Справа № 2а- 8/2007 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(в повному обсязі)
5 квітня 2007 року Баранівський районний суд Житомирської області в складі: головуючого - судді Юрчука М.І., при секретарі Цалко О.О., з участю позивача ОСОБА_1, представників відповідачів Мельничук М.І. та Заремби Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Баранівці справу за позовом ОСОБА_1до Територіального центру соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації та до Управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, визнання незаконним і скасувати наказ Територіального центру соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації № 10-к від 19 січня 2006 року і про поновлення її на посаді завідуючої відділенням натуральної допомоги в територіальному центрі; стягнути з територіального центру на її користь середній заробіток за період вимушеного прогулу; стягнути з територіального центру на її користь моральну шкоду в розмірі 10000 грн., допустити рішення до негайного виконання,
ВСТАНОВИВ:
21.08.2001 року за наказом №119-к ОСОБА_1 прийнятя на посаду завідуючої відділенням натуральної допомоги територіального центру управління праці та соцального захисту населення Баранівської райдержадміністрації.
19 січня 2006 року наказом директора територіального центру управління праці та соцального захисту населення Баранівської райдержадміністрації ОСОБА_1 звільнена з роботи з 19.01.2006 року за прогули без поважних причин (п.4 ст.40 КзпП України).
23.01.2006 року ОСОБА_1 звернулася із позовною заявою до Баранівського
районного суду про поновлення її на роботі і 26 квітня 2006 року по цивільній справі прийнято
судове рішення, яким позивачці відмовлено в задоволенні позову. За її скаргою апеляційний суд
Житомирської області своєю ухкалою від 2 серпня 2006 року відхилив апеляційну скаргу і закрив
провадження в справі, роз»яснивши право звернутися до суду із зазначеним позовом в порядку
адміністративного судочинства.
Використавши своє право, позивачка оскаржила ухвалу апеляційного суду до Верховного Суду України, який своєю ухвалою від 16 жовтня 2006 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження і повернув їй касаційну скаргу з доданими матеріалами. Згідно поштового конверта, наданого позивачкою в судовому засіданні, вона отримала з Верховного Суду України касаційну скарзу 18 січня 2007 року.
07.02.2007 року ОСОБА_1 звернулася з адміністративном позовом в Баранівський
районний суд до Територіального центру соціального обслуговування одиноких непрацездатних
громадян управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної
адміністрації та до Управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної
державної адміністрації про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного
суду, визнання незаконним і скасувати наказ Територіального центру соціального обслуговування
одиноких непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення
Баранівської районної державної адміністрації № 10-к від 19 січня 2006 року і про поновлення її
на посаді завідуючої відділенням натуральної допомоги в територіальному центрі; стягнути з
територіального центру на її користь середній заробіток за період вимушеного прогулу; стягнути з
територіального центру на її користь моральну шкоду в розмірі 10000 грн., допустити рішення до
негайного виконання.
Обґрунтовуючи вимоги. ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що 25 травня 2005 року без будь-яких правових підстав начальником Управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адмінснтрації був виданий наказ №21-к про можливе скорочення працівників територіального центру Баранівського УПСЗН, який не говорить про конкретне скорочення, про кількість скорочуваних посад; вона не була своєчасно попереджена
-2-
про можливе скорочення за два місяці, а стало їй відомо про скорочення лише на засіданні профспілкового комітету-18 серпня 2005 року. На засіданні профкомітету не врахували її переваги на залишенні на роботі в тому, що вона є єдиний працюючий член сім»ї, заочно навчається у вищому навчальному закладі, а запропонували три посади-швачки, соціального працівника і техпрацівниці, від яких вона відмовилася. 19 серпня 2005 року вона захворіла і їй був виданий лакрняний лист. Також вона написала керівнику територіального центру заяву про надання чергової відпустки і вона не знала, що він їй відмовив. Вона приходила на роботу, але її не допускали, вона вважала, що її звільнили по скороченню штату і відстоювала своє право, звертаючись у різні інстанції, а її звільнили за прогули, не прийнявши пояснення по якій причині, не виклиикали на засідання профкому. В наказі про звільнення не вказано, за який період вона вчинила прогули, тому вважає звільнення незаконним.
В судовому засіданні позивачка підтримала свої вимоги і пояснила, що працювала в територіальному центрі управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адмінснтрації на посаді завідуючої відділенням натуральної допомоги в територіальному центрі. В серпні 2005 року вирішувалося питання про зміни в штатному розписі та скорочення чисельності працуюючих. Про скорочення вона не була повідомлена за два місяці.
18 серпня 2005 року на засіданні профспілкового комітету не врахували її переваги на залишенні на роботі в тому, що вона є єдиний працюючий член сім»ї, заочно навчається у вищому навчальному закладі, а запропонували три посади-швачки, соціального працівника і техпрацівниці, від яких вона відмовилася. 18 серпня 2005 року вона написала заяву на відпуск, а з
19 серпня знаходилася на лікарняному. 13 вересня 2005 року, коли вважала, що відпустка закінчилася, вийшла на роботу, але її не допустили до роботи. Вона за допомогою зверталася до прокурора, голови райдержадміністрації, вищі правові інстанції але 19 січня 2006 року наказом начальника територіального центру вона звільнена з роботи.
ОСОБА_1 вважає, що її звільнення є незаконним, тому просить поновити на попередній посаді, стягнути з відповідачів середній заробіток за вимушений прогул, заподіяну моральну шкоду, яку вона оцінює в 10000 грн., оскільки звільненням за прогіли перешкоджає її майбутньому працевлаштуванню. Також позивачка просить суд поновити строк звернення до суду по трудовому спору, передбачений ст. 233 КзпП України, який пропущений з поважної причини, оскільки вона зверталася із заявами про поновлення на роботі у різні судові інстанції і лише 18 січня 2007 року отримала із Верховного Суду України ухвалу, а 7 лютого 2007 року знову із адміністративним позовом звернулася до суду першої інстанції, тому вважає, що строк звернення до суду пропущений з поважної причини.
Представник територіального центру соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації - його директор Мельничук М.І. позов не визнала і пояснила, що ОСОБА_1 своєчасно була повідомлена про скорочення штату Територіального центру з 01.08.2005 року про скорочення її посади і скорочення таке пройшло.
Коли вона в жовтні 2005 року приступила до обов»язків директора територіального центру, то наказу про звільнення за скороченням штату ОСОБА_1 не було. Позивачка не виходила на роботу і не з»являлася на письмові виклики. В цей період вона виконувала якіо обов»язки в штабі партії Литвина в м. Баранівці. Декілька разів ОСОБА_1 запрошувалася на засідання профкомітету, де повинно було вирішуватись питання про її звільнення, але ОСОБА_1 відмовлялася від отримання повідомлень, про що свідчать квитанції про поштові відправленн, підписи листоноші про отримання позивачкою запрошень, тому засідання профкомітету 12.01.2006 року було проведено без ОСОБА_1, яким був наданий дозвіл на звільнення за прогули. 19 січня 2006 року нею-директором територіального центру був виданий наказ про звільнення позиваччки за прогули бел поважної причини. Невихід ОСОБА_1 на роботу в табелях явок на роботу проставлвся з 19 серпня 2005 року по 19 січня 2006 року. 19 січня 2006
року в приміщенні штабу «Народна партія», де знаходилася ОСОБА_1 , вона відмовилася отримати свою трудову книжку, тому книтжка була відправлена поштовим переказом. Розрахункові кошти для ОСОБА_1 відправлений на її рахунок в банку 31 січня 2006 року .
Представник Управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації Заремба Н.М. позов не визнала і пояснила, що вона є головою профспілкового комітету даного управління, який є єдиним і для членів профспілки територіального центру. На підставі розпорядження голови Баранівської районної державної адміністрації про скорочення штатної чисельності структурних підрозділів райдержадміністрації, 25 лютого 2005 року начальником Управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації був виданий наказ №20-к про зміни в штатному розписі територіального центру, скорочувався штат з 01.08.2005 року в тому числі завідуюча відділеннім натуральної допомоги і її заступник. Із даного відділення виводилося вісім посад, а вводилося п»ять посад і не було посад завідуючої відділенням та його заступника. 25 травня 2005
-3-
року, як і всі працівники, ОСОБА_1 була попереджена про можливе скорочення, але відмовилася вчинити підпис, тому був складений акт про її відмову від підпису. ОСОБА_1 неодноразово запрошувалася на засідання профкомітету, але не з»являлася.
