справа № 2-82/10    

                                                              РІШЕННЯ

                                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2010 року                                                                   Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді                       Леньо С.І.

        при    секретарі                                   Зікеєвій У.В.

з участю прокурора Макогона Ю.І.

представників відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2

    розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи Четверта Львівська державна нотаріальна контора, приватні нотаріуси Лунь А.В., Мельник О.Є. про визнання договору дарування, договорів купівлі-продажу недійсними;

зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ВГІРФО Личаківського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області, Четверта Львівська державна нотаріальна контора, приватні нотаріуси Лунь А.В., Мельник О.Є. про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, зобов»язання зняти позивача з реєстраційного обліку,-

                                                                 в с т а н о в и в:

До суду звернувся ОСОБА_6 із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування від 04.04.1995 року на Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.07.2002 року Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.06.2006 року Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Відповідач ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_4, відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Личаківського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області про виселення ОСОБА_6 з Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1. Ухвалою суду від 16.07.2008 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 об’єднано в одне провадження з первісним позовом.

    У зв’язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6, ухвалою суду від 19.06.2008 року було визначено склад осіб по даній справі: позивач по первісному позову – ОСОБА_3 як правонаступник після смерті ОСОБА_6; відповідачі по первісному позову – ОСОБА_4, ОСОБА_5 та відповідач по зустрічному позову – ОСОБА_3 – як правонаступник.  

    В судовому засіданні 10.09.2008 року представником відповідача ОСОБА_5 було заявлено клопотання про залишення без розгляду зустрічного позову.

Ухвалою суду від 10.09.2008 року вказане клопотання було задоволено, зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_4, відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Личаківського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області про виселення ОСОБА_6 залишено без розгляду.

Представником ОСОБА_5 подано зустрічний позов до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Личаківського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, зобов’язання зняти її з реєстраційного обліку. Ухвалою суду від 10.09.2008 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 об’єднано в одне провадження з первісним позовом.

    Свої позовні вимоги позивачка мотивує тим, що в момент укладення ОСОБА_6 договору дарування від 04.04.1995 року Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_6 перебував в хворобливому стані, будучи в похилому віці та інвалідом третьої групи, страждав розладом психіки, а тому не розумів значення договору дарування, не розумів того, що після підписання договору дарування він втратив право власності, його та членів його сім’ї було позбавлено права на користування цим будинком, проживання в ньому. На підставі ст.ст.48, 55 ЦК України в редакції 1963 року просить визнати вказаний договір та укладені в подальшому договори недійсними.

    Представник позивачки проти зустрічного позову заперечила, стверджує, що ОСОБА_3 перебуває за кордоном тимчасово та має намір повернутись в Україну.

    Представник відповідача ОСОБА_4 проти первісного позову заперечив, пояснив, що з моменту укладення договору дарування від 04.04.1995 року, ОСОБА_6 жодним чином не ставив під сумнів  дійсність укладеного договору, навпаки, своїми діями визнавав укладення договору дарування частини будинку своєму синові, своє особисте волевиявлення на його підписання. Підтвердженням цього є той факт, що з моменту укладення оспорюваного договору -04.04.1995 року, протягом більш як 12-ти років, до 08.06.2007 року (дати подання первісного позову), ОСОБА_6 жодним чином не заперечував дійсність укладеного договору, не звертався з приводу його розірвання в нотаріальну контору або з вимогами визнання його недійсним. Також ОСОБА_6 не звертався з відповідними зверненнями   в правоохоронні органи з приводу порушення його права в момент укладення даного договору (наявності фактів обману, погроз, насильства тощо).  ОСОБА_6  жодним чином не проявляв ознак психічно хворої людини, вів нормальний спосіб життєдіяльності. Вказав на те, що ОСОБА_6 перебував на роботі, згодом вийшов на пенсію, створив окрему сім’ю з ОСОБА_8, з якою проживав до моменту смерті  по АДРЕСА_2. Подарувавши своєму синові Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, позивач проживав з ним, пізніше, переселившись до ОСОБА_8 неодноразово відвідував його, брав участь в вирішенні побутових питань, пов’язаних з використанням частини будинку. Як до укладення оспорюваного договору, так і після цього, ОСОБА_6 укладав правочини різного характеру, набував прав та обов’язків по них, що спростовує твердження позивачки по первісному позову про його недієздатність.  

    Зустрічний позов підтримав, вказав, що ОСОБА_3 в 1998 році виїхала в Канаду разом з своєю матір’ю – ОСОБА_9, з цього часу відсутня на території України, постійно проживає та перебуває на території Канади, громадянкою якої являється в даний час.

Представник відповідачки ОСОБА_5 проти первісного позову заперечив, надав суду пояснення згідно яких 09.06.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі – продажу 1/2 (одної другої)  частини будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель та посвідчений Мельник О.С. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу. Право приватної власності на 1/2 частину будинку підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10917837 від 13.06.2006 року. Під час укладення даного договору було встановлено, що 1/2 (одна друга) частина будинку з відповідною частиною господарських будівель нікому іншому не продана, на подарована, не заставлена, в спорі, під забороною не перебуває, у податковій заставі не знаходиться. Договір купівлі-продажу зареєстрований згідно чинного законодавства. Про існування будь-якого судового спору між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відомо не було. Вважає, що в позивачки по первісному позову відсутні підстави визнання недійсним договору, укладеного 09.06.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, наявні   в матеріалах справи докази свідчать про те, що ОСОБА_6 за власної волі уклав договір дарування та подарував своєму синові ОСОБА_7 1/2 частину будинку АДРЕСА_1.

Представник ОСОБА_5 пред’явив зустрічний позов, яким просить суд визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування 1/2 частиною будинку АДРЕСА_1, зобов’язати відділення паспортної роботи і громадянства ВГІРФО Личаківського РВ ЛМУ ГУМВС України в Львівській області зняти її з реєстраційного обліку. Свої вимоги мотивує тим, що 09.06.2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі – продажу 1/2 (одної другої)  частини будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель, посвідчений Мельник О.С., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу. Вказаний договір було зареєстровано в бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10917837 від 13.06.2006 року. ОСОБА_3, не дивлячись на те, що не проживає тривалий час, продовжує бути зареєстрованою в будинку АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою Львівського комунального підприємства №500 №1062 від 04.06.2007 року. З того часу як ОСОБА_5 придбала Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_3 за вказаною адресою не проживала. Від ОСОБА_4 ОСОБА_5  відомо про те, що в 1998 році ОСОБА_3 виїхала разом з матір’ю на постійне місце проживання в Канаду, де проживає по сьогоднішній день. Про факт її проживання в Канаді свідчить цілий ряд документів, зокрема заява про прийняття спадщини за заповітом від 07.02.2008 року, заява опікуна – представника у суді під присягою від 06.03.2003 року, доручення від 17.04.2003 року посвідчене Ковальовою Г.В. консулом Генерального консульства України в м. Торонто, Канада.  Оскільки ОСОБА_3 понад десять років постійно проживає в Канаді, за місцем реєстрації не з’являється, витрат по сплаті комунальних послуг не несе, вважає, що вона втратила право на проживання та у неї відсутні будь –які підстави для перебування на реєстраційному обліку за вищевказаною адресою.

Представник прокуратури Львівської області проти первісного позову заперечила, вказавши, що ОСОБА_5, інтереси якої представляє прокуратура Львівської обл., на підставі договору від 09.06.2006 року є  добросовісним набувачем Ѕ частини будинку АДРЕСА_1,  позивачем по первісному позову в позовній заяві не вказано яким вимогам закону не відповідає зазначений правочин. Наявні в справі докази свідчать про те, що договір дарування від 04.04.1995 року, та наступні правочини були укладені згідно вимог чинного законодавства України. Просить в задоволенні первісного позову відмовити. Зустрічний позов просить задоволити з підстав, викладених в ньому.

Допитана в судовому засіданні представник Четвертої Львівської державної нотаріальної контори нотаріус Фурман Л.А. проти первісного позову заперечила, надала судові пояснення, згідно яких ствердила, що ОСОБА_6 уклав договір дарування від 04.04.1995 року добровільно, мав намір подарувати своєму сину частину будинку, перед укладенням договору звертався за консультацією з метою підготовки документів для укладення договору дарування. Пізніше, під час прийняття спадщини після смерті сина визнавав, що ним було подаровано синові частину будинку. Якщо  б на момент укладення договору дарування було помітно, що ОСОБА_6 перебуває в незадовільному, хворобливому стані, вказаний договір вона б не посвідчила. Щодо зустрічного позову покладається на розсуд суду.

Третя особа на стороні відповідачів – приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лунь А.В. подав судові письмові пояснення,  згідно яких проти первісного позову заперечив, вказав, що ним було посвідчено договір  купівлі-продажу від 22.07.2002 року Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4. Договір було укладено у встановленому законом порядку, будь-яких обмежень чи перешкод щодо його укладення не було. Зазначений договір був предметом судових спорів, дійсність та законність договору  визнано рішеннями судів.   Також подав заяву про подальший розгляд справи в його відсутність, на своїх поясненнях наполягає.

