід звернути увагу, що станом на час повернення будинку діяв Закон України від 04.12.1990 року «Про державну податкову службу» в якому п. 12 ст. 10 передбачає, що робота, пов’язана з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому порядку конфіскованого майна здійснюється державними податковими інспекціями в районах у містах.

Разом з тим, рішенням виконавчого комітету Львівської міської Ради № 562 від 23 жовтня 1998 року скасовані рішення виконавчого комітету Личаківської районної Ради народних депутатів м. Львова від 10 грудня 1991 року №737 «Про повернення будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_6» та від 26 січня 1993 року №13 «Про внесення змін в рішення виконкому №737 «Про повернення будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_6», як такі, що прийняті з перевищенням повноважень. Вказано Департаменту житлового господарства вжити заходів щодо анулювання свідоцтва на право власності на жилий будинок  АДРЕСА_1, зареєстрованого на ОСОБА_6 (а.с.389,Т.2).

З огляду на викладене, враховуючи, що оскаржувані рішення № 737 та № 13 скасовані у встановленому законом порядку як незаконні, що знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи, тому суд не вбачає правових підстав для визнання недійсними таких рішень в судовому порядку. Тому в цій частині зустрічних вимог Козаків суд відмовляє. Оскільки, з вище наведених підстав, судом встановлено законність рішення № 562, суд не вбачає підстав для визнання його недійсним за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3.  

Як вбачається з свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 від 10 січня 1992 року за НОМЕР_1 виданого ОСОБА_6 (а.с.4,Т.1), таке видано на підставі рішення № 737 від 10.12.1991 року. Оскільки ОСОБА_6 набула право власності на будинок з порушенням вимог закону, рішення № 737, на підставі якого видано свідоцтво про право власності, є скасованим, тому наявні всі правові підстави для визнання недійсним свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_1 на ім»я ОСОБА_6, видане виконавчим комітетом Личаківської районної ради 10 січня 1992 року та зареєстроване за НОМЕР_1.

Відтак, суд знаходить підставними позовні  вимоги Департаменту житлового господарства Львівської міської ради та вимоги ОСОБА_4 в частині визнання недійсним свідоцтва.

Щодо оспорюваного договору дарування від 28.01.1957 року, за яким ОСОБА_12 подарував своїй сестрі ОСОБА_6 будинок № 42 (а.с.237,Т.1), суд не знаходить підстав для визнання його недійсним. Так, ОСОБА_4 не були стороною оспорюваного договору, станом на 1957 рік не мали права на спірне нерухоме майно, їх права жодним чином не порушені, тому ОСОБА_4 не наділені законними правами оскаржувати договір дарування від 28.01.1957 року. Відтак, в цій частині їх позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Також в судовому засіданні встановлено, що сім»я ОСОБА_4 вселилася в квартиру АДРЕСА_1 на законних підставах, на підставі ордеру НОМЕР_3 від 06.08.1970 року (а.с.434, Т.2), згідно проведеного міжміського обміну переселилися з м. Луганська.

Згідно розпорядження Львівської міської адміністрації № 787 від 13 червня 1994 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 13.06.1994 року (а.с.82,Т.1).  

Вимоги позивачів про визнання недійсними ордеру на квартиру АДРЕСА_1, розпорядження № 787 та виданого на підставі нього свідоцтва про право власності є безпідставними. Так, ОСОБА_6 не дотрималася вимог закону та не вирішила у встановленому порядку питання повернення їй будинку, рішення про повернення їй будинку скасовані як незаконні, у зв’язку з чим суд визнає недійсним свідоцтво про право власності видане ОСОБА_6 Таким чином, позивачі у встановленому законом порядку не набули права власності на спірне майно та не можуть ставити питання про визнання недійною приватизації, оскільки їх права не порушені. Крім цього, на час видачі відповідачам ордера на квартиру, така перебувала на балансі органів місцевого самоврядування як і квартира, в якій проживають позивачі. Відповідачі приватизували квартиру АДРЕСА_1 у відповідності до чинного законодавства, судом чи будь-якими іншими органами не ставились будь-які заборони з приводу приватизації і така приватизація не суперечить Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

З врахуванням наведеного, враховуючи положення ст. 9 ЖК України, суд також не вбачає жодних підстав для виселення сім»ї ОСОБА_4 із займаного ними приміщення. При цьому враховує, що Львівським міськвиконкомом житло для відселення сім»ї ОСОБА_4 не надавалося, що підтверджується і листом від 27.09.10р. Львівського міського голови, в якому зазначено, що в разі прийняття судом рішення про виселення та набрання ним законної сили, Львівська рада вирішить питання про переселення.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 в повному обсязі. Разом з тим, як встановлено судом позивачі фактично проживають в квартирі № 2, що не оспорюється учасниками процесу, тому вправі в подальшому вирішувати питання про приватизацію житла, яке займають.      

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10,11,60,61,169,209,212-215,218 ЦПК України, ст.9 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Законом України «Про власність», ст. ст. 23,35 Закону України «Про місцеві ради народних депутатів УРСР на місцеве самоврядування» від 07.12.1990 року, Законом України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 року, суд,-

                                                             в и р і ш и в:

  В позові ОСОБА_2, ОСОБА_3 (правонаступників ОСОБА_6) до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання недійсними розпорядження Львівської міської адміністрації № 787 від 13 червня 1994 року та свідоцтва НОМЕР_2 про право власності на квартиру АДРЕСА_1  від 13.06.1994 року, визнання недійсним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 562 від 23 жовтня 1998 року, визнання недійсним ордеру НОМЕР_3 від 06 серпня 1970 року, виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 – відмовити за безпідставністю.

Зустрічний позов ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 задовольнити частково.  

Позов Департаменту житлового господарства Львівської міської ради задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_1 на ім»я ОСОБА_6, видане виконавчим комітетом Личаківської районної ради 10 січня 1992 року та зареєстроване за НОМЕР_1.

В задоволенні решти зустрічних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування від 28 січня 1957 року, визнання недійсними рішень виконавчого комітету Личаківської районної ради № 737 від 10 грудня 1991 року та № 13 від 26 січня 1993 року – відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст.ст. 294,296 ЦПК України.

Суддя                                                                              С.І. Леньо

справа № 2- 2 /10

             Р І Ш Е Н Н Я

                                                                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня  2010 року                                                                                      Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді           Леньо С.І.  

при секретарі                                    Станько Р.О.

з участю адвоката ОСОБА_1

позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідачів ОСОБА_5

  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 (правонаступників ОСОБА_6) до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання недійсними рішень, свідоцтва про право власності та ордеру, виселення;

зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 до  ОСОБА_2, ОСОБА_3 (правонаступників ОСОБА_6), Личаківської районної адміністрації, Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання недійсними рішень, договору дарування та свідоцтва про право власності;

позовом Департаменту житлового господарства Львівської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3 (правонаступників ОСОБА_6), треті особи Личаківська районна адміністрація, ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» про визнання недійсним свідоцтва про право власності, -

                                                                      в с т а н о в и в:

Зважаючи на складність у викладенні повного рішення суду, пов’язаного з потребою у обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд вважає на необхідне проголосити його вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст.209 ЦПК України, суд, -

                                                                     в и р і ш и в:

  В позові ОСОБА_2, ОСОБА_3 (правонаступників ОСОБА_6) до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання недійсними розпорядження Львівської міської адміністрації № 787 від 13 червня 1994 року та свідоцтва НОМЕР_2 про право власності на квартиру АДРЕСА_1  від 13.06.1994 року, визнання недійсним рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 562 від 23 жовтня 1998 року, визнання недійсним ордеру НОМЕР_3 від 06 серпня 1970 року, виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 – відмовити за безпідставністю.

Зустрічний позов ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 задовольнити частково.  

Позов Департаменту житлового господарства Львівської міської ради задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_1 на ім»я ОСОБА_6, видане виконавчим комітетом Личаківської районної ради 10 січня 1992 року та зареєстроване за НОМЕР_1.

В задоволенні решти зустрічних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування від 28 січня 1957 року, визнання недійсними рішень виконавчого комітету Личаківської районної ради № 737 від 10 грудня 1991 року та № 13 від 26 січня 1993 року – відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст.ст. 294,296 ЦПК України.

Копія

Суддя                                                                              С.І. Леньо