справа № 2-447/10

                                                                            Р І Ш Е Н Н Я

                                                                     ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2010 року                                                           Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді           Леньо С.І.  

при секретарі                                    Станько Р.О.

з участю представника прокуратури Проданець Н.В.

позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

адвоката ОСОБА_5

відповідача ОСОБА_6

 розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_10), треті особи Третя Львівська державна нотаріальна контора, ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, реєстраційного посвідчення, виселення, визнання дійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності, -

                                                                 в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 у жовтні 1999 року в інтересах недієздатної ОСОБА_11 звернулась до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири й реєстраційних посвідчень недійсними та виселення. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_11 Після її смерті ОСОБА_1 (як правонаступник за законом) та ОСОБА_2 (як правонаступник за заповітом) пред'явили позов до ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_10) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, реєстраційного посвідчення, виселення, визнання дійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності.

В обґрунтування своїх вимог покликаються на те, що з квітня 1999 року ОСОБА_1 була опікуном своєї сестри, недієздатної ОСОБА_11, якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 померла. Після її смерті єдиним спадкоємцем за законом є ОСОБА_1 та єдиним спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2 09 жовтня 1996 року ОСОБА_11 уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_7, який 12 грудня 1996 року продав квартиру ОСОБА_6 Оскільки ОСОБА_11 хворіла на психічне захворювання і під час відчуження вказаної квартири не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, позивачі, уточнивши позовні вимоги, просять суд визнати зазначені договори купівлі-продажу й реєстраційне посвідчення від 30 грудня 1996 року, видане на ім"я ОСОБА_6, недійсними, повернути сторони в попередній стан, виселити із спірної квартири ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (колись ОСОБА_10) і неповнолітню  ОСОБА_12   Також  просять  визнати  дійсним   свідоцтво  про  право  власності  на

квартиру від 02 червня 1994 року № 21009, видане Львівською міською адміністрацією ОСОБА_11, яке засвідчує право приватної власності на квартиру, визнати право власності за заповітом на ? частку квартири за ОСОБА_2 та визнати право власності за законом на ? частку квартири за ОСОБА_1

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник прокуратури Проданець Н.В., яка виступає в її інтересах, позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги в повному обсязі з мотивів наведених в письмових заявах.

Представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що в 1996 році ОСОБА_7 будучи приватним підприємцем, шукав приміщення для складу, та дізнався від начальника ЖЕКу, котрим обслуговується територія спірного житла, що ОСОБА_11 має намір продати свою квартиру. Оскільки в останньої не було всіх документів на квартиру, для оформлення її продажу та з метою їх відшукати та відновити, ОСОБА_11 20.09.1996 року було видано нотаріально посвідчене доручення на його ім"я. Після отримання необхідних документів, 09.10.1996 року було укладено договір купівлі-продажу квартири  АДРЕСА_1. Після чого ОСОБА_11 близько двох місяців ще проживала у спірній квартирі, а потім періодично приходила та забирала свою пенсію, яку відповідач отримував за дорученням. Враховуючи, що у ОСОБА_7 не склалося з бізнесом, 12.12.1996 року він за ту ж ціну відчужив квартиру ОСОБА_6 Також зазначив, що житло було в незадовільному стані і його вартість на даний час збільшилася лише завдяки діям ОСОБА_6, яка провела значні ремонтні роботи в квартирі. ОСОБА_7 тривалий час спілкувався з ОСОБА_11 та на час укладення оспорюваного правочину не ставив під сумнів її дієздатність. Крім цього, вказує, що покликання позивачів на те, що померла не розуміла значення своїх дій не відповідають фактичним обставинам справи, а висновки судово-психіатричних експертиз не відповідають дійсності та не можуть бути єдиним доказом підтверджуючим психічний стан ОСОБА_11

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_6 особисто та як представник відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_9, а також адвокат ОСОБА_5 проти позову заперечили з таких мотивів. 12.12.1996 року ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1, про те хто був попереднім власником квартири  не знала, ОСОБА_11 не бачила, про наведені позивачами обставини довідалася в суді. Після придбання житла, провела капітальний ремонт, на що затратила значні кошти. Також вказали, що при укладенні правочину  09.10.1996 року ОСОБА_7 не міг знати про психічний стан ОСОБА_11, тим більше про таке не могло бути відомо ОСОБА_6, відтак вона є добросовісним набувачем. Вважають, що немає законних підстав для витребування у ОСОБА_6 квартири, тим більше, що право на витребування майна має лише власник, якого на даний час немає.

Представник третьої особи Третьої Львівської державної нотаріальної контори 09.08.10р. в судове засідання не з"явився, хоча повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи. Суд приймає до уваги пояснення представника дані в попередніх засіданнях про те, що на даний час державні нотаріуси, які посвідчували оспорювані договори купівлі-продажу квартири в Третій нотаріальній конторі не працюють. На час укладення правочинів нотаріуси перевіряли дієздатність ОСОБА_11, оскільки в протилежному випадку, при наявності будь-яких сумнівів щодо її психічного стану, договори би не посвідчили.

