Справа №  2-А-1000/10                                                                                                  

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                       15 жовтня 2010р.                                                                                                   м. Запоріжжя.

          Суддя Заводського районного суду м. Запоріжжя  Федоренко Р.Г,

 розглянувши  в скороченому провадженні справу за  адміністративним  позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя    про поновлення пропущеного  строку для звернення до адміністративного суду за визнанням противоправним рішення управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжі  про відмову у доплаті до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд, -

                                                                                ВСТАНОВИВ:

                 ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі  м. Запоріжжя, в якому просить суд  поновити строк для звернення  за захистом  порушених прав, свобод та інтересів  за період з 01.01.2006 р. по 31.09. 2010 р., визнати  протиправною  діяльність Управління пенсійного фонду України з Заводському районі м. Запоріжжя щодо  не здійснення  перерахунку та невиплати їй   у повному обсязі надбавки до пенсії згідно Закону України « Про соціальний захист  дітей війни»  та   зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м.Запоріжжя здійснити перерахунок моєї пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за 2006, 2007 роки та здійснити перерахунок її пенсії з підвищенням її на 20% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною  1  статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за 2008, 2009, 2010 роки, зобов'язати управління Пенсійного фонду України  в Заводському районі м.Запоріжжя підвищити мені пенсію згідно статті 6 Закону України № 2195-ІУ від 25 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» ще на 20% мінімальної пенсії за віком та здійснити її перерахунок і відповідні виплати за жовтень 2010 року.

              В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилався на те, що вона ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до статті 1 Закону України № 2195-ІУ від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітям війни» є дитиною війни. Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону з 01 січня 2006 року їй повинна нараховуватися і виплачуватися щомісячна доплата до основної пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 роках мені така доплата не виплачувалась. Верховна Рада України Законом України № 3235-ІУ від 20.12.2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (стаття 77 та стаття 110) та Законом України № 489-V від 19.12.2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (стаття 71 пункт 12) призупинила дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Разом з тим, з 01 січня 2008 року і по теперішній час вона отримує соціальну допомогу у розмірі 10 відсотків від мінімальної пенсії за віком, що є також порушенням її прав на отримання соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року по справі № 1-29/2007, керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України та статтями 45, 51, 61, 63, 65 Закону України «Про Конституційний Суд України», вирішив:

Пункт 1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України № 2195- IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», за якою підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами, у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Пункт 5. Рішення Конституційного Суду України в цій справі має преюдиціальне значення для суддів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дій положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Пункт 6. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Згідно частини 2 статті 19 та частини З статті 22 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Позивачка вважає, що невиплата їй доплати до основної пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є противоправною і такою, що суперечить Конституції та законам України.

Відповідно до статті 99, 100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Її законні права було обмежено шляхом прийняття окремих некоституційних положень нормативно-правових актів вищої сили, Законів України, крім того, про належні їй як дитині війни виплати їй повідомлено не було, тому про факт порушення її прав їй стало відомо лише після висвітлення зазначених подій у пресі у зв'язку з ухваленням відповідного рішення Коституційним Судом України 09 липня 2007 року. Отже, про грубе порушення її прав, що на момент винесення рішення Конституційним Судом тривало понад півтора року, їй стало відомо тільки після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації: 1) телевізійні новини - вересень 2008 року, 2) газета «Товариш» від 25.12.2008 року.

В зв'язку з цим, відповідно до Закону України «Про звернення громадян» з метою відновлення її права на отримання щомісячної доплати до основної пенсії відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивачкою було направлено Відповідачу письмове звернення з вимогою здійсними відповідний перерахунок та виплату недоотриманих коштів.

Проте на своє звернення вона отримала лист від УПФУ в Заводському районі м. Запоріжжя за № Н/1779-3 від 20.09.2010 року, в якому їй було відмовлено в нарахуванні і виплаті щомісячної доплати до основної пенсії по статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

             Відповідач  надав суду  заперечення на позов, в якому просить суд в задоволенні позову ОСОБА_1, відмовити та розглянути справу в їх відсутності.

      В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що позивачка у відповідності до вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має статус дитини війни. У відповідності до ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни" позивачка має право на отримання з 01.01.2006р. щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

      Законом України „Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України.

      Крім того, відповідач вважає свої дії щодо невиплати позивачці доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу на який покладено обов'язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому, відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст.28 ЗУ„Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки розмір мінімальної пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.

      Також відповідач наполягав на відмові в задоволенні позову через пропущення позивачкою строку звернення до суду з адміністративним позовом, визначеного ст. 99 КАС України.

        Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

      Позивачка має статус «Дитини війни», що також підтверджується довідкою Заводського УПФ від 07.04.2010 року.

