Справа № 22-17970/2010 Головуючий у 1-й інстанції – Волокітіна Н.Б.
Доповідач – Олійник А.С .
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м.Києва в складі:
головуючого – судді Олійник А.С.,
суддів: Головачова Я.В., Шахової О.В.,
при секретарі: Пересунько Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про визнання кредитного договору недійсним
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2
на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 9 червня 2010 року
в с т а н о в и л а:
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 9 червня 2010 року частково задоволено первісний позов. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 859 389 грн. 23 коп. У зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено. (а.с. 57-59).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків обставинам справи, неповне з’ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі заначено, що суд не надав оцінки підставам, на яких кредитний договір підлягає визнанню недійсним. Банк, як агент валютного контролю, не мав права, згідно із п. 2 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» надавати кредит в іноземній валюті для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу земельної ділянки між двома фізичними особами (а.с. 61- 63).
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити.
Позивач про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, у судове засідання свого представник не направив.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 березня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір № 119/П/74/ 2008-840 про надання кредиту в розмірі 195 011, 45 доларів США. У порушення виконання зобов’язань відповідач кредит у повному обсязі не повернула та не проводить оплату за користування ним.
Доводи апеляційної скарги зводяться, зокрема, до того, що банк не мав права видавати кредит в іноземній валюті, оскільки у нього відсутня індивідуальні ліцензія щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не впливають на висновок суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (далі –Закон) кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статті 47 і 49 Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі –Декрет) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (ч. 2 ст. 5 Декрету).
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі ( п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету).
На час укладення договору та на сьогодні законодавець не встановив межі строків і сум надання та одержання кредитів в іноземній валюті.
Відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Із матеріалів справи вбачається, що Національний банк України 23 серпня 2002 року видав банківську ліценцію Відкритому акціонерному товариству комерційному банку «Надра» на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (а.с. 47).
З огляду на викладене, відповідач мав право здійснювати кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу (генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій). Операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребувала індивідуальної ліцензії.
Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 погодилася з його умовами відповідно до ст.627 ЦК України.
Враховуючи викладене, рішення суду в оскаржуваній частині відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Із п.п. 1.1. та 1.2 кредитного договору випливає, що банк надає позичальнику у тимчасове користування грошові кошти для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 17 березня 2008 року, укладеного між позичальником та продавцем (а.с. 10-14).
Водночас із договору купівлі-продажу земельної ділянки вбачається, що розрахунок зазначеної земельної ділянки за домовленістю сторін провадиться за 1 077 000 грн. (а.с. 66).
Таким чином, доводи про те, що кредит надавався в іноземній валюті для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу земельної ділянки між двома фізичними особами є необґрунтованими. Розрахунок за договором купівлі-продажу між фізичними особами проведено в національній валюті, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, підстави для скасування рішення суду відсутні.
. Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 9 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Судді: