ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
ПОСТАНОВА
05.09.06 Справа№ 2/902-5/120
Господарський суд у складі судді Петрика І.Й. при секретарі Гаполяк Г.В.
розглянув матеріали справи за позовом: Прокурора Пустомитівського району в інтересах держави в особі Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівцентробуд”, с.Зубра
про стягнення 6 813,95 грн.
За участю:
Прокурор: не з”явився
Представників:
від позивача – Дзьоб М.Р., довіреність №01-7/2-2 від 10.01.2006р.
від відповідача – Дубас В.М., довіреність б/н від 15.08.2006р.
Представникам позивача та відповідача роз’яснено їхні права та обов’язки відповідно до ст.51 КАС України.
Суть спору: Позов заявлено Прокурором Пустомитівського району в інтересах держави в особі Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівцентробуд”, с.Зубра про стягнення 6 813,95 грн. боргу по сплаті штрафних санкцій.
Ухвалою суду від 16.06.2006р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено поперерднє засідання на 05.07.2006р. В судовому засіданні 05.07.2006р., 07.08.2006р. розгляд справи відкладено у зв”язку з неявкою відповідача та невиконання сторонами вимог ухвали суду від 16.06.2006р. до розгляду. В судовому засіданні 16.08.2006р. та 21.08.2006р. оголошено перерви для надання сторонами додаткових доказів у справі.
В судове засідання 05.09.2006р. прокурор не з”явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце слухання справи.
Представник позивача в судове засідання з”явився, витребувані ухвалою суду документи для розгляду справи по суті подав, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позовні заяві, посилаючись на норми Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”” .
Представник відповідача в судове засідання з”явився, витребувані ухвалою суду документи подав, позовні вимоги заперечив повністю, з підстав викладених у запереченні на позовну заяву від 16.08.2006р. та доповненні до заперечення на позовну заяву від 17.08.2006р.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін по суті спору суд встановив:
Прокурор Пустомитівського району звернувся в суд в інтересах держави в особі Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення 6 813,95 грн. штрафних санкцій з ТзОВ “Львівцентробуд”. Позивач стверджує те, що підприємством протягом 2005р. не створено 1 робоче місце для інвалідів і відповідно до ст.20 Закону підприємства, установи, організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньоїзаробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Проте, як слідує з матеріалів справи у відповідності до ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (надалі Закон), якою передбачено для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих. У ТзОВ “Львівцентробуд” середньооблікова чисельність штатних працівників становить 43 чоловіка, визначено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на 2005р. у кількості 2 чоловіки. Відповідно до ст.18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до ч.2 ст. 19 Закону покладається на керівника підприємства. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (ст.20 Закону).
Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов”язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов”язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. такий обов”язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст.18 Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також п.п.3 п.4 та п.п.3 п.5 цього положення, яким Фонду надано право здійснювати контроль за свооєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Згідно п.3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інваліда, затвердженого постановою Кабінету Мінінстрів України від 03.05.1995р. №314, робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
За змістом згаданої правової норми вбачається, що підприємство вважається таким, що належним чином виконало покладені на нього Законом обов”язки у тому випадку, коли підприємством були надані або докази проведення атестації робочого місця для працевлаштування інваліда у встановленому законом порядку, відповідачем подано позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2005р., в якому зазначено, що виходячи із серердньооблікової кількості штатних працівникіав облікового складу в розмірі 43 особи, кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні були працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону, становила у відповідача 2 особи, а саме Гогусь В.В., прийнятий на роботу 01.09.2005р. згідно наказу №66-к та Мозіль І.Г., прийнятий на роботу 01.07.2005р. згідно наказу №52.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки відповідальність підприємства настає лише у випадку незайняття інвалідом робочого місця і не пов”язується з тривалістю його роботи на підприємстві.
Оскільки спір виник і розглядається з вини позивача судові витрати необхідно покласти на позивача відповідно до ст.97, 98 КАС України.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”; ст.ст.70, 98, 161, 162, 163, 167, 258, п.п.3, 6 прикінцевих та перехідних положень КАС України суд, -
Постоновив:
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя Петрик І.Й.