Справа № 2-540/2010

                                                                                                                                    2010р.

                 Рішення

                                                                  іменем України

12 жовтня 2010 року Сватівський місцевий районний суд Луганської області в складі головуючого  судді Гашинського М.А., при секретарі Покотиловій І.М., за участю сторін та представника відповідача адвоката ОСОБА_1, у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сватове, розглянув цивільну  справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про  вселення  у жиле приміщення

               встановив:

Позивач  ОСОБА_2 в інтересах  малолітнього ОСОБА_4 звернулась до суду  з позовом до ОСОБА_4 про вселення їх сина, та її як законного представника у належний синові будинок по АДРЕСА_1 В підтвердження позову суду пояснила, що ОСОБА_4 є їх з відповідачем  сином. Із відповідачем у 2007 році було розірвано шлюб, і вона з сином перейшла  постійно проживати до її матері на АДРЕСА_2. До розірвання шлюбу у 2006 році  відповідач подарував домоволодіння  по  АДРЕСА_1 їх синові ОСОБА_4 Після розірвання шлюбу  відповідач із  новою сім’єю залишився проживати у спірному будинку. Відповідач не  надає можливості їй як законному представнику власника будинку користуватись будинком й проживати  у належному синові на праві власності будинку. Однією сімєю із  відповідачем проживати вважає за неможливе, особистого житла не має й просить суд  вселити ОСОБА_4 разом із нею як законного представника в належний синові будинок.

 Відповідач та його представник  позов не визнали, та суду пояснили, що відповідач не перешкоджає  користуванню та проживанню сина у будинку по АДРЕСА_1, який він подарував синові. Він має  такі ж права та обов’язки відносно сина як і  позивач. Позивач, сама  покинула дане жиле приміщення й перейшла жити до своєї матері разом із сином,  навмисно не оформлює  спадщину на домоволодіння.  Після їх розлучення, син постійно відвідував його, ночував у нього,  відвідував  свою бабусю і  матеріально  забезпечувався як ним так і  бабусею. Цього літа перестав приходити, так як виникла сварка, щодо пропажі грошей та мобільного телефону.

Допитані в судовому засіданні свідки суду пояснили:

Малолітній ОСОБА_4, що останнім часом, а саме з літа цього року він не  відвідує батька так, як той на нього свариться, зловживає спиртним, звинувачує у скоєнні ним крадіжок.

ОСОБА_5, що з моменту як  позивач перестала проживати з відповідачем  їх син ОСОБА_4 постійно відвідував батька, залишався ночувати, вони дружили. А з літа цього року вона його не бачила у батька.

ОСОБА_6, що внук постійно ходив до неї та батька. Вона та її син ОСОБА_3 постійно внука забезпечували і одягом  і іграшками. До батька внук перестав ходити бо став красти гроші та речі.

Свідчення ОСОБА_5 суд до уваги не приймає, оскільки вони не мають відношення до справи.

Факт  родинних відносин ОСОБА_4 та сторін ОСОБА_3, ОСОБА_2, які є  батьками малолітнього, а також факт  того, що  домоволодіння по АДРЕСА_1 належить на праві власності малолітньому ОСОБА_4 не оспорюється і підтверджений сторонами.  

Суд, вислухавши сторони, дослідивши в судовому засіданні надані  сторонами докази, оцінивши їх у сукупності, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,  всебічно з’ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених  тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає за необхідне частково задовольнити позов ОСОБА_2, вселити ОСОБА_4 в належний йому будинок розташований по АДРЕСА_1. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити за безпідставністю.

Так ч.1 ст.11 ЦПК України вказує, що  суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Ст. 150 ЖК України передбачає, що громадяни, які мають у приватній власності будинок ( частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Ст. 155 ЖК України констатує, що  жилі  будинки (квартири), що є в приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством України.

Ст. 141 СК України приписує, що мати, батько мають рівні  права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав  і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Ч.1 та ч.2 ст. 155 СК України  зобов’язує здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач  своєю поведінкою, а саме  підозрою ОСОБА_4 в скоєні крадіжок, не умінням правильно  застосовувати виховні заходи у виниклій ситуації погіршив   свої відносини із сином, що призвело до позбавлення його права користування належним йому  жилим будинком, що не допустимо відповідно до  ст.ст. 150,  155 ЖК України. Тому суд щодо позовних вимог на користь ОСОБА_4 позов задовольняє. Одночасно, суд вважає, що ОСОБА_2 в порушення  ч.1 та ч.2 ст. 155 СК України зверненням до суду з вимогою її вселення в житло належне синові як законного представника намагається поліпшити свої житлові умови зловживаючи своїми правами використовуючи право на житло та місце проживання свого малолітнього сина, діючи начебто в інтересах дитини. В судовому засіданні  ОСОБА_2 суду пояснила, що не  зможе проживати із відповідачем однією сім’єю, і це не можливо, так як  він створив нову сім’ю, пропонує йому звільнити будинок, тобто фактично  бажає його виселенню, порушуючи його права як законного представника ОСОБА_4 ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_4 і має такі ж  права та обов’язки щодо сина як і ОСОБА_2 відповідно до ст. 141 СК України. ОСОБА_4 до досягнення 14 років не може сам обирати  собі місце проживання і його місце проживання  є місцем проживання його батьків, або одного із них,  чи кожного з них ( два  чи більше місця проживання), як того передбачає  ст. 29 ЦК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.150, 155 ЖК України,  141, 150, 155, СК України, ст. 29 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 58, 60, 61,213-215, 294 ЦПК України,

Вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_2  задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_4 в належний йому будинок розташований по АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити за безпідставністю.

            Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                   М.А. Гашинський