Представники третіх осіб ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в судове засідання не з"явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи. Враховуючи наведене, достатність матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників третіх осіб на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених

ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відтак, суд вирішує спір в межах уточнених вимог позивачів (а.с.49-50, Т.4) та не приймає до уваги додаткові вимоги зазначені в письмових виступах позивачів в дебатах, оскільки відповідно до ч.8 ст. 193 ЦПК України під час судових дебатів не можна подавати нові докази, заяву про залишення позову без розгляду, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог, а  згідно з ч.2 ст. 31 ЦПК України лише до початку розгляду судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підстави позову.  

              За обставинами справи судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06.10.1998 року ОСОБА_11 визнана недієздатною і розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради № 368 від 19.04.1999 року їй призначено опікуном сестру ОСОБА_1

        Як вбачається із свідоцтва про смерть  серії НОМЕР_1 виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.31, Т.4) ОСОБА_11 померла 01 квітня 2009 року. Також згідно письмових доказів (а.с.30-39,Т.4) встановлено, що після її смерті ОСОБА_1 являється спадкоємцем першої черги за законом, а ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом. Відтак, позивачі як єдині спадкоємці - правонаступники після смерті ОСОБА_11  пред'явили вище вказані позовні вимоги.

        Згідно свідоцтва про право власності на квартиру від 02.06.1994 року квартира АДРЕСА_1, загальною площею 23,6 кв.м., яка складається з однієї кімнати, площею 12 кв.м. та кухні, належала на праві приватної власності ОСОБА_11 (а.с.31,Т.1).

        Згідно договору купівлі-продажу від 09 жовтня 1996 року (а.с.8,Т.1) ОСОБА_11 відчужила належну їй квартиру відповідачу ОСОБА_7, продаж вчинено за 4000 грн., які повністю сплачені покупцем продавцеві до підписання договору.

        В подальшому ОСОБА_7 відчужив зазначену квартиру ОСОБА_6 за 4000 грн., що стверджується договором купівлі-продажу від 12 грудня 1996 року (а.с.68,Т.1).

        Відповідно до ч.1 ст. 55 ЦК УРСР 1963 року угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

        Як вбачається з матеріалів справи, медичної картки амбулаторної хворої ОСОБА_11, вона перебувала на обліку у Львівському психоневрологічному диспансері з приводу шизофренії параноїдної форми з 1991 року, згідно довідки від 13.12.1991 року визнана інвалідом другої групи загального захворювання безтерміново. Відповідно до висновків трьох судово-психіатричних експертиз від 29.05.1998 року, від 18.12.2000 року, від 09.07.2001 року ОСОБА_11 на момент укладення договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_7 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Згідно судового рішення від 06.10.1998 року ОСОБА_11 визнана недієздатною.

        З огляду на викладені обставини, суд прийшов до висновку, що на момент укладення оспорюваої угоди - договору купівлі-продажу від 09 жовтня 1996 року ОСОБА_11 хоч і була дієздатною, але в силу свого психічного захворювання не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, тому договір купівлі-продажу укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 слід визнати недійсним з підстави передбаченої ч.1 ст. 55 ЦК УРСР 1963 року.

        Відповідно до ч.2 ст. 55 ЦК УРСР 1963 року якщо така угода визнана недійсною, то кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість.

        У відповідності до ч.1 ст. 145 ЦК УРСР 1963 року якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

    Відтак, як встановлено в судовому засіданні, спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_11 поза її волею, а ОСОБА_6 є добросовісним набувачем цієї квартири, оскільки не знала і не повинна була знати, що особа не мала права відчужувати майно.

          Таким чином, добросовісне придбання, згідно вимог закону, можливе лише тоді коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Тому права особи не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ч.2 ст. 55 ЦК УРСР 1963 року, такий захист можливий лише шляхом задоволення позову, при наявності підстав передбачених ст. 145 ЦК УРСР 1963 року, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. При цьому, якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то закон не передбачає необхідності визнавати недійсними подальші правочини, а лише перший, і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача.

      Разом з тим, суд не вбачає правових підстав для витребування майна у ОСОБА_6 з наступних мотивів. Так, норми глави 13 ЦК УРСР 1963 року є спеціальними, у них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися саме власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі. Враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є власниками спірної квартири, позивачі не навели будь-яких інших обґрунтувань на підтвердження своїх вимог про повернення майна в натурі, тому у суду немає підстав для витребування квартири у ОСОБА_6, яка є добросовісним набувачем, іншого житла немає, а також виселення сім"ї Гребенюк з неповнолітньою дитиною та визнання права власності на спірне приміщення за позивачами.

      З огляду на викладене, суд прийшов до переконливого висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.10.1996 року, а решту позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд вважає безпідставними та необґрунтованими, тому відмовляє в їх задоволенні.

            Керуючись ст.ст. 10,60,61,212-215,218,294,296 ЦПК України, ст.ст. 55,59,145 ЦК УРСР 1963 року, суд,  -  

                                                                   в и р і ш и в:

  Позов  ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

  Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 09 жовтня 1996 року, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_7, посвідчений державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 1-6083.

  В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

  Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені  ст.ст.294,296 ЦПК України.

                 Суддя                                                   С.І.Леньо