П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е  М     У К Р А Ї Н И

                                    Справа № 2-1275/10

22 жовтня 2010 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області у складі:  

головуючої - судді Бондарьової Г.М.

при секретарі Кобкі Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Першотравенську Дніпропетровської області  справу за  позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м.Першотравенськ Дніпропетровської області про поновлення строку для звернення до суду,визнання відмови у виплаті підвищення до пенсії  незаконною,стягнення недоплаченого щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни-

ВСТАНОВИВ:

17 травня  2010 року ОСОБА_1 звернулася  до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м.Першотравенськ Дніпропетровської області

про поновлення строку для звернення до суду за захистом порушених прав про стягнення підвищення до пенсії як дитині війни за період з 01 січня 2007 року до 01 квітня 2010 року,оскільки через похилий вік,погане самопочуття не могла звернутися до відповідача,а грубе порушення її прав ,що на момент винесення рішення Конституційним  Судом тривало понад два роки,їй стало відомо тільки після звернення до відповідача,який надав їй довідку про розмір сплачених надбавок як дитині війни,визнання відмови у виплаті підвищення до пенсії  у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком Управлінням Пенсійного фонду України у місті Першотравенську незаконною,стягнення на її користь  з Управління Пенсійного фонду України в місті Першотравенськ  недоплаченого їй щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за 2007- 2010 роки як дитині війни в сумі 3801гривні.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що позивачу як дитині війни повинна виплачуватись щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», але відповідач надбавку до пенсії у встановленому розмірі позивачу не нараховував та не виплачував. Такі дії відповідача є протиправними, такими, що суперечать Конституції України та Законам України.

Позивач надав заяву про слухання справи у її відсутність.

Відповідач у справі Управління Пенсійного фонду України в місті Першотравенськ Дніпропетровської області позов не визнав,надав суду заперечення згідно яких вважає вимоги позивача безпідставними,із-за неправильного застосування позивачем положення ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,ст..28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування»,постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530.

Не прийнято до уваги положення ст..7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,відповідно до якого фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

Виплата підвищення до пенсії дітям війни у 2008,2009,2010 роках проводилась в межах асигнувань і відповідно до бюджетних програм,передбачених на відповідний рік у розмірі передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 ,якою встановлено,що дітям війни/крім тих,на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни,гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»/  до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги,що виплачується замість пенсіїї,підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня 2008 року-48,1 гривні,з 01 липня 2008 року 48,2гривні,з 01 жовтня -49,89гривні.Станом на 01 січня 2010 року відповідні зміни до постанови не вносилися.

Крім того позивачем пропущено  строк для звернення до суду за захистом своїх прав передбачений ст..99 КАС України за період з 01 січня 2007 року по 17 травня 2009 року,який просять застосувати по даному спору.

Просять залишити позові без задоволення.

Представник відповідача надав суду заяву про слухання справи у її відсутність.

Дана справа розглянута  в порядку письмового провадження у відповідності до ч.4 ст.122 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість решти позовних вимог позивача  за  період з 01 січня 2007 року до 01 квітня 2010 року в межах позовних вимог,суд вважає, що  позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивач відповідно до ст. І Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.06, набув статусу «дитина війни», що надає йому право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», у тому числі право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

Позивач перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в м. Першотравенську. Як особі, що має статус «дитини війни», позивачу в 2009 році та 1 2010 році  підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» призначалося та виплачувався частково у розмірі встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530,з   01 жовтня 2008 року по теперішній час по 49,8 гривень щомісячно,що підтверджено наданими суду запереченнями  на позов.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.06 дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Аналізуючи питання, пов’язані із застосуванням окремих норм законодавства щодо визначення розміру нарахування та виплати підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у  2007-2010 роках, суд виходить з наступного:

Конституційний Суд України в Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Пунктом 17 статті 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Однак Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-IV “Про внесення змін до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності
2 квітня 2006 року.

Тобто з 2 квітня 2006 року стаття 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” не приймалися.

З огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, підстави для задоволення позову за 2006 рік відсутні.

Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” .

Таким чином, і з 1 січня по 9 липня 2007 року до спірних правовідносин застосуванню підлягали приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V “Про Державний бюджет України на 2007 рік” як такі, що прийняті пізніше в часі, у зв’язку з чим мали пріоритет порівняно зі спеціальною нормою – статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, тобто з часу прийняття цього рішення відновлено право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI “ Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” внесено зміни до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” та статтю 6 цього Закону викладено в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” таке підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів”. Зазначені зміни набрали чинності з 1 січня 2008 року.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, із 1 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.

Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року
№ 2195-IV, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.

Отже, з цієї дати особи зі статусом дітей війни мають право на підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії.

Статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат,які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати,в абсолютних сумах у межах асигнувань передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Статтею 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» надано право Кабінету Міністрів України у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат,які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати,в абсолютних сумах у межах асигнувань,передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Названі норми передбачають встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат,вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати.Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини,оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже нарахування та виплата у 2009 році та у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги,що виплачується замість пенсії,повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Вирішуючи  вимоги позивача за період з 01 січня 2007 року до 01 квітня 2010 року ,суд враховує те,що відповідно до ч.2 ст.99 КАС України в редакції до 30 липня 2010 року, для звернення до адміністративного суду за захистом прав,свобод та інтересів особи встановлюється річний строк,який,якщо не встановлено інше,обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав ,свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови,якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Оскільки відповідач наполягає на застосуванні річного строку для звернення до суду за період з 01 січня 2007 року до 17 травня 2009 року,позивач звернулася до суду до 30 липня 2010 року,суд вважає,що в задоволенні  вимог позивача  за період з 01 січня 2007 року до 17 травня 2009 року слід відмовити у зв»язку з пропуском річного строку для звернення до суду за захистом своїх прав,так як з моменту набрання чинності  рішення Конституційного суду України від 09 липня 2007 року –з 09 липня 2007 року позивач мав річний термін до 09 липня 2008 року чи до 01 січня 2009 року звернутися до суду за захистом своїх прав, але звернулася до суду лише 17 травня 2010 року,оскільки обставини на які посилається позивач суд не вважає поважними.

Виходячи з наведених норм, п.2 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.00, в якому міститься роз'яснення, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, керуючись ч.3 ст. 150 Конституції України, суд вважає, що  за період з 17 травня 2009 року  до 01 квітня 2010 року позивачу повинно здійснюватись нарахування та виплата підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Суд вважає,що позовні вимоги позивача  за період з 17 травня 2009 року до 01 квітня 2010 року підлягають частковому задоволенню.

Суд вважає неправильною вимогу позивача про стягнення з відповідача підвищення пенсії в сумі 3801грн.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування. їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд не може здійснювати розрахунок суми підвищення до пенсії дитині війни, оскільки це відноситься до повноважень відповідача, внаслідок чого суд повинен зобов'язати відповідача вчинити певні дії щодо перерахунку підвищення до пенсії відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

З урахуванням наведених обставин  суд вважає,що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в частині визнання неправомірною бездіяльності відповідача  відносно виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі,передбаченому ст.6 Закону № 2195-1У-30 відсотків мінімальної пенсії за віком,та зобов»язання відповідача перерахунку та виплаті на користь позивача  підвищення до пенсії  в розмірі,передбаченому ст..6 Закону України № 2195-1У за період з 17 травня 2009 року до 01 квітня 2010 року,тобто  в межах річного строку для звернення до суду за захистом своїх прав ,та в межах заявлених позивачем вимог, в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком

На час розгляду цієї справи розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність. Іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Передбачене ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосування мінімального розміру пенсії за віком виключно для визначення розміру пенсій призначених згідно з цим Законом (ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання соціальної допомоги, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Також суд вважає помилковим посилання відповідача на п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.08 № 530, яким встановлено розміри підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії. При нарахуванні позивачу щомісячної соціальної допомоги як дитині війни має застосовуватися саме Закон України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки Закони України мають вищу юридичну силу.

Згідно зі статтями 113, 116, 117 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України; забезпечує виконання Конституції і законів України; видає постанови і розпорядження виключно в межах своєї компетенції.

Таким чином, розмір підвищення до пенсії особам, які мають статус «дитини війни», передбачений ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», повинен обчислюватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, який встановлено чинним законодавством на кожний бюджетний рік.

Відсутність грошових коштів на виплату підвищення до пенсії в даному випадку не позбавляє позивача, як особу, що має статус дитини війни, права на отримання такої надбавки. Закон України не обмежує таке право наявністю фінансування.

За змістом ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитини війни».

Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.

З огляду на вищевказане, суд дійшов  висновку про необхідність зобов'язання відповідача здійснити перерахунок підвищення до пенсії позивачу як дитині війни,вважаючи позовні вимоги позивача про стягнення на її користь сум підвищення до пенсії необґрунтованими.

На  підставі викладеного,  ст. ст. 2,4,6,8,9,19,69,94,102,104,159,160,163 КАС України, ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-1У суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Першотравенськ Дніпропетровської області про відновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання відмови у виплаті  підвищення до пенсії незаконним та стягнення недоплаченого підвищення до пенсії як дитині війни-задовольнити частково.

Визнати  неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Першотравенськ Дніпропетровської області щодо  своєчасного перерахунку та виплати підвищення до пенсії  ОСОБА_1 в розмірі,передбаченому ст..6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»   в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком  за період  з  17 травня 2009  року до 01 квітня 2010 року.

Зобов»язати Управління Пенсійного фонду України в місті Першотравенськ Дніпропетровської області здійснити перерахунок та виплатити  ОСОБА_1 підвищення до пенсії  згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»   та ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування»  за період з 17 травня 2009 року до 01 квітня 2010 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці,яка була виплачена у цей період.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати  по справі:судовий збір у розмірі 50,40грн та витрати на інформаційно –технічне забезпечення в розмірі 120 грн.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Першотравенський міський суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня її проголошення.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою,яка її подає,до суду апеляційної інстанції.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу,а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб»екта владних повноважень у випадках та порядку,передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу,було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді,то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п»ятиденного строку з моменту отримання суб»ектом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя:                                                                                                                  /Г.М. Бондарьова/