Справа № 2-38/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2010 року
Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді –Рудника М.І.
при секретарі - Добрянській В.П., Мітніцькій О.В.
з участю позивачки ОСОБА_1
відповідачки ОСОБА_2
представника відповідачки ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Попільня цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Попільнянська державна нотаріальна контора Житомирської області про визнання недійсним заповіту, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про визнання права власності на належну частину спадкового майна, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Попільнянська державна нотаріальна контора Житомирської області про визнання недійсним заповіту, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, про визнання права власності на належну частину спадкового майна.
Позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_8, якій належала ? частина житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2. Інша ? частина вказаного будинку належала її батькові ОСОБА_9 Свою частину майна мати заповіла в рівних частинах їй та її сестрам ОСОБА_2, ОСОБА_10 та брату ОСОБА_11Заповіт матері не змінювався і не відмінявся, про що свідчить відмітка секретаря сільської ради від 26.03.1993 року.
Вона і сестри своєчасно в передбачений законом строк подали заяви до Попільнянської державної нотаріальної контори. Брат ОСОБА_11 заяву не подав. До складу спадкового майна входив і грошовий вклад, який зберігався в Ощадкасі, але розпорядження щодо нього мати не зробила.
На ? частину цього вкладу було видане свідоцтво про право власності її батьку, як чоловікові померлої. Вони сестри та батько отримали по 1/8 частині вкладу, як спадкоємці за законом. Інше майно нотаріус не оформив через те, що вона не зверталася з цим питанням, вважаючи, що коли буде можливість, вона оформить спадщину на частину спадкового будинку.
Коли восени 2007 року вона вирішила оформити свідоцтво про право спадщину і звернулася до державної нотаріальної контори їй відповіли, що її заяви не має, спадкової справи теж не має. В цей час їй стало відомо, що їх батько ОСОБА_9 свою ? частину будинку подарував їх сестрі ОСОБА_2, а на ? частину будинку, що є їх спільним майном за заповітом матері він залишив свій заповіт.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки. За заповітом батька їхнє спадкове майно повинна була отримати донька ОСОБА_2 – ОСОБА_4 23.05.1995 року вона оформила на себе свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Вказане свідоцтво в реєстрі не зареєстровано.
Той факт, що позивачка своєчасно подала заяву про прийняття спадщини за заповітом підтверджує свідоцтво про право на спадщину.
Позивачка просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_9 від 30.11.1990 року, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, визнати за нею право власності на належну їй частину житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2.
В судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги, обґрунтувавши їх вищенаведеними доказами і просить їх задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2, яка також представляє інтереси відповідачки ОСОБА_4 за дорученням, та представник відповідачки ОСОБА_2 ОСОБА_3 позов не визнали, заперечують проти його задоволення.
Відповідач ОСОБА_5, допитаний згідно судового доручення від 24.03.2010 року Дарницьким районним судом м. Києва (т.2, а.с.52), відповідно до протоколу судового засідання від 7.04.2010 року позов ОСОБА_1 визнав в повному обсязі і пояснив, що він і його батько не зверталися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті його матері ОСОБА_10 Його батько ОСОБА_7 проживав з ОСОБА_10 на час її смерті в АДРЕСА_1 і в даний час батько проживає за вказаною адресою. Не заперечує проти слухання справи у його відсутність.
Відповідачка ОСОБА_6, допитана згідно судового доручення від 24.03.2010 року Дарницьким районним судом м. Києва (т.2, а.с.53), відповідно до протоколу судового засідання від 16.04.2010 року позов ОСОБА_1 не визнала, вважає позовні вимоги не обґрунтованими, також пояснила, що вона не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_10, оскільки на час смерті її матері її було два роки. Її батько – ОСОБА_7 також не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Її батько ОСОБА_7 проживав з ОСОБА_10 на час її смерті в АДРЕСА_1 і в даний час батько проживає за вказаною адресою. Не заперечує проти слухання справи у її відсутність.
Відповідач ОСОБА_7, допитаний згідно судового доручення від 26.05.2010 року Краснодонським міськрайсудом Луганської області (т.2, а.с.73), відповідно до протоколу судового засідання від 22.06.2010 року позов ОСОБА_1 не визнав, вважає позовні вимоги не обґрунтованими, він не зверталися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті його дружини ОСОБА_10 На час смерті його дружини ОСОБА_10 і вданий час він проживає за адресою АДРЕСА_1. Не заперечує проти слухання справи у його відсутність.
Третя особа - Попільнянська державна нотаріальна контора, позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, просить справу розглядати у їх відсутність.
Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи із слідуючого.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8, яка за життя на ім.*я своїх дітей ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_11 та ОСОБА_2 склала заповіт на належну їй частину житлового будинку в с. Ставище Попільнянського району Житомирської області в рівних частинах(т.1, а.с.5,8 )
13 грудня 1986 року на ім.*я чоловіка померлої, ОСОБА_9 та дочок ОСОБА_12, ОСОБА_2 та ОСОБА_10 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/8 грошового вкладу ОСОБА_8 кожному( т.1, а.с. 10 ).
19 жовтня 1990 року батько позивачки, ОСОБА_9, подарував ОСОБА_2 ? частини житлового будинку, а 30 листопада 1990 року заповів своїй онуці ОСОБА_13 житловий будинок в с. Ставище Попільнянського району (т.1, а.с.9,14,20).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9 (т.1, а.с.7 ).
Відповідно до довідки Ставищенської сільської ради від 21 січня 2009 року (т.1, а.с.117), що згідно по господарських книг за період з 1950 по 1992 року домоволодіння ОСОБА_9 належало до суспільної групи робітників і службовців. Відповідно до довідки Ставищенської сільської ради (т.2, а.с.111-114 ) згідно по господарських книг за 1947 - 1995 роки домоволодіння ОСОБА_9 відноситься до суспільної групи – службовий. Крім цього в судовому засіданні оглянуті по господарські книги за 1944 – 1995 роки, де зазначено, що з 1944-1946 роки був голова двору ОСОБА_14 – член колгоспу, а з 1947 по 1995 рік головою двору був ОСОБА_9 і домоволодіння належало до суспільної групи – службовий.
Згідно свідоцтва про одруження НОМЕР_1 виданого 29 грудня 1956 року ОСОБА_9 та ОСОБА_8 одружилися 29 грудня 1956 року.
Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім*ю України 1969 року, майно нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю, кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Таким чином ОСОБА_8 мала право скласти заповіт на належну їй частину житлового будинку.
Відповідно до ст.ст.548, 549 ЦК України 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Як вбачається з матеріалів справи, після смерті ОСОБА_8 її дочки ОСОБА_12, ОСОБА_2 та ОСОБА_10 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/8 грошового вкладу кожна (т.1 а.с.10 ), тобто частково прийняли спадщину, а тому рахуються такими, що прийняли і остальне спадкове майно.
ОСОБА_10, прийнявши спадщину за заповітом своєї матері ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла (т.1, а.с. 56). На час смерті з нею проживав її чоловік ОСОБА_7 в АДРЕСА_1 Луганської області, які вели спільне господарство і в даний час він проживає по вищезазначеному адресу. Даний факт не заперечує і позивачка ОСОБА_1, що на час смерті її сестри ОСОБА_10 з нею проживав її чоловік. Таким чином ОСОБА_7 після смерті своєї дружини ОСОБА_10 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, а тому відповідно до ст.549 ЦК України 1963 року рахується таким, що прийняв спадщину.
Відповідно до ст.535 ЦК України1963 року неповнолітні або непрацездатні діти спадкоємця, а також непрацездатний чоловік або дружина, батьки та утриманці померлого спадкують незалежно від змісту заповіту, не менше 2/3 частини, яка б належала кожному із них при успадкуванні за законом (обов’язкова доля ). Таким чином, чоловік померлої ОСОБА_8 - ОСОБА_9 мав право на обов’язкову долю дружини в спадковому майні, тобто 2/3 від 1/5 (заповіт на чотирьох дітей, тобто чотири частини, а його частина п*ята). 2/3 від 1/5 частини складає 1/15 частини, а 1/15 частини до ? частини будинку, що належить померлій ОСОБА_8, складає 13/30 частини. Отже обов’язкова доля чоловіка померлої ОСОБА_9 складає 13/30 частини спадкового майна.
ОСОБА_8 склала заповіт від ІНФОРМАЦІЯ_1 на належну їй частину житлового будинку на своїх чотирьох дітей, а саме: ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_11 та ОСОБА_2
Син спадкодавця ОСОБА_11 не прийняв спадщину за заповітом, а тому належна частина спадкового майна розподіляється на 3-х спадкоємців: ОСОБА_10, ОСОБА_12 та ОСОБА_2, тобто 13/30 х 3 =13/90 частини житлового будинку кожному (13/90 + 13/90 + 13/90 + 1/15 = 45/90 = ? частина будинку, що належить померлій ОСОБА_8).
Таким чином ОСОБА_9 міг свою обов’язкову долю, яку він успадкував від покійної дружини ОСОБА_8 заповісти своїй онуці ОСОБА_13, а тому заповіт від 30 листопада 1990 року та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 23 травня 1995 року в цій частині вважається правомірним і суд прийшов до висновку, що необхідно визнати частково недійсним заповіт ОСОБА_9 від 30 листопада 1990 року та частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 травня 1995 року.
Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на належну їй частину земельної ділянки, оскільки ОСОБА_8 заповідає своїм дітям в рівних частинах житловий будинок та будівлі, які до нього примикають. Крім того в матеріалах справи є державні акти на право приватної власності на землю (т.1, а.с.120-123), згідно яких на підставі рішення Ставищенської сільської ради від 20.08.2002 року передано в приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_15 земельні ділянки площею 0,12705 гектарів кожній.
Позивачка в своїх позовних вимогах не ставить питання про визнання рішення Ставищенської сільської ради відносно передачі у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_15 та державних актів незаконними.
Оцінюючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню в частині визнання частково недійсним заповіту ОСОБА_9 за №1773 від 30 листопада 1990 року, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_9 від 23 травня 1995 року, визнати права власності за ОСОБА_1 на 13/90 частини спадкового майна по заповіту її матері - ОСОБА_8, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2, а в решті позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 30, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, ст. ст.524, 535, 548, 549 ЦК України 1963 року, п.4 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України 2004 року, суд, -
РІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати частково недійсним заповіт ОСОБА_9 за №1773 від 30 листопада 1990 року.
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_9 від 23 травня 1995 року.
Визнати право власності за ОСОБА_1 на 13/90 частини спадкового майна по заповіту її матері - ОСОБА_8, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2.
В решті позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Попільнянського
районного суду Рудник М.І.