ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 2-А-517/10

  ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  21 жовтня 2010 Суддя Печерського районного суду м. Києва Горкава В.Ю., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Печерському районі міста Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання нарахувати і виплатити недоплачену державну соціальну надбавку як дитині війни, -  

В С Т А Н О В И В:   

  Позивачка звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить визнати бездіяльність відповідача протиправною, зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Печерському районі м. Києва нарахувати і виплатити щомісячну державну соціальну надбавку в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 01 січня 2006 року по 06 жовтня 2010року та виплачувати її в подальшому. В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що є "дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", позивачка зазначила, що вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Позивачка також вказала, що бездіяльність відповідача грубо порушила її законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.

Відповідно до п.2 ч.1, ч.4 ст.183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.   

Представник відповідача направила до суду письмові заперечення проти позову, згідно яких проти позову заперечувала та просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема, згідно письмових заперечень, представник відповідача послалась на те, що відповідач діє в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема, Законом України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться з державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, разом з тим статтею 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", пунктом 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було зупинено на 2006, 2007 та 2008 роки дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Також, Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, яким визнано неконституційними, зокрема положення пункту 12 статті 71 "Про Державний бюджет України на 2007 рік" не містить жодного розрахунку, який мав би застосовуватись для визначення розміру надбавки до пенсії „дітям війни”. Крім того, у відповідності до Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008року, дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня-48,01грн., 01 липня-48,2, 01 жовтня 2008 року – 49,80 грн. – які виплачуються на даний час.

Суд, з’ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх письмовими доказами шляхом дослідження, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1, 1935 року народження знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва і отримує пенсію за віком. З 01.01.2008 відповідачем  на виконання ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» в порядку, врегульованому шляхом внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та  на підставі абз.4 п.20 ст.14 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачці здійснювалось нарахування та виплата надбавки у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили

-2-

працездатність. З 22 травня 2008 року відповідач здійснює нарахування та виплату позивачці 10% надбавки на підставі Постанови КМУ №530 від 28.05.2008.  

На момент звернення позивачки до суду, нарахування позивачці доплати до пенсії в сумі 30% від мінімальної пенсії за віком відповідачем не здійснено.   

За захистом свої прав, свобод та інших інтересів позивачка звернулась до суду в межах строку, передбаченого ч.2 ст.99 КАС України (а.с.6-7).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.   

Згідно з частинами 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

Згідно статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (02 вересня 1945 року) було менше 18 років.

Позивачка є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що не заперечується відповідачем, а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.   

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.   

Разом з тим, згідно ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.

Поряд з цим, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Вважаю необхідним зазначити, що посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.   

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 09.07.2007) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.   

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі № 1-29/2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" пункту 12 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням статті 111 цього Закону.   

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної

-3-

визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка

дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.   

Також, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі № 1-28/2008 № 10-рп/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 41 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", яким внесено зміни до ст.ст. 5, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".   

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.   

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб’єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.   

Враховуючи те, що позивачка є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.   

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.   

Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.   

Статтею 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.   

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому частиною 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи викладене, в контексті положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 22.05.2008) та частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише

-4-

як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".   

Поряд з цим, частина 1 статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на

яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" розділ II цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", набирав чинності з 01.01.2008 та діяв до прийняття Конституційним Судом України рішення від 22.05.2008 року у справі № 1-28/2008 № 10-рп/2008.   

Законом України „Про Державний бюджет України на 2009 рік” будь-яких змін, доповнень чи обмежень щодо соціальної надбавки дітям війни не вносилось.   

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.   

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачка має право та законні підстави для отримання підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Разом з цим, вимоги позивачки за період 2006 року задоволенню не підлягають, оскільки у 2006 році впровадження такого права здійснювалось поетапно, за результатами виконання бюджету в І-му півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог ст.110 ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» у редакції, викладеній у ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006.  

Оскільки положення п.12 ст.71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та п.41 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими було зупинено відповідно на 2007 рік та 2008 рік дію ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", визнані неконституційними відповідно Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, які не мають зворотної дії в часі, вимоги позивачки за 2007 та 2008 підлягають частковому задоволенню за періоди, починаючи відповідно з 09.07.2007 та з 22.05.2008 – часу відновлення дії ст.6 Закону.    

При цьому, оскільки, як встановлено протягом судового розгляду, позивачці у 2008 році та у 2009 році підвищення до пенсії виплачувалося у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то вимоги позивачки про зобов’язання відповідача провести їй нарахування державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за 2008 та 2009 рік підлягають частковому задоволенню з урахуванням проведених відповідачем виплат за період з 22.05.2008 по 31.12.2008 та з 01.01.2009 по 31.12.2009. Крім того, підлягають задоволенню вимоги позивачки про зобов’язання відповідача провести нарахування позивачці державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням проведених виплат за період з 01.01.2010 року по 06.10.2010 року та відповідно підлягають задоволенню вимоги про визнання бездіяльності відповідача щодо відмови в нарахуванні позивачці щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни за вищевказані періоди.

Крім того, не може бути задоволена вимога позивачки про нарахування та виплату надбавки до пенсії в подальшому, оскільки обраний спосіб захисту порушених, на думку позивачки прав на майбутнє, не передбачений чинним законодавством України.   

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 19, 22, 46 Конституції України, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі № 1-28/2008 № 10-рп/2008, ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 99, 100, 158-163 КАС України, суд,-   

-5-

  П О С Т А Н О В И В:   

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Печерському районі міста Києва про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання нарахувати і виплатити недоплачену державну соціальну надбавку як дитині війни– задовольнити частково.  

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва щодо відмови в нарахуванні ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за наступні періоди з  09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 06 жовтня 2010 року – протиправною.   

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну 30 % надбавку до пенсії як дитині війни, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за наступні періоди: з  09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 січня 2010 року по 06 жовтня 2010 року з урахуванням раніше виплачених сум за вказані періоди.  

В задоволенні іншої частини позовних вимог   - відмовити.  

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя  Печерського  

районного суду міста Києва В.Ю.Горкава