      Враховуючи зазначений статус позивачки, вона відповідно до ст. 6   ЗУ „Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком,

      Із заперечень УПФУ в Заводському районі  м. Запоріжжя, встановлено, що відповідач не здійснює позивачці зазначених виплат, посилаючись на відсутність у нього коштів та на невизначеність розрахункової величини (мінімальної пенсії за віком) для розрахунку підвищень до пенсії категорії громадян, які мають статус дітей війни.

      Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

      Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

      Згідно ст. 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

      Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005р. дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19.01.2006р., який набрав чинності 15.03.2006р., до ст. 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006   рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

       Проте, у 2006р. пільги, встановлені ст. 6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни" запроваджені не були.

       Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 р. та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 р. неконституційними не визнані та діяли протягом 2006р.

      Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідачів не було підстав нараховувати та сплачувати позивачці доплату до пенсії, передбачену ст. 6 ЗУ„Про соціальний захист дітей війни", оскільки до 15.03.2006р. дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

     Крім того, надаючи перевагу Законам України" Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005р. та „Про внесення змін до Закону України" Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 р., суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

      Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997р. №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

      Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивачки, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 р. діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачці щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006р. дія ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а   з 15.03.2006р. здійснення доплат визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 р, Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

      Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачці доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх частково підлягаючими задоволенню, з таких підстав.

      Відповідно до п. 12 ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

      Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. за №6-рп/2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч, 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, п.п. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст., 73, ст., ст., 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення  п. 12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону,

      Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

      Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність,

      Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, УПФУ в Заводському районі м. Запоріжжя повинен був нараховувати та сплачувати позивачці доплату до пенсії, передбачену ст. 6 ЗУ„Про соціальний захист дітей війни" з 09.07.2007 р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007р. мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6   ЗУ„Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачці відповідні доплати.

       Що стосується вимог позивачки про зобов'язання відповідача виплачувати їй в 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, то суд вважає такі вимоги часткою обґрунтованими, виходячи з наступного.

      Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки. встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх   вибором згідно з одним із законів.

       Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008р., у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту З розділу 3 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та. про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 14, 6-22. 24-100 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та Змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

       Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

      Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008р. УПФУ в Заводському районі м. Запоріжжя повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до   пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" в редакції; яка діяла до 01.01.2008р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008р. мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачці доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

      Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачці доплати, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" в  редакції від 01.01.2008р., з урахуванням п.п.41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги, щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008р. по 21.05.2008р. задоволенню не підлягають.

      Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

       Згідно ч. ч. 3 та 4 ст. 8 КАСУ звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

       Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.

       Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.

       Сторонами по справі не заперечується, що позивачка, відповідно до ст. 6   ЗУ„Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

       За чинним законодавством, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 ЗУ „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

       З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачкою конституційної гарантії; встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 ЗУ„Про соціальний захист дітей війни".

        Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як   на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

       Суд також вважає, що не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.

      Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України" і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

       Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачки, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" покладено на УПФУ у Заводському районі м. Запоріжжя, за місцем проживання позивачки.

      Суд відхиляє позицію відповідача про наявність підстав для відмови в задоволенні позову через пропущення позивачкою строку звернення до адміністративного суду з позовом, через наступне

      Порушення прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, тривало з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. і припинилось лише 01.01.2008р. після внесення змін до Закону України „Про соціальний захист дітей війни". Таким чином, суд, не вбачає пропущення позивачкою строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни".

       Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, суд вважає необхідним, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність УПФУ у Заводському  районі м. Запоріжжя, по невиконанню з 09.07.2007р. приписів ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав позивачки на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії.

       На підставі  викладеного,  керуючись ст.ст. 64,124,152 Конституції України, ст.ст. 3 , 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ст. ст. 6-14,71, 122ч.3,159-163,167,186 КАС України, суд -

                                                                                        ПОСТАНОВИВ:

 Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжі про поновлення пропущеного  строку для звернення до адміністративного суду за визнанням противоправним рішення управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжі  про відмову у доплаті до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» задовольнити частково.

Пропущений строк для звернення  до суду за захистом свого права, щодо отримання доплати до пенсії ОСОБА_1, поновити .

  Визнати  бездіяльність Управління пенсійного фонду України в Заводському  районі м. Запоріжжя  щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, неправомірними.    

                Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за 2007 рік - з 09.07.2007р. по 31.12.2007р., за 2008 рік - з 22.05.2008р. по 15.10.2010 року  в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії  за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена за цей період.

          В  задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Запоріжжя  щодо  перерахунку та виплати підвищеної пенсії згідно ст. 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2006  рік. За період з 1 січня 2007 року по 9 липня 2007 року та за період з 1 січня 2008 року по 22 травня 2008 року в розмірі  30 відсотків мінімальної  пенсії за віком,  відмовити.

            Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

      Суддя: