Справа № 2-917/2010 р.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 вересня 2010 р. Ренійський районний суд Одеської області
у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;
- - при секретарі Пройка С.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Рені справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним частково, визнання права власності на нерухоме майно та визнання права власності за добросовісним набувачем, -
В С Т А Н О В И В:
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов визнали, проти задоволення позовних вимог не заперечували, просили розглянути справу в попередньому судовому засіданні без їх участі.
Позивач ОСОБА_1 на задоволенні позову наполягав, просив розглянути справу без його участі.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.
Відповідно до ч.4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
В ході розгляду справи судом були досліджені наступні докази: копія паспорту громадянина України ОСОБА_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1; копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.04.1977 р.; копія технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1, власниками якого є ОСОБА_2 – 3/10 ч., ОСОБА_3 – 1/10 ч., та ОСОБА_4 – 6/10 ч.; копія витягу КГ «Міське бюро технічної інвентаризації м. Рені» про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.06.2010 р.; копія рішення Ренійського районного суду Одеської області від 12.05.2010 р. про визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_2; копія договору купівлі-продажу житлового будинку від 17.10.2009 р.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезгаданими вимогами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначивши, що 17.10.2009 р. між ним та відповідачами була досягнута домовленість про купівлю-продаж нерухомості, згідно якої відповідачі продали, а він купив 4/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1, за 15 800 грн. 17.10.2009 р. позивач передав відповідачам обумовлену суму, отримання якої підтверджується договором купівлі-продажу від 17.10.2009 р., в якому зазначено, що гроші сплачені саме за купівлю нерухомості, а відповідачі передали позивачу документи на 4/10 частини житлового будинку. Оскільки на момент укладення угоди сторони не мали змоги укласти договір у письмовому порядку та засвідчити його нотаріально, вони домовилися зробити це згодом. З метою нотаріального засвідчення правочину, позивач неодноразово звертався до колишніх власників, однак ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від посвідчення договору ухиляються, на прохання позивача не реагують, а на зустрічі жодного разу не приходили, мотивуючи нестачею часу. При зверненні до відповідних органів з питанням про переоформлення документації на 4/10 частини житлового будинку на себе, позивачу було роз’яснено, що зробити це неможливо, оскільки у сторін відсутній правовстановлюючий, належним чином завірений документ на доказ вчинення правочину. Пізніше, позивач дізнався, що відповідачі на момент укладення договору не були власниками усіх частин нерухомого майна. На момент укладення зазначеного договору відповідачка ОСОБА_2 тільки-но оформляла спадщину після смерті своїх сестер ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті її сестер ОСОБА_5 та ОСОБА_6, за ОСОБА_2 було визнано рішенням Ренійського районного суду Одеської області лише 12.05.2010 р., тобто за нею визнано право власності на 2/10 частини житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1, а реєстрація в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно була здійснена 02.06.2010 р., про що є витяг з БТІ в Ренійському районі, згідно якого власником 1/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину № НОМЕР_1 від 12.04.1977 р. посвідченого нотаріусом державної нотаріальної контори Ренійського району Коваленко З.М., а 3/10 частини зазначеного будинку належить ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право на спадщину № НОМЕР_1 від 12.04.1977 р. посвідченого нотаріусом державної нотаріальної контори Ренійського району Коваленко З.М. та рішення Ренійського районного суду Одеської області № 2-299/2010 р. від 12.05.2010 р. Тому, придбане позивачем нерухоме майно було відчужено особами, які не мали на це право.
В своїх позовних вимогах позивач просить укладений з порушенням вимоги про нотаріальне посвідчення договір купівлі-продажу від 17.10.2009 р., згідно з яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали, а ОСОБА_1 купив 4/10 житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, визнати частково дійсним, в частині придбаної частки житлового будинку - визнати за ним право власності на 2/10 частини зазначеного житлового будинку, а не на 4/10 частини, тобто на 1/10 частину житлового будинку, яка належить на праві власності ОСОБА_3, та на 1/10 частину житлового будинку, яка належить на праві власності ОСОБА_2
Враховуючи вищенаведене, позивач вимушений був звернутися із позовом до суду із вищезазначеними вимогами.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
По-перше, щодо позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу дійсним частково. Згідно ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу повинен бути укладений у письмовій формі і посвідчений нотаріально, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, і недотримання цієї вимоги є підставою для визнання укладеного договору недійсним. Разом із тим, між сторонами була досягнута взаємозгода за всіх істотних умов договору, покупець передав продавцю обумовлену суму, продавець передав покупцю документи, нерухомість в натурі. Позивач фактично вступив у володіння і розпорядження нерухомістю, після укладання правочину виконав поточний ремонт, організував догляд за майном, тобто правочин між сторонами фактично відбувся.
Згідно ст. 220 ЦК України договір, укладений із порушеннями нотаріальної форми є нікчемним. Однак, в ч.2 вищевказаної статті зазначено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Така можливість передбачена законом як одна із форм захисту інтересів добросовісного учасника цивільних правовідносин. Таким чином, по даній справі між сторонами при укладанні договору купівлі-продажу була досягнута угода по всіх істотних умовах: відповідачам передані гроші, позивачу – об'єкт нерухомості, яким він на теперішній час користується, проте через нотаріальне непосвідчення договору, не може ним розпорядитися, переоформити на себе. Факти укладення угоди, передачі грошей у рахунок вартості нерухомості підтверджуються договором купівлі продажу від 17.10.2009 р., крім того, обставини продажу, передачі грошей самі відповідачі не заперечують. В даний час звернення за оформленням договору купівлі-продажу є неможливим, оскільки прохання позивача з цього приводу відповідачами не сприймаються.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Крім того, ч. 3 ст. 334 ЦК України встановлено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
По-друге, щодо позовних вимог про визнання права власності за добросовісним набувачем. Ст. 1299 ЦК України, зобов’язує спадкоємця зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно. А право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ст. 182 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене, придбане позивачем нерухоме майно було відчужено особами, які не мали на це право. А якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).
Так, ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленого для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Згідно ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Так, позивач, як добросовісний набувач, у відповідності ст. 330 ЦК України набув право власності на 2/10 частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, придбавши у відповідачів це нерухоме майно, яке відповідачі фактично не мали права відчужувати. У відповідності ст. 388 ЦК України, судом було встановлено, що майно придбане позивачем у відповідачів не було загублене власником, не було вкрадено та не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, а тому воно не може у нього витребувано.
Виходячи із вищенаведеного, угода (правочин) між сторонами відбулася, вона виконана в повному обсязі, нею були припиненні обов’язки відповідачів - ОСОБА_2 щодо належної їй на праві власності 1/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1, та ОСОБА_3 щодо 1/10 частини зазначеного житлового будинку та встановленні права на нерухомість у позивача, тому є правові підстави визнати договір купівлі-продажу дійсним частково та право власності на 2/10 частини житлового будинку за позивачем.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 130, 174, 212, 213 ЦПК України, ст.ст. 220, 328, 334, 386, 392, 657 ЦК України 2003р., -
В И Р І Ш И В :
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Укладений із порушенням вимоги про нотаріальне посвідчення договір купівлі-продажу від 17.10.2009 р., згідно із яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали, а ОСОБА_1 купив 4/10 частини житлового будинку № НОМЕР_2, розташованого по АДРЕСА_1 – за 15 800 (п'ятнадцять тисяч вісімсот) грн. - визнати дійсним частково .
3. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/10 частини житлового будинку № НОМЕР_2 з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1.
4. Визнати ОСОБА_1 добросовісним набувачем 2/10 частини житлового будинку № НОМЕР_2 з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1.
5. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/10 частини житлового будинку № НОМЕР_2 з надвірними спорудами, розташованого по АДРЕСА_1.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: підпис В.І. Дудник
Копія вірна: суддя
Секретар
Рішення суду набрало законної сили 11 вересня 2010 року.
Суддя