Справа №2-338/1
2010 рік
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
24 вересня 2010 року Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого – судді Чех Н.А.
при секретарі – Кузьменко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «УКРПЛАСТИК», треті особи: Міністерство охорони праці та соціальної політики, Дніпровська районна державна адміністрація у місті Києві – про захист порушеного права працівника на отримання і компенсацію додаткової відпустки за шкідливі умови праці,
в с т а н о в и в :
Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 05.09.1991 року він був прийнятий на роботу до відповідача учнем наладчика машин автоматичних ліній на дільницю трубки ПВХ в цех по виробництву ПВХ пластикатів. До 12.11.1998 року працював наладчиком та машиністом різальних машин четвертого розряду на шкідливому виробництві пластмаси, полімерної плівки, поліетиленової плівки дільниці ПВХ трубки. 12.11.1998 року його було переведено на менш шкідливе виробництво печатником флексографської печаті третього розряду цеху №3 по виробництву спеціальних поліетиленових плівок та виробів з них. 16.10.2006 року він звільнився з роботи у відповідача за власним бажанням. За час його роботи у відповідача останній порушив його право на отримання та компенсацію додаткової щорічної відпустки за шкідливі умови праці. Даний факт встановлений рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 29.10.2008 року, яким було встановлено, що під час його роботи у відповідача йому надавалась тільки основна щорічна відпустка. У зв»язку з цим звернувся до суду з даним позовом. В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з наданими уточненнями, просили їх задовольнити в повному обсязі – стягнути з відповідача компенсацію за ненадані та неоплачені дні додаткової відпустки за шкідливі умови праці; стягнути середній заробіток за час затримки виплат – з часу звільнення до квітня 2010 року (час подачі уточнень до позову). Загальні сума, яку просить стягнути, становить 132 797 грн., згідно їх розрахунку, який надано до справи. Свої вимоги обґрунтували наступним: ст.ст.74-76, 117 КЗпП України.
Представники відповідача позов не визнали, просили відмовити в задоволенні позовних вимог, так як вони є безпідставні. Пояснили, що перед позивачем вони не мають заборгованості щодо ненадання відпусток та відповідно виплати грошових коштів за невикористані дні відпустки. Зазначили, що позивач отримував відпустки, які були передбачені законодавством, що діяло в період його роботи. Просили врахувати, що надання додаткових відпусток регулюється законодавством, конкретна тривалість додаткових відпусток у зв»язку із шкідливими умовами праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Рішення Деснянського районного суду міста Києва, на яке посилається сторона позивача, вважають не має ніякого відношення до даної справи, там розглядався зовсім інший спір, про що зазначав сам позивач. Зазначили, що окрім наданими ними документів, на підприємстві інших немає. Крім цього, надання додаткових днів відпустки за шкідливі умови праці є правом підприємства, а не обов»язком. Просили врахувати при постановленні рішення надані ними письмові заперечення до справи.
Представник третьої особи - Міністерства охорони праці та соціальної політики пояснила, що листом суду державним інспектором праці була проведена перевірка додержання законодавства про працю у відповідача – ВАТ «Укрпластик» щодо надання відпусток позивачу ОСОБА_1 у період його роботи на підприємстві. Було встановлено, що відповідачем порушувалося трудове законодавство щодо надання щорічних відпусток позивачу. Стосовно додаткових відпусток за шкідливі умови праці зазначено, що такі відпустки позивачу не надавалися, оскільки це не було передбачено колективним договором.
Третя особа – Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація в судове засідання не з»явилася, про день та час розгляду справи сповіщалась належним чином.
Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в суді та не підлягають задоволенню.
В суді встановлено, що позивач працював у відповідача з 05.09.1991 року учнем налагоджувальника машин і автоматичних ліній четвертого розряду цеху ПВХ – пластикатів дільниці трубки ПВХ. З 12.11.1998 року позивач за його згодою був переведений машиністом різальних машин цеху №3, а з 18.04.2000 року – на посаду друкаря флексографського друку третього розряду, третього цеху. 16.10.2006 року позивач звільнився з роботи у відповідача за власним бажанням. В наказі №195-ос від 16.10.2006 року про звільнення позивача задаче про необхідність здійснення виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки в кількості 19 календарних днів. Спору про вказану компенсацію не має.
Стосовно позовних вимог позивача щодо ненадання додаткових відпусток за шкідливі умови праці та компенсацію за такі неотримані дні відпустки, суд приходить до наступного.
В суді було встановлено, що період з 1991 року по 1996 рік позивачу надавалися відпустки щорічні та додаткові на підставі ст.ст. 75, 76 КЗпП України, Правил про чергові та додаткові відпустки, Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, якими в указаний період було визначено щорічну відпустку - 12 робочих днів (або 14 календарних), та додаткову за шкідливі умови праці - 6 робочих (7 календарних), тобто – в загальному в рік мало бути 18 робочих, або 21 календарних днів. В подальшому відбулися зміни в законодавстві щодо надання щорічних відпусток більшої тривалості – 24 календарних дні.
За листом суду державним інспектором праці Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю у ВАТ «Укрпластик» було здійснено перевірку щодо надання відпусток ОСОБА_1 за період його роботи на підприємстві. Було встановлено, що за період роботи з 04.09.1991 року по 03.09.1993 року ОСОБА_1 були надані відпустки загальною тривалістю 28 календарних днів, за період роботи з 04.09.1993 року по 03.09.1996 року – тривалістю 31 календарний день. Підстави для надання відпусток зазначеної тривалості встановити неможливо у зв’язку з відсутністю в особовій картці зазначеного виду відпустки (основна, додаткова). Законодавством на той час така тривалість відпусток не передбачалась, тому прийшли до висновку, що вони були надані в такій кількості днів безпідставно (надання відпусток більшої тривалості, ніж передбачено законодавством). В подальшому відпустки позивачу надавалися тривалістю 24 календарних дні. Перевіркою було встановлено, що в період з 2001 по 2005 рік щорічні відпустки позивачу повної тривалості не надавалися, що є порушенням ст.80 КЗпП України щодо заборони ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд. Стосовно додаткових відпусток за шкідливі умови праці перевіркою було встановлено, що вони не надавалися позивачу, оскільки це не було передбачено колективним договором.
Відповідно до «Довідки про вивчення стану атестації робочих місць із шкідливими умовами праці та дотримання законодавства про працю в частині надання пільг та компенсацій», складеної 04.08.2009 року головним експертом з умов праці відділу праці управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, - колективний договір відповідача був зареєстрований Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією 05.08.1999 року, доповнення та зміни до нього були зареєстровані 19.02.2001 року. Зазначено, що атестація робочих місць на даному підприємстві проведена згідно до постанови КМУ від 01.08.1992 року «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці».
Встановлено, що надання додаткових відпусток за шкідливі умови праці за період роботи позивача у відповідача визначено «Правилами про чергові та додаткові відпустки», затвердженими Народним Комісаріатом Праці СРСР 30.04.1930 року №169, та Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС від 25.10.1974 року №298/П-22. Законом України «Про відпустки (ст.7) передбачено, що конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.
З викладеного вище та наданих сторонами документів слідує, що позивачу за час його роботи у відповідача надавалися в одні періоди відпустки більшої ніж визначено законодавством тривалості, в другі – меншої. У зв»язку з відсутністю документів - визначити які види відпусток (щорічна, додаткова) входили чи не входили в зазначені періоди, не вбачається можливим як суду, так і перевіряючими органами (перевірка була здійснена за листом суду). Посилання сторони позивача як на доказ до своїх позовних вимог на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29.10.2008 року, суд не може прийняти до уваги, так як дане рішення стосувалося спору про стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Даний суд не розглядав питання, не здійснював перевірку, витребування документів щодо додаткових відпусток за шкідливі умови праці, запис в рішенні про кількість наданих днів щорічних відпусток здійснено з пояснень сторін. Той факт, що сторона відповідача в Деснянському районному суді міста Києва пояснювала про те, що вказана кількість днів відпусток по роках – це була щорічна відпустка, а в даному суді зазначають цю ж кількість днів з розбивками на щорічну та додаткову відпустки, судом не може бути прийнято як доказ позовних вимог, так як відсутні документальні докази щодо проведення атестації та визначення в колективному договорі обов»язку з визначеною кількістю днів додаткової відпустки за шкідливі умови праці.
Виходячи з того, що позовна вимога про стягнення компенсації додаткових відпусток за шкідливі умови праці є недоведеною, не підлягає задоволенню і вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст.74-76, 117 КЗпП України, «Правилами про чергові та додаткові відпустки», Законом України «Про відпустки», ст.ст. 60, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, суд
В и р і ш и в :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «УКРПЛАСТИК», треті особи: Міністерство охорони праці та соціальної політики, Дніпровська районна державна адміністрація у місті Києві – про захист порушеного права працівника на отримання і компенсацію додаткової відпустки за шкідливі умови праці – відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Дніпровський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: