У К Р А Ї Н А
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
_____________________________________________________________________ Справа №2а-3390/10/1070
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2010 року м. Київ
Київський окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого – судді Штогуна С.Г.,
При секретарі – Кожем’яко М.Д.,
З участю представників сторін:
Від позивача Кононець С.П., Кравченко Р.М.,
Від відповідача Савенко І.В., Шевченко С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Молнія» до Баришівської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкових повідомлень – рішень від 01 лютого 2010 року,
в с т а н о в и в:
Позивач, Закрите акціонерне товариство «Молнія» (надалі по тексту – позивач), звернувся в суд з позовом з Баришівської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі по тексту – відповідач) про скасування податкових повідомлень – рішень №0000432332/2 та №0000422332/2 від 01 лютого 2010 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем була проведена планова документальна перевірка фінансово – господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2006 року по 30 червня 2006 року, за результатами якої був складений акт від 12 жовтня 2009 року №1572/23 – 3/ 05407746 (надалі по тексту – акт перевірки). На підставі акту перевірки було винесене податкове повідомлення – рішення №00004432/0 від 23.10.2009 року, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 187 514, 04 грн. в тому числі основного платежу – 125009,36 грн., а 62 504,68 грн.- штрафна (фінансова) санкція та податкове повідомлення – рішення №0000422332/0 від 23.10.2009 р., яким визначно суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 126 637,50 грн. в тому числі основного платежу – 84 425,00 грн. та 42 212,50 грн. – штрафна (фінансова санкція).
Зазначені податкові повідомлення рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, та згідно з рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області від 25 січня 2010 року вирішено скасувати податкове повідомлення – рішення від 18 листопада 2009 року за №0000432332/1 в частині стягнення 15 3157,12 грн. в задоволенні решти вимог – відмовлено.
На підставі прийнятого Державною податковою адміністрацією в Київській області від 25 січня 2010 року рішення відповідачем було прийняте податкове повідомлення – рішення №0000432332/2 від 1 лютого 2010 року про сплату податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 22904,61 грн. та застосування фінансових санкцій в сумі 11 452, 31 грн. та податкове повідомлення – рішення від №0000422332/2 від 1 лютого 2010 року про сплату податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 126 637, 50 грн.
Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення рішення протиправними, винесеними на підставі висновків проведеної перевірки, які суперечать чинному законодавству, тому просив їх скасувати.
В судовому засіданні представники позивача позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили задовольнити позовні вимоги.
Представники відповідача заперечили проти позову, вважають оскаржувані повідомлення – рішення правомірними, просили відмовити в задоволенні вимог позивача.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов слід задовольнити в повному обсязі з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований 12.10.2006 року Баришівською районною державною адміністрацією Київської області за адресою Київська область, Баришівський район, смт Баришівка, вул. Торфяна, буд.12, та перебуває на обліку у Баришівський об’єднаній державній податковій інспекції Київської області як платник податків та являється платником податку на додану вартість з 10 липня 1997 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, свідоцтвом платника податку на додану вартість №13507632 від 17 жовтня 2006 року.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем була проведена планова документальна перевірка фінансово – господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2006 року по 30 червня 2006 року, за результатами якої був складений акт від 12 жовтня 2009 року №1572/23 – 3/ 05407746.
На підставі акту перевірки відповідач виніс податкове повідомлення – рішення №00004432/0 від 23.10.2009 року, яким визначив суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 187 514, 04 грн. в тому числі основного платежу – 125009,36 грн., а 62 504,68 грн.- штрафна (фінансова) санкція та податкове повідомлення – рішення №0000422332/0 від 23.10.2009 р., яким визначив суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 126 637, 50 грн. в тому числі основного платежу – 84 425,00 грн.. та 42 212, 50 грн. – штрафна (фінансова санкція).
Судом також встановлено, що вказані вище податкові повідомлення – рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.
Згідно з рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області від 25 січня 2010 року скасовано податкове повідомлення – рішення від 18 листопада 2009 року за №0000432332/1 в частині стягнення 15 3157,12 грн. в задоволенні решти вимог позивача як платника податків – відмовлено.
Із матеріалів справи також вбачається, що на підставі прийнятого Державною податковою адміністрацією в Київській області від 25 січня 2010 року рішення відповідачем було прийняте податкове повідомлення – рішення №0000432332/2 від 1 лютого 2010 року про сплату податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 22904,61 грн. та застосування фінансових санкцій в сумі 11 452, 31 грн. та податкове повідомлення – рішення від №0000422332/2 від 1 лютого 2010 року про сплату податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 126 637, 50 грн.
Згідно з Актом перевірки позивач в порушення вимог п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» включив до складу податкового кредиту з податку на додану вартість із вартості товарів, (робіт і послуг), вартість яких не належить до складу валових витрат обігу за період з 1 липня 2006 року по 30 червня 2009 року із вартості оренди нежитлових приміщень, внаслідок чого було завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 22 904,61 грн.
Зазначеного висновку відповідач дійшов у зв’язку з тим, що в ході перевірки було встановлено, що у позивача відсутні матеріальні звіти, дорожні листи, товарно – транспорті накладні на поставку матеріальних цінностей на склади за адресою м. Вишневе, вул. Лесі Українки, 64 та за адресою м.Харків вул. Рилєєва, 60, що не дає можливості підтвердити маршрут перевезення товару, назву товару, пункт відвантаження та пункт отримання товару, у зв’язку з чим неможливо підтвердити їх використання у господарській діяльності, тобто відповідач вказав на відсутність доказів використання нежитлових приміщень у господарській діяльності позивача протягом звітного періоду.
Відповідно до ч.1 п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з ч.2 п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податків оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Таким чином виникнення права на податковий кредит обумовлено метою придбання послуг (товарів), а не їх фактичним використанням у господарській діяльності платника податків протягом такого звітного періоду.
Як вбачається із договору оренди №1/05 – 09 від 05.05.2009 року ВАТ «Харківський завод електротехнічного обладнання» передав, а позивач прийняв приміщення загальною площею 161,9 кв. м., яке знаходиться за адресою м.Харків, вул. Рилєєва, 60. Згідно з умовами даного договору метою оренди є використання для розміщення складу.
Згідно з договором оренди від 03.11.2008 року ТОВ «Бетонодом» передає, а позивач приймає приміщення загальною площею 184 кв.м. Згідно з умовами зазначеного договору метою оренди є розміщення офісу і складу.
Судом встановлено, що основу діяльності позивача складають господарські операції з виробництва застібок та їх реалізація. За вказаними вище договорами, метою оренди вказаних приміщень є використання цих приміщень у господарській діяльності, при зазначеній перевірці позивачем були надані необхідні первині документи, таким чином сума податкового кредиту в розмірі 22 904, 61 грн., нарахована за період з 1 липня 2006 року по 30 червня 2009 року, згідно із вказаними вище договорами оренди нежитлових приміщень, була правомірно включена позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість.
Відповідно до Акту перевірки позивач в порушення вимог п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» включив до складу податкового кредиту з податку на додану вартість із вартості товарів (робіт, послуг) та завищено податковий кредит з податку на додану вартість без відповідних правових підстав на суму 3324,61 грн.
Така позиція відповідача обгрунтована тим, що при проведенні перевірки позивачем була надана лише копія податкової накладної №523 від 24.11.2006 року на підставі якої позивач відніс до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суму в розмірі 3324,61 грн., проте дана обставина не була підтверджена в судовому засіданні, тому суд вважає даний висновок відповідача безпідставним, а включення позивачем зазначеної суми до податкового кредиту правомірним.
Згідно з Актом перевірки позивач порушуючи вимоги ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат відніс витрати на оренду нежитлових приміщень, що не використовуються у власній господарській діяльності, внаслідок чого завищено валових витрат на 97 896 грн.
Порядок ведення податкового обліку витрат підприємств врегульовано Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно зі ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначені межі, види та порядок віднесення витрат до складу валових витрат платника податків.
Відповідно до п.5.1 вказаної статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (надалі по тексту – валові витрати) – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Вказаним пунктом не визначено склад валових витрат та обмежень щодо віднесення до складу валових витрат платника податку, а право віднесення витрат платника податків до валових витрат обумовлене підприємницькою метою придбання послуг (товарів).
Пункт 5.1 ст.5 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств» відповідає п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким виникнення права на податковий кредит обумовлюється виключно метою придбання послуг (товарів), а неї фактичним використанням у господарській діяльності платника податків протягом звітного періоду. При цьому, як зазначалося вище, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.
Таким чином, якщо платник податку правомірно формує податковий кредит з податку на додану вартість у зв’язку із придбанням та виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, то суми, витрачені на придбання або виготовлення таких товарів та послуг повинні також включатись до валових витрат такого платника податків.
Відповідно до п.п. 11.2.1 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, а саме або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх приймання за готівку – день їх видачі з каси платника податку, або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Оприбуткування та оплата позивачем орендної плати за договором оренди від 03.11.2008 року, що укладений між позивачем та ТОВ «Бетонодом» та договором оренди від 05.05.2009 року №1/05-09, укладеним між позивачем та ВАТ «Харківський завод електротехнічного обладнання», є тими юридичним фактами, з якими Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» пов’язує право платника податку на віднесення вартості такої оренди до валових витрат.
Договори оренди від 03.11.2008 року та від 05.05.2009 року №1/05 – 09 є чинними, у встановленому законом порядку недійсними не визнавались та не є нікчемними. Діяльність з укладення та виконання даних договорів фактично є господарською діяльністю позивача, тому суд вважає необґрунтованими висновки відповідача щодо безпідставного включення позивачем сплачених на користь орендодавців орендних платежів за цими договорами до валових витрат.
Вищевказані норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь – яких розрахункових, платіжних та інших документів, а таму неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь – якими документами.
Як зазначалось вище усі необхідні первинні документи при проведенні перевірки позивачем були надані.
Згідно з актом перевірки позивач в порушення вимог ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» нарахував амортизацію (в податковому обліку) на об’єкти основних фондів групи 1 без належним чином зареєстрованих прав власності на нерухоме майно, внаслідок чого позивач завищив суми амортизаційних відрахувань на 239 807 грн.
Відповідно до п.п.8.1.1. п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для цілей оподаткування під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених цією статтею.
Із матеріалів справ вбачається, що позивач, як юридична особа, має відокремлене майно, основні та оборотні фонди, входять до цілісного майнового комплексу, придбаного шляхом приватизації у формі викупу державного майна цілісного майнового комплексу в 1993 році.
Судом встановлено, що на балансі позивача в період, що перевірявся, обліковані основні фонди груп 1, 2 та 3, в тому числі будівлі та споруди за адресою Київська область, смт Баришівка, вул. Торфяна, 26, які використовуються у виробничій діяльності позивача.
Згідно з вимогами п.п.8.2.1 п.8.2. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» основні фонди – це матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.
Відповідно до п.8.3 ст.8 Закону України сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового періоду.
Таким чином, амортизація повинна нараховуватись на основні фонди і нематеріальні активи, що включені до складу основних фондів платника податків, і які постійно використовуються у його господарській діяльності.
Згідно з договором купівлі – продажу майна державного підприємства, укладеного 2 червня 1993 року між Фондом державного майна України та Організацією орендарів орендного підприємства Баришівського заводу «Молнія», посвідченим держаним нотаріусом Баришівської державної нотаріальної контори та зареєстрованим у реєстрі за №1214, позивач, як правонаступник Організації орендарів орендного підприємства Баришівського заводу «Молнія», набув права власності на цілісний майновий комплекс орендного підприємства Баришівського заводу «Молнія».
Із вказаного договору, зокрема із п.2 вбачається, що його сума склала 81 279 000 крб., тобто придбання цілісного майнового комплексу в тому числі основних засобів 1, 2, 3 груп, було платним і відбулось шляхом приватизації.
Відповідно до вимог ст.128 ЦК УРСР в редакції закону, що діяла на момент укладення вказаного договору, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно з п.5 договору купівлі – продажу майна державного підприємства, право власності на державне майно цілісного майнового комплексу переходить до покупця з моменту підписання сторонами договору купівлі – продажу; до переходу права власності покупець несе відповідальність за майно на правах повного господарського відання.
Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» цілісний майновий комплекс – це активи, сукупність яких забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній основі і термін використання яких перевищує дванадцять календарних місяців.
Пунктом 4 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.1997 року №1114, встановлено, що цілісний майновий комплекс – господарський об’єкт із завершеним циклом виробництва продукції (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяються в установленому порядку в самостійні об’єкти приватизації з подальшим складанням розподільного балансу.
Оскільки на момент укладення зазначеного вище договору продавцем та покупцем та, відповідно, набуття права власності на цілісний майновий комплекс Баришівського заводу «Молнія» законодавством не було встановлено вимоги щодо обов’язкової державної реєстрації як самого договору, так і державного майна цілісного майнового комплексу, що було предметом цього договору, тому право власності на цілісний майновий комплекс Баришівського заводу «Молнія» виникло у позивача, як у правонаступника, з моменту, визначному пунктом 5 даного договору, тобто з моменту підписання сторонами договору купівлі – продажу і жодним чином не залежало від подальшої державної реєстрації.
Таким чином, позивач набув право власності на цілісний майновий комплекс Баришівського заводу «Молнія» шляхом його придбання (викупу) за грошові кошти для подальшого використання у господарській діяльності з метою одержання прибутку, тому суд вважає безпідставними висновки відповідача стосовно необхідності державної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», оскільки дана вимога цим законом не передбачена для власників даного майна.
Відповідно до вимог п.8.1.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівниками, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.
Судом встановлено, що позивачем були понесені документально підтверджені витрати у зв’язку з придбанням основних фондів та нематеріальних активів (в складі цілісного майнового комплексу Баришівського заводу «Молнія») для власного виробничого використання, а також проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.
Пунктом 3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п. 4.3 Закону на суму валових витрат платника податку, визначених ст.5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно зі статтями 8 та 9 цього Закону.
Оскільки амортизаційні відрахування є складовою частиною об’єкта оподаткування, які визначаються статтями 8, 9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», порядок їх нарахування не може встановлюватись іншими законами, крім законів про внесення змін до цих статей Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Перебування на балансі позивача майна, щодо якого були здійснені амортизаційні нарахування та фактичне використання ним цього майна у виробничій діяльності вказує на правомірність амортизаційних відрахувань, проведених останнім.
Таким чином, висновки відповідача стосовно завищення амортизаційних відрахувань на суму 239807 грн. є безпідставними.
Відповідно до вимог ч.1,2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, а також, враховуючи, що відповідачем не надано суду належних, об’єктивних та достатніх доказів правомірності, прийнятих ним податкових повідомлень – рішень №0000432332/2 та №00004422332/2 від 01.02.2010 року, суд дійшов висновку, що дані повідомлення – рішення слід скасувати, задовольнивши вимоги позивача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.9,69-71,94,97,158-163 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення – рішення Баришівської об’єднаної державної податкової інспекції в Київській області №0000432332/2 від 01 лютого 2010 року та №0000422332/2 від 01 лютого 2010 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Суддя: С.Г.Штогун
Постанова складена в повному обсязі та підписана 24 травня 2010 року.