Справа № 22-ц-452 2007р.                           Головуючий у 1-й інстанції   Купан В.М.

Категорія 21                                                   Суддя-доповідач                    Данильченко Л.О.

УХ ВАЛА

іменем України

03 квітня 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:

головуючого - Данильченко Л.О.

суддів - Ведмедь Н.І., Ільченко О.Ю.

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.

адвоката - ОСОБА_3

та осіб, які беруть участь у справі - позивачки ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Буринського районного суду від 13 грудня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Данильченко Л.О., пояснення позивачки ОСОБА_2 та її адвоката ОСОБА_3, які заперечували проти доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Буринського районного суду від 13 грудня 2006 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1на користь ОСОБА_21574 грн. 91 коп. матеріальної шкоди, 5000 грн. моральної шкоди та 400 грн. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_1 51 грн. держмита на користь держави та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь судового інформаційного центру.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди, зменшивши її розмір, та стягнути з нього на користь позивачки 1574 грн. моральної шкоди.

Апелянт визнає, що спричинив позивачці моральну шкоду, але погоджується на її відшкодування у значно меншому розмірі. Пояснює це тим, що його майновий стан не надто добрий, він не працює, пенсіонер, на його утриманні перебуває неповнолітня дитина, а крім того, після здійснення

2

наїзду   апелянт   був    побитий    чоловіком   позивачки,    отримав   тілесні ушкодження і змушений був лікуватись.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що вина відповідача доведена, тому у відповідності до ст.ст. 1166, 1167, 1195, 1187 ЦК України, він повинен відшкодувати завдану шкоду.

Розмір матеріальної шкоди суд визначив в сумі 1574 грн. 91 коп., тобто тільки ті витрати, які позивачка підтвердила квитанціями та довідками -вартість ліків, лікування та транспортування позивачки до лікарні приватним автомобілем. При цьому суд відмовив у стягненні матеріальної шкоди за пошкоджений одяг та взуття, за витрати на проїзд родичів у громадському транспорті до лікарні та за витрати на додаткове харчування, оскільки ці витрати не підтверджені доказами.

Розмір моральної шкоди суд визначив у сумі 5000 грн., виходячи з того, що внаслідок отримання тілесних ушкоджень в ДТП позивачка відчула моральні та фізичні страждання, змінився спосіб її життя, погіршився стан здоров'я.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав:

Судом першої інстанції було встановлено, що 09 травня 2005 року ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував власним мотоциклом марки «ИЖ-7-108», держномер НОМЕР_1 і в с. Вознесенка Буринського району, порушивши вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.36, 2.9а, 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, вчинив наїзд на позивачку ОСОБА_2, внаслідок чого їй були спричинені легкі тілесні ушкодження у виді садна нижньої третини правої гомілки та тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості у виді закритого перелому кісток гомілки в середній третині зі зміщенням.

За даним фактом відносно відповідача було порушено кримінальну справу за ст. 286 ч. 1 КК України, яка 13 січня 2006 року була закрита судом на підставі ст.1 п.«б» Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 року, амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.

Апелянт не оскаржує рішення суду в частині стягнення матеріальної шкоди і погоджується з таким розміром відшкодування матеріальної шкоди.

Доводи апелянта про необхідність зменшення розміру відшкодування моральної шкоди    колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки при

з

визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції в повній мірі врахував ті обставини, що відповідач, перебуваючи в нетверезому стані, скоїв ДТП, що позивачці були спричинені середньої тяжкості тілесні ушкодження, що вона більше чотирьох місяців лікувалась, перенесла дві операції на нозі, що відповідач не відшкодував позивачці ніякої суми. Крім того, позивачка була позбавлена можливості приділяти належну увагу неповнолітній дитині.

Доказів свого скрутного майнового стану апелянт не надав.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, вірно визначився в спірних правовідносинах і визначив розмір відшкодування з дотриманням принципів розумності та справедливості, а тому відсутні правові підстави для скасування чи зміни судового рішення, так як воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів:

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Буринського районного суду від 13 грудня 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.

Головуючий -Судді -

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО