Справа № 22-10041/10                    

Головуючий у 1 інстанції:  Беспалов О.О.

                            Доповідач: Немировська О.В.

                                                                РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня  2010  року  Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва

в складі:       головуючого  - Немировської О.В.

              суддів – Черненко В.А., Чобіток А.О.

               при секретарі – Поліщук-Цвєтошенко  Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу  за апеляційною  скаргою Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва на  постанову  Дніпровського районного суду м. Києва від 13.10.2009  р.  по  справі за позовом   ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі  м. Києва  про визнання дій протиправними та зобов‘язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А:

позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати дії відповідача щодо відмови у нарахуванні їй державної соціальної допомоги як дитині війни протиправними та зобов‘язати відповідача нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30%  мінімальної пенсії за віком за період з  01.01.2006 р.  по 01.01.2009 р. відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням індексу інфляції.

Постановою   Дніпровського   районного суду м. Києва від  13.10.2009 р. позов було задоволено частково -    зобов‘язано відповідача нарахувати та виплатити позивачці державну соціальну  допомогу в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком за період  з 30.07.2008 р. по   31.12.2008 р. та з 01.01.2009 р. по 01.08.2009 р. з урахуванням проведених виплат.

В апеляційній скарзі представник  відповідача просить  постанову  суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В.,  дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла  висновку, що апеляційна скарга  представника відповідача не підлягає задоволенню, однак суд апеляційної інстанції виходить за межі апеляційної скарги, оскільки встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

Позивач в своєму позову посилався на те, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не проводив з 01.01.2006 р. нарахування  та виплату державної соціальної допомоги у вигляді 30% надбавки до пенсії.

Постановою  Дніпровського районного суду м. Києва від 13.10.2009 р. позов було задоволено частково  –  зобов‘язано здійснити нарахування та виплату соціальної допомоги за період  з 30.07.2008 р. по 31.12.2008 р. та з 01.01.2009 р. по 01.08.2009 р.  з урахуванням проведених виплат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач,  на порушення статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” безпідставно не здійснював позивачу нарахування щодо підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач  згідно положень ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни. Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Суд першої інстанції задовольнив  вимоги позивача про зобов‘язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці, як дитині війни, щомісячну державну соціальну надбавку в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням проведених виплат.

Посилання апелянта на положення статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, якою передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України, на які також посилався  відповідач, обґрунтовуючи свою бездіяльність щодо непідвищення пенсії тим, що кошти до Пенсійного фонду України з державного бюджету не надходили, судова колегія  вважає безпідставними.

В ідсутність коштів для забезпечення виплат зазначеного підвищення до пенсії позивачу також не є підставою для невиконання Пенсійним фондом України своїх зобов’язань, встановлених статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Отже, безпідставними є посилання відповідача на відсутність надходжень з державного бюджету України як на підставу ненарахування позивачу зазначеного підвищення до пенсії.

Визначаючи розрахункову величину, з якої має проводитися нарахування позивачу підвищення до пенсії, відповідачу слід врахувати, що Законом України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що підвищення до пенсії має обраховуватися у відсотковому відношенні до розміру мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком. При цьому, статтею 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України   визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення до пенсії позивачу як дитині війни .

Разом з тим, суд першої інстанції безпідставно відмовив у  задоволенні вимог про визнання дій  відповідача протиправними, оскільки позовні вимоги є взаємопов‘язаними і  зобов‘язуючи відповідача вчинити  певні дій, суд фактично визнав, що дії відповідача суперечили вимогам закону, а тому є протиправними.

Таким чином, слід скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови у визнанні дій відповідача протиправними та ухвалити по справі нове рішення в цій частині про  задоволення зазначених  позовних вимог.

Керуючись  ст.ст. 303, 304, 313-317  ЦПК  України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу  Управління Пенсійного фонду України в  Дніпровському районі м. Києва   відхилити.

Постанову   Дніпровського районного суду м. Києва від   13.10.2009 р.  скасувати в частині відмови у визнанні дій протиправними та постановити по справі нове рішення такого змісту:

визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі   м. Києва  щодо відмови у  нарахуванні ОСОБА_1  щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у відповідності до вимог ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни» протиправними.

В іншій частині постанову суду залишити без змін.

Рішення      набирає законної сили з моменту проголошення і  може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий

Судді