Код суду 0527 Справа №2-а-1606/10
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
1 жовтня 2010 року. Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Соларєвої Т.О.
при секретарі Бовкуненко Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Костянтинівка справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Костянтинівці Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої щомісячної державної допомоги до пенсії,
в с т а н о в и в :
21 вересня 2010 року позивач звернувся до суду з уточненим позовом до відповідача у справі про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої щомісячної державної допомоги до пенсії, обґрунтувавши свої вимоги тим, що є дитиною війни, згідно ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком У період 2010 року відповідач таку допомогу виплачував частково, у зв’язку з чим виникла заборгованість. Просить визнати призначений відповідачем розмір щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії не відповідним закону та стягнути з відповідача недоотриману щомісячну державну допомогу до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2010 року по 30 вересня 2010 року включно у розмірі 1450,80 грн.(а.с.1-2,8).
Позивач в судове засідання не з*явився, просить розглянути справу у його відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з*явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав суду заяву, в якій просить розглянути справу у його відсутності, в задоволенні позову відмовити в повному обсязі(а.с. 10).
Суд вважає можливим провести судовий розгляд справи у відсутності позивача і представника відповідача.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні докази, прийшов до наступного.
Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Позивач знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Костянтинівці і отримує пенсію за віком(а.с.6).
Згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 № 2195-ІV (далі Закон № 2195-ІV) дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Відповідно, позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується копією паспорту (а.с.3 ).
Виходячи із того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд вважає, що на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема, право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Базою для розрахунку підвищень за Законом України «Про соціальний захист дітей війни»встановлено мінімальну пенсію за віком.
Статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
При цьому, у ч. 2 статті 5 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Діючими законами України на даний час не визначено спеціального розміру мінімальної пенсії за віком, який повинен застосовуватись щодо положень саме Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
У відповідності до положень статті 46 Конституції України прийнято Закон України «Про прожитковий мінімум»(№ 966-XIV від 15.07.1999р.). Цей Закон дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Частиною другою статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»встановлено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для:
- встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;
- формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Тобто, з вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом. Крім того державний бюджет України при його формуванні ґрунтується на прожитковому мінімумі, з огляду на що витратна частина Бюджету України не може не базуватися на прожитковому мінімумі як соціальній гарантії, встановленій Конституцією України -Основним законом України, який має найвищу юридичну силу, норми якого є нормами прямої дії; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
В той же час, відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії у розмірі 30 % саме від мінімальної пенсії за віком, а не будь-якому іншому розмірі, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно зі ст. 8 Конституції України, Конституція має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання надбавки до пенсії.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни. Згідно з ч. 2 ст. З Закону України «Про соціальний захист дітей війни»державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про неприпустимість при встановленні розміру державної соціальної підтримки дітей війни виходити з положень Законів України про Державний бюджет України на 2008 - 2010 роки, якими виплата державної соціальної підтримки передбачена у значно менших розмірах, оскільки Конституція України має вищу юридичну силу порівняно з іншими Законами України.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 01.01.2007, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Нарахування та виплата підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у 2010 році повинні здійснюватись відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Такий висновок витікає з положень ст. 52 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", якою встановлено, що розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Статтею 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» встановлений у 2010 році прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність, з 1 січня - 695 гривень, з 1 квітня - 706 гривень, з 1 липня - 709 гривень, з 1 жовтня - 723 гривні, з 1 грудня – 734 гривні.
Суд застосовує зазначені розміри прожиткового мінімуму під час перевірки законності дій відповідача щодо проведення нарахування та виплати доплати до пенсії.
Відповідно до довідки відповідача (а.с.6), у 2010 році державна допомога позивачу здійснювалась у розмірі 49 грн.80коп. щомісячно, що менше, ніж встановлено ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", відповідно до якої підвищення до пенсії повинно нараховуватись у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, унаслідок чого є наявними правові підстави для визнання розміру щомісячної державної допомоги до пенсії, виплаченої відповідачем позивачу у зазначений період, не відповідним закону та визнання порушення права позивача на отримання підвищення до пенсії з 1 січня 2010 року по вересень 2010 року включно відповідно до статті 6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, з 1 січня 2010 року по вересень 2010 року включно, враховуючи виплачені в зазначений період суми доплати, відповідач повинен був доплатити позивачу підвищення пенсії у розмірі 1450,80грн. (695 грн. х 30 % - 49,80 грн.) х 3 міс. + (706 грн. х 30% - 49,80грн.) х 3 міс. + (709грн.х 30% - 49,80 грн.) х 3 міс.)
На момент звернення позивача до суду, донарахування і виплата доплати до пенсії в розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2010 по вересень 2010 р. включно відповідачем не здійснено, тому сума недоплати становить підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в примусовому порядку.
Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд, при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Оскільки адміністративний позов містить декілька вимог, розмір компенсації судових витрат визначається виходячи з кількості задоволених/незадоволених позовних вимог.
При зверненні позивача до суду сплата судового збору була відстрочена до ухвалення рішення у справі.
Враховуючи задоволення позовних вимог позивача, судові витрати слід віднести на рахунок держави.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 71, 94, 99,102, 160-163, 167, 254 КАС України, суд,
п о с т а н о в и в :
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Костянтинівці Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1, як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у період з 1 січня 2009 року по 30 вересня 2010 року включно.
Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м.Костянтинівці Донецької області на користь ОСОБА_1, я к дитини війни, підвищення до пенсії за період з 1 січня 2010 року по 30 вересня 2010 року включно у розмірі 1450( одна тисяча чотириста п*ятдесят) грн.80 коп.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з направленням копії апеляційної скарги до апеляційної інстанції.
Суддя:
- Номер: б/н
- Опис:
- Тип справи: на адміністративну справу
- Номер справи: 2-а-1606/10
- Суд: Білопільський районний суд Сумської області
- Суддя: Соларєва Тамара Олексіївна
- Результати справи:
- Етап діла: Зареєстровано
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 05.02.2016
- Дата етапу: 05.02.2016
- Номер:
- Опис: пенсія
- Тип справи: на адміністративну справу
- Номер справи: 2-а-1606/10
- Суд: Таращанський районний суд Київської області
- Суддя: Соларєва Тамара Олексіївна
- Результати справи:
- Етап діла: Зареєстровано
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 20.10.2010
- Дата етапу: 20.10.2010