Справа № 11а-195/2007 р.                                  копія:                       Головуючий у 1 -й інстанції

Категорія: ч.2 ст. 15, ч. 1 ст.115 КК України                                     Юзьвяк Б.Г.

Доповідач: Шпинта М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів судової         палати в кримінальних справах Апеляційного суду

Рівненської області в складі:

Головуючої                                        Міщенко О.А.

Суддів                                                Сачука В.І, Шпинти М.Д.

за участю прокурора                        Дмитрієва Ю.В.

засудженої                                          ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Рівному 17 квітня 2007 року кримінальну справу за апеляцією засудженої ОСОБА_1 на вирок Лубенського міськрайонного суду Рівненської області від 07 лютого 2007 року.

Цим вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка та жителька АДРЕСА_1, непрацююча, з незакінченою середньою освітою, неодружена, українка, гр.України, раніше судима 13 листопада 2003 року Шевченківським районним судом м.Києва за ч.3 ст.185, ст.69 КК України на 1 рік 2 місяці позбавлення волі,-

Засуджена за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на 8 років позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпшого ОСОБА_2 1016 грн. 02 коп. матеріальної та 20 тисяч грн. моральної шкоди, 450 грн. витрат на юридичну допомогу, а всього 21 466 грн. 02 коп.

Судом вирішено питання з речовими доказами по справі.

За вироком судуОСОБА_1визнана винною в тому, що 15 жовтня 2006 року біля 20 год. на вулиці Затонського в м.Дубно вона, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на* грунті особистих неприязних відносин, з метою протиправного заподіяння смерті, умисно нанесла кухонним ножем удар в праву частину спини ОСОБА_2, причинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, що є небезпечні для життя в момент заподіяння. Проте смерть ОСОБА_2 не наступила з незалежних від волі ОСОБА_1 причин внаслідок своєчасного надання йому кваліфікованої медичної допомоги.

В поданій апеляції засуджена не заперечуючи своєї вини у вчиненому, просить пом'якшити призначене їй покарання, застосувавши ст.69 КК України. Зазначає, що злочин вона вчинила у молодому віці, активно допомагала слідству, у вчиненому щиро розкаялась.

В доповненнях до апеляції засуджена вказує, що вона є ВІЛ - інфікована, просить пом'якшити призначене покарання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженої ОСОБА_1, яка підтримала свою апеляцію, думку прокурора про залишення вироку без зміни, а апеляцію засудженої без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд обгрунтовано визнав ОСОБА_1 винною в умисному нанесенні потерпілому ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечні в момент заподіяння. Однак висновки суду про те, щоОСОБА_1вчинила замах на вбивство ОСОБА_2, зроблено без достатніх підстав.

Замах на вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли дії винної особи свідчать про те, що вона передбачала і бажала настання смерті потерпілого, але такі наслідки не настали з незалежних від її волі причин.

2

 Кваліфікуючи дії ОСОБА_1 за статтями 15 ч.2, 115 ч.1 КК, суд послався у вироку на показання потерпшого ОСОБА_2, який показав, що в нього з засудженою була розмова з приводу того, що він раніше підрізав її хлопця, а коли через кілька хвилин після цього йшов біля магазину, то відчув удар в праву частину спини, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 які показали, що засуджена їм говорила, що "порізала ОСОБА_2", а також на висновок судово - медичної експертизи,

На досудовому слідстві і в судіОСОБА_1визнала факт заподіяння ОСОБА_2 ножового поранення, але заявила, що вбивати його не хотіла (а.с.48,82,215).

Проте належної оцінки цим доказам у сукупності суд не дав та не навів у вироку мотиви, чому він відкидає показання засудженої.

Обґрунтовуючи свій висновок про її винність у цьому злочині, суд вказав у вироку на те, що потерпілому був "завданий удар ножем, який за своєю характеристикою вже є небезпечним для нанесення тілесних ушкоджень, удар наносився в область грудної клітки, де розміщені життєво важливі органи - легені, важливі кровоносні судини, поряд розміщене серце, удар наносився ззаду, зненацька, в темну пору доби, з розрахунку на те, що потерпілий міг бути довгий час ніким не помічений та не отримати медичної допомоги.

Одночасно суд погодився з доводами ОСОБА_1, що вона допускала, що може наступити смерть потерпілого, що йому може бути необхідна медична допомога, але їй було байдуже щодо наслідків своїх дій.

Таким чином, суд фактично дійшов висновку, щоОСОБА_1діяла з непрямим умислом на вбивство.

Отже, обставини злочину свідчать про те, що ОСОБА_1, наносячи потерпілому удар ножем в спину, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачала можливість настання смерті, але ставилась до цього та інших можливих наслідків байдуже.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що дії ОСОБА_1 не можна розглядати як замах на умисне вбивство, а треба кваліфікувати їх за наслідками, тобто за ч.1 ст.121 КК України за заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

З урахуванням зменшення обсягу обвинувачення, конкретних обставин справи та особи засудженої, колегія суддів вважає за можливе зменшити призначене судом першої інстанції покарання до шести років позбавлення волі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 365,366 КПК України, колегія суддів,-

Ухвалила:

Апеляцію засудженої ОСОБА_1 задовільнити частково.

Вирок Лубенського міськрайонного суду Рівненської області від 7 лютого 2007 року відносно ОСОБА_1змінити.

Вважати ОСОБА_1 засудженою за ч.1 ст.121 КК України на шість років позбавлення волі.

В решті вирок залишити без зміни.