АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

" 16_ " _вересня__ 2010 року  Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого Фащевської Н.Є.

Суддів Гурзеля І.В., Жолудько Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного Фонду України в            Підвлочиському районі Тернопільської області на рішення Підволочиського районного суду від 11 серпня  2010 року у справі за позовом  ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України в Підволочиському районі Тернопільської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2010 року ОСОБА_1  звернулася в суд з позовом до управління  Пенсійного фонду України   в Підволочиському районі Тернопільської області про стягнення недоплачених сум щомісячної державної соціальної допомоги, посилаючись на те, що вона є “дитиною війни”, тому згідно зі ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має право на соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Вказувала, що протягом 2007, 2008, 2009  та першого півріччя 2010 років підвищення до пенсії їй у вказаних розмірах не виплачувались.

    Тому, просила суд зобов’язати відповідача здійснити їй перерахунок та виплату за 2007-2009 роки та перше півріччя 2010 року підвищення до пенсії  відповідно   ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, оскільки вона має право на соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що розраховується згідно ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Підволочиського районного суду від 11 серпня 2010 року позов  ОСОБА_1 задоволено частково.

 Зобов’язано  головне  Управління Пенсійного Фонду України в Підволочиському районі Тернопільської області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року №2195-IV у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 19.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22 травня 2008 року по 30 червня 2010 року включно, з врахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог  - відмовлено.

    Із апеляційною скаргою на рішення суду звернулось  управління ПФУ в Підволочиському районі Тернопільської області, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні його вимог. Зазначає, що фінансування таких виплат здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та суд при вирішенні спору не з'ясував чи були нараховані кошти з Державного бюджету на виплату таких підвищень, у якому розмірі, чи входить до повноваження органів пенсійного фонду право виплачувати підвищення до пенсії за рахунок інших виплат. Крім того, діючим законодавством не визначена розрахункова величина, з якої можна б було розраховувати дані надбавки дітям війни, оскільки наведене у     ч. 3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” визначення мінімального розміру пенсії за віком застосовується виключно до розмірів пенсій, призначених за цим Законом.

Відповідно до вимог ст. 304-1 ЦПК України апеляційний розгляд справи здійснюється без виклику осіб, які беруть участь у справі.

    Судом установлено, що ОСОБА_1  має статус “дитина війни” та отримує  пенсію за віком.

Відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” позивачка має право на отримання державної соціальної допомоги, а саме, на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    У 2007 році така допомога їй не виплачувалась, а у 2008, 2009,.2010 роках  виплачувалась в неповному обсязі.

    Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було порушено права позивачки на перерахунок та виплату підвищеної пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України  №2195-ІV у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 19 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 30 червня 2010 року , які підлягають захисту шляхом зобов'язання відповідача провести позивачці відповідні нарахування та виплату пенсії.

    Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду як таким, що відповідає вимогам закону та обставинам справи.

    Статтею 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” зупинено на 2007 рік із врахуванням ст. 11 цього Закону. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.12 ст. 71 та ст. 11 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет  України на 2008 рік” було змінено редакцію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року ці зміни також визнані неконституційними, оскільки за правилами ч.2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні гарантії дітям війни, установлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Разом із цим на підставі вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та  законами України.

За вказаних обставин суд обґрунтовано дійшов до висновку, що позивачці з 19 липня 2007 року по 31грудня 2007 року  та з 22 травня 2008 року по 30 червня 2010 року повинна була нараховуватись підвищена пенсія, яка передбачена для “дітей війни”. Відмова в такому нарахуванні та виплаті є протиправними.

Враховуючи те, що дія ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не зупинялась Законом України “Про державний бюджет на 2009 рік”, а розмір пенсії позивачу виплачувався у меншому розмірі, ніж встановлено Законом, то суд першої інстанції підставно зобов’язав відповідача підвищити розмір пенсії і за 2009 рік.

    Обґрунтованим є рішення суду щодо задоволення позовних вимог щодо перерахунку та виплати пенсії за 2010 рік, оскільки ст. 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” передбачає, що дітям війни пенсія або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст. 28 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

    В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про відсутність  визначення у законодавстві поняття “мінімальна пенсія за віком”, як розрахункової величини для підвищення пенсії, згідно із вимогами ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,   іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутня і норма закону щодо заборони застосування даного розміру для розрахунку інших, пов’язаних з нею, пенсій чи доплат. Зважаючи на наведене, вищезазначені доводи апелянта є безпідставними.

    Згідно із ст. 17 ЗУ “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський Суд у рішенні від 08.11.2005 року по справі “Кечко проти України” звернув увагу на те, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити надбавки або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотриманні всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє. (п. 23).

Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв до уваги аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтею 6 Закону України №2195-ІV, щодо визначення розміру та виплати пенсій.

    Виходячи із наведених вимог законодавства, доводи апелянта про відсутність бюджетних асигнувань для реалізації ЗУ №2195-ІV є безпідставними.

    Необґрунтованими є також посилання апелянта на можливість нецільового використання коштів ПФУ, оскільки судом не ухвалено рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.

    Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування  з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 307,ч.1,п.1; 308; 313; 314; 317; 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу  управління Пенсійного Фонду України в Підволочиському районі Тернопільскої області  відхилити.                                  

    Рішення Підволочиського районного суду від 11 серпня 2010 року залишити без змін.

    Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді