ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" серпня 2006 р. 11:55 Справа № АС-05/116-06
вх. № 6645/1-05
Суддя господарського суду Харківської області Ольшанченко В.І.
за участю секретаря судового засідання Єрьоміна О.Ю.
представників сторін :
позивача – нач. відділу Сторчаєвої С.М. (довіреність від 17.05.06 р.),
відповідача – Шпіньової О.М. (довіреність від 05.05.06р.),
по справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів(м. Харків)
до Нововодолазького автотранспортного підприємства - 2063 (Харківська обл., смт. Нова Водолага)
про стягнення 2581,34 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році, в сумі 2548,72 грн. та пеню за період з 16.04.06 р. по 26.05.06 р. в сумі 32,62 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 2005 році відповідач повинен був створити 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів, а оскільки у відповідача працював 1 інвалід, то таким чином відповідач не виконав встановлений чинним законодавством норматив і повинен сплатити штрафні санкції за 1 незайняте інвалідом в 2005 році робоче місце у розмірі половини середньої річної заробітної плати на його підприємстві за період з 22.06.05 р. - дня набрання чинності Законом України „Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 2602-ІV від 31.05.05 р. по 31.12.05 р.
Відповідач надав письмові заперечення проти позову, в яких просить в позові відмовити повністю. Свої заперечення обґрунтовує тим, що на його підприємство працевлаштований один інвалід і ним були вжити заходи щодо повідомлення органів, визначених у статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, які здійснюють працевлаштування інвалідів. Також відповідач посилається на те, що в 2005 році не отримав прибутку від господарської діяльності. В підтвердження викладеного відповідач надав фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва за 2005 рік, виписку з наказу від 13.02.06 р. про переведення Мироненка С.В. на постійну роботу охоронцем АТП з 11 лютого 2006 року в зв’язку зі станом здоров’я, довідку Красноградської міжрайонної МСЕК про інвалідність Мироненка С.В. та копію ліцензії серії АА № 325839, виданої Харківським обласним автотранспортним управлінням Державного департаменту автомобільного транспорту Міністерства транспорту України 24.01.03 р. на надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом в межах території України на строк з 25.01.03 р по 24.01.06 р.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Відповідно до редакції ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, діючої у 2005 році, для підприємств, об’єднань, установ незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до поданої державної звітності „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” (форма № 10-ПІ поштова-річна) за 2005 р. відповідач повинен був створити у 2005 р. 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу 39 осіб (14 без водіїв).
Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 19, (далі —Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Отже, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда.
Таким чином, відповідач повинен, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування — підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Відповідно до діючої у 2005 році редакції ст. 20 зазначеного Закону підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форми № 10-ПІ середньорічна заробітна плата на його підприємстві у 2005 р. становила 5097,44 грн.
Відповідно до п.4 Порядку сплати підприємствами, об’єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до звіту про фінансові результати за 2005 рік (форма № 2-м) відповідач у 2005 році прибутку не мав, збитки склали 62,1 тис. грн.
Згідно звіту форми № 10-ПІ за 2005 рік у відповідача в 2005 році працював 1 інвалід протягом 6 повних місяців.
Відповідач має ліцензію серії АА № 325839, виданої Харківським обласним автотранспортним управлінням Державного департаменту автомобільного транспорту Міністерства транспорту України 24.01.03 р. на надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом в межах території України на строк з 25.01.03 р по 24.01.06 р., строк дії якої розповсюджується на 2005 рік.
Відповідно до ч.3 ст.19 Закону України „Про автомобільний транспорт” створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться перевізниками у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працюючих, крім водіїв.
Отже, з урахуванням вимог ч.3 ст.19 Закону України "Про автомобільний транспорт", ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" на підприємство покладається обов’язок створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів на підприємстві, що і було зроблено відповідачем.
Суд вважає, що при рахуванні нормативу відповідача для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів слід виходити з положень Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки з прийняттям та набранням чинності Закону України "Про автомобільний транспорт" він був спеціальним для відповідача.
Однак з набранням чинності 22.06.2005 р. змін до ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” введені положення, які фактично скасовують дію ст.19 Закону України "Про автомобільний транспорт" в частині встановлення нормативу для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, але норматив робочих місць встановлюється підприємству на рік, тобто на період з 1 січня по 31 грудня, а тому при його розрахунку слід виходити з законодавства, яке діяло на початок відповідного року.
Застосування ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в редакції від 22.06.2005 р. до правовідносин по працевлаштуванню інвалідів у 2005 р., тобто з початку року, було фактично застосуванням зворотної сили закону, яка ним не передбачена, і таке застосування не відповідає ст. 58 Конституції України.
Таким чином, норматив працевлаштування інвалідів на 2005 р. відповідачу встановлюється з урахуванням положень ч.3 ст.19 Закону України "Про автомобільний транспорт".
За таких обставин відповідач не подавав в 2005 році статистичну звітність по формі № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" до районного центру зайнятості.
Посилання позивача у позовній заяві та у розрахунку суми позову на данні, вказані відповідачем в звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форми № 10-ПІ (суму середньорічної заробітної плати, середньооблікову чисельність штатних працівників та інше) суд вважає безпідставними, оскільки вказані позивачем суми не відповідають дійсності, так як позивач використав ці суми для розрахунку штрафних санкцій не за повний рік, а лише за період з 22.06.05 р. - дня набрання чинності Законом України „Про внесення змін до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 2602-ІV від 31.05.05 р. по 31.12.05 р.
Виходячи із вищевикладеного, суд вважає, що відповідачем виконаний норматив по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, оскільки ним працевлаштований 1 інвалід.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними і не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.
Керуючись статтями статтями 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеностіінвалідів в Україні”, ст.19 Закону України „Про автомобільний транспорт”, статтями 86, 94, 98, 160 - 163 , п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити повністю.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Ольшанченко В.І.
Повний текст постанови складений 29.08.06 р.