У К Р А Ї Н А
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-2288/10/1070
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2010 року м. Київ
Київський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді – Штогуна С.Г.,
суддів – Щавінського В.Р.,
Спиридовоної В.О.,
при секретарі судового засідання Кожем’яко М.Д.,
За участю позивача ОСОБА_2,
та його представника ОСОБА_3,
представника відповідача Леонович А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними,часткове скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
Позивач, ОСОБА_2 (надалі по тексту – позивач), звернувся в суд з позовом до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (надалі по тексту - відповідач) про визнання дій протиправними,часткове скасування рішення та зобов’язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 10.07.2006 р. був направлений у довгострокове відрядження до миротворчої місії ООН у республіку Косово (колишня республіка Югославія), згідно з наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 11.07.2006 р. №48 о/с, та в період з 10.07.06 р. по 14.12.07 р. перебував у закордонному відрядженні у складі вказаного підрозділу на території Косово (колишня республіка Югославія).
27.02.09 р. на засіданні Головного управління внутрішніх військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій позивачу відмовлено у визнанні його учасником бойових дій (протокол №1).
Позивач вважає дії відповідача з відмови у визнанні його учасником бойових дій незаконними, протиправними та такими, що порушують його права, тому просить визнати ці дії протиправними та зобов’язати відповідача вчинити дії по визнанню його, ОСОБА_2, учасником бойових дій відповідно до п.2 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачі йому документів, що посвідчують статус учасника бойових дій.
В ході розгляду справи позивач свої вимоги уточнив та просив визнати дії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України щодо невизнання його учасником бойових дій протиправними; скасувати рішення комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій від 27.02.2009 р., оформлене протоколом №1 від 27.02.2009 р. в частині відмови йому у визнанні його учасником бойових дій; зобов’язати Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України визнати ОСОБА_2 учасником бойових дій відповідно до п.2 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати йому посвідчення встановленого зразка.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, вислухавши позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення в повному обсязі з таких підстав.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особами, які належать до учасників бойових дій, зокрема, визнаються військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велись бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63.
Судом встановлено, що позивач з 10.07.2006 був направлений у довгострокове відрядження до миротворчої місії ООН у республіку Косово (колишня республіка Югославія) згідно з наказом командувача внутрішніх військ МВС України від 11.07.2006 р. №48 о/с, та в період з 10.07.06 р. по 14.12.07 р. перебував у закордонному відрядженні у складі вказаного підрозділу на території Косово (колишня республіка Югославія), що підтверджується довідкою Спеціального миротворчого підрозділу МВС України від 10.12.2007 р. №к1-861/1, витягом з наказу командира військової частини 3027 внутрішніх військ МВС України від 17.12.2007 р. №252, від 11.08.2006 р. №154.
Судом також встановлено, що 27.02.09 р. на засіданні Головного управління внутрішніх військ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій позивачу відмовлено у визнанні його учасником бойових дій (протокол №1) з тієї підстави, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 р. №1296 «Про доповнення переліку держав і періодів бойових дій на їх території» внесені доповнення до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території та визначено період бойових дій на території колишньої республіки Югославії з 15 липня 1992 року – 16 червня 1999 року.
Відповідно до вказаного Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 (в редакції станом на 27.03.2007 року), що діяла на момент прибуття позивача до місії у Косово (Колишня республіка Югославія), до територій на яких велись бойові дії віднесено територію Югославії з періодом починаючи з 15.07.1992 р.
Як зазначалось вище позивач в період з 10.07.2006 р. (з моменту направлення його у відрядження) по 08.11.2007 р. знаходився у миротворчій місії на території колишньої республіки Югославії, тобто перебував на зазначеній території у миротворчій місії саме в той момент, коли ця територія була віднесена до територій, на яких велися бойові дії.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 р. №1296 «Про доповнення переліку держав і періодів бойових дій на їх території» внесені доповнення до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території та визначено період бойових дій на території колишньої республіки Югославії з 15 липня 1992 року – 16 червня 1999 року.
Відповідно до вимог ч.3 ст.22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.
Таким чином, з урахуванням вимог Конституції України, які є нормами прямої дії, положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 року №1296 «Про доповнення переліку держав і періодів бойових дій на їх території» не підлягають застосуванню до правовідносин щодо набуттям позивачем статусу учасника бойових дій.
Крім того, суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України не містить визначення терміну «бойові дії», а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові.
Тому при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь і які мали місце на території колишньої республіки Югославії в період перебування останнього у миротворчій місії, характер бойових, слід враховувати в повному обсязі всі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях. При цьому суд виходить з того, що загальновідомими фактами є те, що у вказаний період на території республіки Косово (колишня республіка Югославія) відбувались конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками з використанням вогнепальної зброї та численними людськими жертвами.
В ході розгляду справи встановлено, що позивач перебуваючи у миротворчій місії 10.07.2006 р. по 08.11.2007 року на території колишньої Югославії виконував завдання в умовах надзвичайного стану та при збройних конфліктах із застосуванням вогнепальної зброї, піддаючи реальному ризику своє життя та здоров’я.
Крім того, в судовому засіданні представником відповідача не заперечувався той факт, що в період перебування позивача у миротворчій місії ООН у республіці Косово (колишня республіка Югославія) на цій території дійсно велись воєнні дії.
Відповідно до вимог ч.2 ст.72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
Згідно з вимогами ч.1,2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач як суб’єкт владних повноважень не врахував всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
З огляду на викладене, а також враховуючи, що відповідачем не надано необхідних, належних та достатніх доказів правомірності його рішення щодо відмови позивачу в наданні статусу учасника бойових дій, виклаеному у протоколі №1 засідання комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача слід задовольнити в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправними дії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України щодо невизнання ОСОБА_2 учасником бойових дій.
Скасувати рішення комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій від 27.02.2009 р., оформлене протоколом №1 від 27.02.2009 р. в частині відмови ОСОБА_2 у визнанні його учасником бойових дій.
Зобов’язати Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України визнати ОСОБА_2 учасником бойових дій відповідно до п.2 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати йому посвідчення встановленого зразка.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Головуючий суддя С.Г.Штогун
Судді В.Р.Щавінський
В.О.Спиридонова
Постанова складена в повному обсязі та підписана 16 квітня 2010 року