18 серпня 2005 року ОСОБА_1 була запрошена на засідання профкому і їй були запропоновані три вакантні посади, від яких вона відмовилася, тому всі члени профкому одноголосно дали згоду на на її звільнення. Оскільки ОСОБА_1 на слідуючий день пішла на лікарняний, не виходила на роботу, без поважної причини, не з»являлася на виклики, тому за клопотанням директора територіального центру від 21.12.2005 року про звільнення ОСОБА_1 за прогули, без її присутності 12 січня 2006 року членами профкому на засіданні було прийняте рішення, яким дано згоду на звільнення за прогули без поважних причин.
Вислухавши пояснення позивачки, представників відповідача, показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оглянувши матеріали цивільної справи №2-81/2006 року та данної адміністративної справи, суд прийшов до висновку, що є підстави позивачці поновити строк для звернення до суду по трудовому спору та визнати наказ директора територіального центру №10-к від 19 січня 2006 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи за прогули без поважних причин (п.4 ст. 40 КзпП України), як такий що не відповідає обставинам справи. Для її поновлення на роботі немає підстав, тому суд змінює формулювання звільнення позивачки і вважає справедливим і обгрунтованим буде рішення- звільнити ОСОБА_1- завідуючу відділенням натуральної допомоги територіального центру соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адмінснтрації із займаної посади по скороченню штату працівників- за п.1 ст.40 КЗпП України з 26 серпня 2005 року.
Відповідно до ст. 233 КзпП України строк для звернення до суду по спору звільнення на роботі передбачений один місяць з дня вручення копії наказу про звільнення, або з дня видачі трудової книжки.
Як видно із матеріалів справи ОСОБА_1 помилково звернулася до суду із цивільним позовом, по цивільному судочинству приймалося судове рішення, яке було скасоване. Позивачка, використовуючи своє право, як видно із ухвал апеляційного суду і Верховного Суду України, вчасно зверталася у дані інстанції. 16 жовтня 2006 року за касаційною скаргою позивачки Верховний Суд України прийняв ухвалу, яку відіслав для ОСОБА_1 16 січня 2007 року не задоволивши її вимоги. ОСОБА_1 отримала 18 січня 2007 року ухвалу, про що свідчить наданий нею суду конверт із штампом відправника -Верховний Суд України. Не будучи задоволеною у вирішенні її вимог, ОСОБА_1 в місячний термін з дня отримання повідомлення з ВС України, 07.02.2007 року звернулася до суду першої інстранції з адміністративним позовом.
Заперечення представників відповідачів про те, що даний конверт не відноситься до відісланої позивачці ухвали ВС України, ніякими доказами не підтсвердженний, тому суд в інтересах справедливості важжає пропущений ОСОБА_1 одномісячний термін, передбачений ст. 233 КзпП України, з поважної причини і на підставі ст. 234 КзпП України поновлює його.
Суд вважає., що ОСОБА_1 повинна бути звільнена з роботи - посади завідуючої відділенням натуральної допомоги територіального центру соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації по скороченню штату працівників - за п.1 ст.40 КЗпП України з 26 серпня 2005 року.
Згідно ст.40 п.1 КзпП України, трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно ст. 43 КзпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених ст. 40 п.1, може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкової організації.
Відповідно до п.п.18-19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 4 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 4 (із змінами внесеними від 1 квітня 1994 року та 26 жовтня 1995 року) зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з»ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом і перевіряти їх відповідність законові. Якщо обставини, які стали підставою звільнення, в наказі дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причини звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
-4-
Розглядаючи трудові спори, пов»язані із звільненням за ст. 40 п.1 КзпП України, суди зобов»язані з»ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано норм законодавства, що регулюють вивільнення прицівників, які є докази, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу, чи не користується вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне звільнення.
Розполрядженням першого заступника голови Баранівської районної державної адміністрації від 25.02.2005 року №69 «Про можливе скорочення штатної чисельності апарату та структурних підрозділів райдержадміністрації; наказом №20-к від 25.05.2005 року начальника Управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації «Про зміни в штатному розписі територіального центру по обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян УПСЗН» та наказом №210-к від 25.05.2005 року начальника Управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації «Про можливе скорочення працівників територіального центру по обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян УПСЗН» - підтвердженна підстава виведення із штату територіального центру з 01.08.2005 року посади завідуючої відділенням натуральної допомоги, її заступника, заступника завідуючої відділенням соціальної допомоги, бухгалтера спецрахунку, медичної сестри, сторожа, касира, а введено в штатний розпис - заступник директора, інспектор по наданню натуральної допомоги, бухгалтера-касира, соціального працівника, прибиральниці службових приміщень.
Заперечення позивачки про те, що вона не була попереджена вчасно за два місяці до можливого скорочення, спростовуються поясненням представників відповідачів, показаннями свідка ОСОБА_2, актом від 25.05.2005 року про відмову ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з наказом про можливе звільнення, та ксерокопією заяви поданої 25.05.2005 року позивачкою на ім»я начальника Управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації, де вона просить залишити її на роботі, не скорочувати, так як в сім»ї вона одна працююча. В судовому засіданні вона не заперечила, що зверталася з такою заявою.
Згідно повідомлення суду начальником Управління праці та соціального захисту населення від 09.02.2006 року за №238, ОСОБА_1 перебувала на лікарняних з 25.05.2005 року по 21.06.2005 року, з 11.07 по 12.08 2005 року., тому не була присутня на попередніх засіданнях профспілкового комітету, на яких вирішувалось питання надання дозволу на звільнення з 01.08.2005 року вивільнених працівників, чи їх переведення на інші посади..
Згідно виписки з протоколу №7 засідання профспілкового комітету від 18.08.2005 року для позивачки пропонувалося три вакантні посади в територіальноу центрі: швачки, соціального працівника на 0.5 ставки, прибиральниці службових приміщень, від яких вона категорично відмовилася. В цей же день вона із письмовою заявою звернулася до керівника про надання їй чергової відпустки, але їй було відмовлено.
ОСОБА_1 мала б переважне право на залишення на роботі відповідно до ст.42 кЗпП України, якби по Упралінню праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації було декілька територіальних центрів соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян і було б декілька завідуючих таким віддділенням, але такий територіальний центр був один і посада завідуючої була одна, яка скорочувалась з 01.08.2005 року, тому даною установою були вчинені всі дії, передбаченні трудовим законодавством для звільнення ОСОБА_1 по скороченню штату, в частності її посади, оскільки від запропонованих інших вона відмовилася.
Але 19.08.2005 року ОСОБА_1 захворіла і отримала листок непрацездатності серії ААИ №380579, виданий Баранівською комунальною центральною районною лікарнею, на якому вчинена лікуючим лікарем ОСОБА_3 24.08.2005 року запись про те, що «стати до роботи 25 серпня».
Відповідно до ст. 40 ч.3 КзпП україни, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також перебування працівника у відпустці. Наказ про надання ОСОБА_1 відпустки не видавася, тому звільнення працівника повинно було відбутися після одужання.
ОСОБА_1 пояснила в судовому засіданні, що 13 вересня 2005 року для виконуючої обов»язки директора територіального центру ОСОБА_2 був переданий листок непрацездатності і вона писала заяву, де просила видати копію наказу про звільнення за скороченням, але її не допускали до роботи і не звільняли.
-5-
Свідок ОСОБА_2 показала, що їй лікарняного листка ОСОБА_1 ніхто не давав , їй не було відомо чи продовжує хворіти позивачка, тому наказ про звільнення не видавася. На запити у лікарню надходили повідомлення, що листок непрацездатності не закритий і ОСОБА_1 не являється до лікаря.
Згідно наданих позивачкою суду листка непрацездатності серії ААИ №380579 відкритого 19 серпня 2005 року, виписки з амбулаторної карточки видно, що вона хворіла з 19 по 24 серпня 2005 року. Лікарем ОСОБА_3 вчинена запись , щоб стати до роботи 25 серпня, але згідно виписки із амбулаторної карточки, 25.серпня.2005 року позивачка знову була у лікаря, який поставив попередній діагноз і напрвив хвору на лікарську комісію для продовження лікарняного на три дні.
Як пояснила ОСОБА_1, вона не заявилася на прийом до лікаря 24 серпня, бо було свято-День незалежності України і не проходила лікарські комісії, не продовжила лікарняний, тому що лікарям по телефону повідомляли її керівники, що вона звільнена з роботи і симулює хворобу.
Свідок ОСОБА_3 показав, що дійсно 19 серпня 2005 року він виписав хворій ОСОБА_1 лікарняний листок, яка повинна була з»явитися 24 серпня, але не з»явилася, тому він вчинив запись, про явку її до роботи 25 серпня., але пізніше вона в цей день заявилася і він в амбулаторній карточці зробив запись про хворобу і направив на лікарську комісію. Чому вона на комісію не заявилася, йому невідомо. Лікарняний лист вона не зареєструвала у лікарні і він буде дійсний при його затвердженні і підлягає оплаті при пред»явленні за місцем роботи. Слід вважати її непрацездатною з 19 по 25 серпня 2005 року.
В судовому засіданні представники відповідача, свідок ОСОБА_2 показали, що ОСОБА_1 з 25 серпня 2005 року по 19 січня 2006 року не виходила на роботу, не заявлялася на виклики для дачі пояснення, на засідання профкому і дане підтверджується табелями обліку явок на роботу, копіями листів, поштовими повідомленнями, тому засідання профкому, яке відбулося 12.01.2006 року було проведено без участі позивачки і дано дозвіл адміністрації на звільнення за прогули. Директор територіального центру своїм наказом №10-к від19 січня 2006 року звільнив ОСОБА_1 з роботи 19.01.2006 року за прогули без поважної причини (п.4 ст.40 КзпП України).
Згідно повідомлення головного лікаря райлікарні директору територіального центру №582 від 15.12.2005 року видно, що з цієї дати директору було відомо про те, що 25.08.2005 року листок непрацездатності для ОСОБА_1 закритий, і суд вважає, що підставою для звільнення ОСОБА_1 було скорочення штату-її посади в територіальному центрі соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адміністрації, яке відбулося з 01.08.2005 року, а не за прогули.
Процедура скорочення проведена в повному обсязі і у відповідності до вимог трудового законодавства, ОСОБА_1 повинна звільнятися була за ст.40 п.1 КУпАП після виздоровлення, тобто з 26 серпня 2005 року. І вонна вважала, що звільнена по скороченню штату працівників, про що свідчать її звернення в різні інстанції. На яку роботу вона повинна була заявлятися, в наказі про звільнення не вказано за який період вчинених прогулів вона звільнена.
Суд відмовляє в позові ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди та інших відшкодувань, оскільки вона не надала суду доказів, які б свідчили, що звільнення з роботи за прогули перешкоджало її працевлаштуванню, не зверталася в Управління праці та соцзахисту населення про видачу їй трудової книжки, відмовилася отримати трудову книжку після звільнення, розрахункові кошти їй виплачені.
Керуючись ст.ст. .6,9,10,11,158,163, Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі ст.ст. 40 п.1;42,43; 44; 232; 233; 234;235; 237-1 КЗпП України, п.п.18,19 постанови Пленуму ВС України від 6 листопада 1992 року із змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд,
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1задовольнити частково.
ПоновитиОСОБА_1строк заернення до суду із заявою по трудовому спору, який пропущений з поважної причини.
Визнати наказ директора територіального центру соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адмінснтрації № 10-к від 19 січня 2006 року року про звільнення ОСОБА_1-завідуючу відділенням натуральної допомоги територіального центру
-6-
соціального обслуговування-одиноких непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адмінснтрації з роботи 19.01.2006 року за прогули без поважних причин (п.4 ст.40 КзпП України), як такий що не відповідає обставинам справи.
Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1з посади завідуючої відділенням натуральної допомоги територіального центру соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адмінснтрації з 19.01.2006 року за прогули без поважних причин (п.4 ст.40 КзпП України) на слідуюче формулювання:
Звільнити ОСОБА_1 - завідуючу відділенням натуральної допомоги територіального центру соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адмінснтрації із займаної посади по скороченню штату працівників - за п.1 ст.40 КЗпП України з 26 серпня 2005 року.
Зобов»язати Територіальний центр соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян управління праці та соціального захисту населення Баранівської районної державної адмінснтрації провести нарахування і виплату для ОСОБА_1вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
В решті позовних вимогОСОБА_1відмовити за із безпідставністю.
На постанову суду може бути подано заяву про апеляційне оскарження або апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня складання в повному обсязі постанови.
Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Житомирської області через Баранівський районний суд протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.