Третя особа на стороні відповідачів – приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Мельник О.Є. подала судові письмові пояснення, згідно яких нею 09.06.2006 року  було посвідчено  договір купівлі-продажу Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5. На момент укладення договору жодних заборон та обмежень для його укладення не було, сторони володіли необхідними повноваженнями, їй не було відомо про існування будь-яких судових спорів. Подала заяву про подальший розгляд справи в її відсутність, на своїх поясненнях наполягає.

Третя особа по зустрічному позову ВГІРФО Личаківського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області  явку представника не забезпечив, подав заяву про  розгляд та вирішення спору на розсуд суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, суд вважає, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04.04.1995 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір дарування Ѕ частини жилого будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель. Згідно вказаного договору, посвідченого державним нотаріусом Фурман Л.А. Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_6 подарував, а його син ОСОБА_7 прийняв у дар згадане нерухоме майно (а.с.10).

Згідно договору купівлі-продажу від 22.07.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лунь А.В., ОСОБА_7 відчужив Ѕ ідеальну частку житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною господарських будівель ОСОБА_4 (а.с.11).  

Згідно договору купівлі-продажу від 09.06.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мельник О.Є., вище згадане нерухоме майно було продано ОСОБА_4 продавцю ОСОБА_5 (а.с.12).

Як вбачається з довідки РАЦС, свідоцтва про смерть (а.с.7,88) ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1,  ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

 У відповідності до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач  по первісному позову просить визнати недійсним договір дарування від 04.04.1995 року на Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, оскільки вважає, що такий  не відповідає вимогам ст.ст.48, 55 ЦК України, в редакції 1963 року. Тобто, підставою для визнання недійсним договору дарування зазначає те, що ОСОБА_6 хоч і був дієздатним, але в момент укладення оспорюваної угоди перебував в такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними. Позивач ОСОБА_6, в позові вказував, що на момент укладення договору дарування йому було 75 років, він був інвалідом третьої групи, страждав розладом психіки, а тому не розумів значення договору дарування, не розумів того, що після підписання договору дарування він та члени його сім’ї втратили право на користування будинком, а він ще й право власності.  

Дослідивши та оцінивши всі докази в сукупності, зібрані в ході розгляду справи, суд прийшов до переконання, що відсутні підстави, наведені позивачем, для визнання недійсним оспорюваного договору дарування.    

Так, допитана в судовому засіданні представник Четвертої Львівської державної нотаріальної контори нотаріус Фурман Л.А., яка посвідчувала правочин, ствердила, що ОСОБА_6 уклав договір дарування від 04.04.1995 року добровільно, мав намір подарувати своєму сину частину будинку, перед укладенням договору звертався за консультацією з метою підготовки документів для укладення договору дарування. Пізніше, під час прийняття спадщини після смерті сина визнавав, що  подарував  синові частину будинку. Якщо  б на момент укладення договору дарування було помітно, що ОСОБА_6 перебуває в незадовільному, хворобливому стані, вказаний договір не посвідчила б.

Згідно поданих в судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_4 матеріалів ВАТ „Науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут ?ьвівтеплопроект” - особової справи ОСОБА_6, судом встановлено, що ОСОБА_6 маючи вищу освіту по спеціальностях інженер-гідротехнік, інженер-будівельник з 1951 року працював в Львівському відділенні інституту ?еплоелектропроект” на посаді інженера-гідротехніка. Протягом своєї трудової діяльності характеризувався позитивно. Звільнений з 01.07.1983 року по причині виходу на пенсію.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 дав показання про те, що знав ОСОБА_6 тривалий період часу (з 60-х років), він був врівноваженою людиною,  хорошим господарем, проблем психічного характеру за ним не спостерігалось, так само не спостерігав, щоб в нього були провали пам’яті, ОСОБА_6 мав у власності та керував автомобілем. В 1994-1995 роках ОСОБА_6 переселився до співмешканки, але часто приходив на АДРЕСА_1, де проживав син. Стверджував, що будинок повинен належати синові.

Аналогічні покази надали свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12

Згідно оглянутих судом матеріалів кримінальної справи №1-190/03, будучи допитаним 17.12.2002 року слідчим Личаківської прокуратури м.Львова в якості потерпілого,  ОСОБА_6 ствердив, що частина будинку по АДРЕСА_1 належала йому, і він подарував її синові. Після цього, його син разом з сім’єю проживав в вказаній частині будинку.

Згідно матеріалів цивільної справи №2-442/2006р. Залізничного районного суду м.Львова  за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, будучи допитаним в якості свідка по даній справі (протокол від 26.09.2003 року), на запитання адвоката ОСОБА_13, ОСОБА_6 пояснив, що ? 1995 році подарував спірну частину будинку своєму синові, так як він для нього будував цей будинок, бо він його син. Питання про розірвання договору дарування частини будинку перед судом він не ставив”. На запитання адвоката ОСОБА_14 ОСОБА_6 відповів, що ?..в нього один син, і кому, як не йому, він повинен був дарувати”.

 Свідок ОСОБА_9 надала показання про те, що будучи дружиною ОСОБА_7 (сина позивача) з 1995 року проживала в будинку АДРЕСА_1. ОСОБА_6 пропонував, щоб вони з чоловіком продали свою квартиру та переходили жити до нього. З 1995 року почала проживати з чоловіком та донькою за вказаною адресою.  В квітні 1995 року від  чоловіка їй стало відомо про договір дарування на його ім’я. Всі документи, в тому числі договір дарування, ОСОБА_6 зберігав в себе. Перед виїздом її в Канаду в 1998 році, передав їх їй. Про обставини укладення договору дарування нічого їй не відомо. Разом з тим, суд критично оцінює покази свідка з приводу стану здоров»я померлого. Так свідок зазначала, що ОСОБА_6 мав нервові зриви, провали в пам»яті, деколи сам собі суперечив та пояснював, що заповів синові майно. Натомість свідок пояснювала, що ОСОБА_6 керував в сім»ї та завжди зберігав в себе важливі документи. При цьому на запитання представника ОСОБА_4 відповіла, що ОСОБА_6 постійно стверджував, що ОСОБА_7 його син і він йому подарував будинок.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 підтвердила, що ОСОБА_6 хотів передати квартиру тільки синові. Останні роки свого життя проживав спільно з жінкою на ім’я ОСОБА_16 в її квартирі, де він зробив ремонт.

Судом також встановлено, що до укладення оспорюваного договору, так і після цього, ОСОБА_6 укладав правочини різного характеру, набував прав та обов’язків по них. Зокрема, 12 липня 1968 року, 17.10.1968 року за його участі було  укладено договори співвласників спільного будинку про встановлення порядку користування частками будинку. Вказані договори були нотаріально засвідчені. 18 березня 2003 року ОСОБА_6 подав в 4-ту Львівську державну нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини після смерті свого сина ОСОБА_7,  19.08.2005 року ним же було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом. 18.08.2005 року ним було зроблено заповіт, який було посвідчено  приватним нотаріусом Холявкою В.Я.

За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 06.02.2009 року по справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої було поставлено питання, чи міг ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, під час посвідчення договору від 04 квітня 1995 року дарування Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, за своїм психічним станом розуміти значення своїх дій та керувати ними. Проведення експертизи було доручено експертам КЗ ?ьвівська обласна клінічна психіатрична лікарня”. Згідно отриманого по результатах експертизи акту №252 від 10 квітня 2009 року ОСОБА_6 в момент посвідчення договору від 04 квітня  1995 року психічним захворюванням чи недоумством не страждав, виявляв розлади особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку у вигляді астено-невротичного синдрому, і за своїм психічним станом міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.6-8, Т.2).  

Допитаний в судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_17 пояснив, що він брав участь в проведенні експертизи в якості експерта-доповідача, вважає викладені в акті експертизи висновки та їх обгрунтування вірними, роз’яснив, що незважаючи на наявні в ОСОБА_6 розлади особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку у вигляді астено-невротичного синдрому, це не позбавляло його можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Показання експерта, висновок посмертної судово-психіатричної експертизи знаходяться в об’єктивному зв’язку з іншими письмовими доказами, показаннями свідків, а також медичними документами, оглянутими та дослідженими в судовому засіданні.  

Як роз’яснено у п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року ?ро судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” для визначення наявності такого стану (недієздатності) на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї з сторін. Справи  про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК”.  

Результати проведеної судово-психіатричної експертизи, здобуті судом в ході судового розгляду інші докази, дають підстави зробити висновок, що ОСОБА_6, укладаючи договір дарування від 04.04.1995 року  Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, усвідомлював значення своїх дій та керував ними, мав на меті настання його наслідків, зокрема передати в дарунок своєму синові ОСОБА_7 Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1.  

Згідно ч.1. ст.55 ЦК України в ред.1963 р., угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

Позивачем по первісному позову не представлено належних та достовірних доказів недієздатності ОСОБА_6 в момент укладення договору дарування від 04.04.1995 року.  Судом здобуто докази того, що ОСОБА_6 в момент укладення договору мав намір та бажання подарувати своєму синові ОСОБА_7 Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1.  

Свідченням цього також є той факт, що протягом тривалого періоду часу (більш як дванадцять років), ОСОБА_6 не ставив під сумнів укладений договір дарування, отримані докази щодо обставин укладення договору, а також матеріали кримінальної справи №1-190/03  Личаківського районного суду м.Львова, матеріали цивільної справи №2-442/2006р. Залізничного районного суду м.Львова  свідчать про те, що ОСОБА_6 було відомо, що укладений ним договір є саме договором дарування, а не іншим правочином, про відсутність інших обставин (помилки, обману), тощо, які б давали підстави стверджувати, що Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1 перейшла до ОСОБА_7 поза волею його батька – ОСОБА_6.

Наведені обставини дають підстави для висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 04.04.1995 року Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а відповідно і визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.07.2002 року Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.06.2006 року Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Так, оспорювані правочини щодо нерухомого майна від 22.07.2002 року та 09.06.2006 року укладені з додержанням вимог закону. Право власності зареєстроване за ОСОБА_5 в бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10917837 від 13.06.2006 року (а.с.46).

Задовольняючи частково зустрічний позов, суд виходить з наступного.

В засіданні встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована в будинку АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою №1062 від 04.06.2007 року Львівського комунального підприємства №500 (а.с.5).

 Згідно пояснень представника відповідачки ОСОБА_5, з того часу як вона придбала Ѕ частину будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_3 за вказаною адресою не проживала, комунальних послуг не оплачувала. Від ОСОБА_4 їй стало відомо про те, що в 1998 році ОСОБА_3 виїхала разом з матір’ю на постійне місце проживання в Канаду, де проживає по сьогоднішній день.

Представник ОСОБА_4 надав пояснення, згідно яких ОСОБА_3 разом з матір’ю – ОСОБА_9 виїхала в 1998 році на постійне проживання в Канаду, де й проживає по даний час. З 1998 року в будинку по вул.АДРЕСА_1 не проживала, жодних витрат по його утриманню не несла.  

Допитана в судовому засіданні свідок  ОСОБА_9 ствердила, що її донька ОСОБА_3 виїхала з нею на постійне місце проживання до Канади, зараз вона громадянка Канади, постійно  там проживає.

Проживання ОСОБА_3 в Канаді, крім вищевказаних доказів, підтверджують подані сторонами по справі та отримані судом письмові документи, зокрема заява ОСОБА_3 про прийняття спадщини за заповітом від 07.02.2008 року, заява опікуна – представника у суді під присягою від 06.03.2003 року, доручення від 17.04.2003 року, посвідчене Ковальовою Г.В. консулом Генерального консульства України в м. Торонто (Канада), звернення  ОСОБА_3 від 20.04.2010 року на ім’я голови апеляційного суду Львівської обл. (вх.№2920 від 05.05.2010 року), звернення до органів прокуратури та інших державних, правоохоронних органів, де нею вказується постійне місце проживання - Канада, провінція Онтаріо, м.Гамільтон.

Доказів відсутності за місцем своєї реєстрації з поважних причин, наявності будь-яких перешкод в проживанні,  відповідачем по зустрічному позову та її представником суду не надано.

Згідно ч.2 ст. 107 Житлового кодексу України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про підставність вимог по зустрічному позову про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням - Ѕ частини будинку АДРЕСА_1.

Щодо вимоги зобов’язати  ВГІРФО Личаківського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області зняти відповідача по зустрічному позову – ОСОБА_3 з реєстраційного обліку, то в такій слід відмовити, оскільки ВГІРФО є третьою особою у справі та не може відповідати за позовом ОСОБА_5 Разом з тим, визнання судом особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням є підставою для зняття її з реєстраційного обліку.

На підставі вище наведеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 81, 88, 123, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 48, 55 ЦК України (в ред.1963 р.), ст.15, п.п.1,4 ?рикінцевих та перехідних положень” ЦК України (в ред.2003 р.), ст.107 ЖК України, суд, -    

                                                                   в и р і ш и в:

    В позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи Четверта Львівська державна нотаріальна контора, приватні нотаріуси Лунь А.В., Мельник О.Є. про визнання договору дарування від 04 квітня 1995 року, договорів купівлі-продажу від 22 липня 2002 року та від 09 червня 2006 року недійсними – відмовити за безпідставністю.

    Зустрічний позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування жилим приміщенням – Ѕ житлового будинку АДРЕСА_1, що є підставою для зняття ОСОБА_3 з реєстраційного обліку у ВГІРФО Личаківського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області.

В задоволенні решти зустрічних позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 16 гривень судових витрат.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 294,296 ЦПК України.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно

              Суддя                                                                        С.І.Леньо