№ 2а-97
2010 р.
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
м. Вугледар 4 жовтня 2010 р.
Вугледарський міський суд Донецької області, діючий як місцевий адміністративний суд, в складі: головуючий - суддя Гайдар А.В., при секретарі Радаєвій Н.Г., за участю позивача та представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, представника 3-ї особи ОСОБА_3, розглянувши в судовому засіданні справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Вугледарьскої міської Ради, 3-я особа – відділ Державного комітету земельних ресурсів України у місті Вугледар Донецької області, про визнання недійсним рішень міської ради та спонукання до вчинення дій,
В с т а н о в и в:
Суб’єкти підприємницької діяльності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулись до Вугледарського міського суду Донецької області з позовом до Вугледарської міської ради, за участю третьої особи - відділу Державного комітету земельних ресурсів України у місті Вугледарі Донецької області про визнання недійсним рішення Вугледарської міської ради від 27.02.2007 р., визнання неправомірним дій відповідача щодо залишення без розгляду звернень позивачів від 12.06.08р. щодо врегулювання земельних відносин, та зобов’язання відповідача розглянути звернення позивачів.
Під час розгляду справи позивачі змінили свої позовні вимоги та просили суд: визнати недійсним Рішення Вугледарської міської ради № 5 – 16 – 10 від 27.02.2007 р. «Про скасування рішення міської ради від 30.07.1997 р. № 15»; визнати недійсним Рішення Вугледарської міської ради № 5-36-32 від 22.08.2008 р. «Про відмову»; визнати неправомірними дії Вугледарської міської ради щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_4 про затвердження відведення земельної ділянки від 10.06.1997 р.; визнати неправомірними дії Вугледарської міської ради щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_4 і ОСОБА_1 щодо регулювання земельних відносин від 12.06.2008 р.; зобов’язати Вугледарську міську раду розглянути звернення ОСОБА_4 і ОСОБА_1 від 10.06.1997 р. та від 12.06.2008 р., щодо регулювання земельних відносин та прийняти у відповідності з законодавством рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивачі посилаються на те, що рішенням Вуглєдарської міської ради № 15 від 30.07.1997 року «Про затвердження відведення земельної ділянки під об'єкт для видачі державного акту на право постійного користування землею»Вугледарська міська рада узгодила технічний паспорт земельної ділянки та затвердила відведення земельної ділянки приватному підприємцю ОСОБА_4 під кафе «50/50», площею 0,0442га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 і вирішила видати приватному підприємцю ОСОБА_4 державний акт на право постійного користування землею.
У подальшому за клопотанням відділу земельних ресурсів рішенням Вуглєдарської міської ради № 5-16-10 від 27.02.2007 року було скасоване рішення № 15 від 30.07.1997 року. Позивачі вважають, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм чинного законодавства, зокрема ст.ст. 12, 118, 123 Земельного кодексу України, та ст.ст. 24, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Позивачі не погоджуються з таким рішенням, оскільки незаконність рішення міської ради мала бути визнана судом, а не самою радою, та послалися на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої ст.19,ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46. частин 1,10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(справа про скасування актів органів місцевого самоврядування). Позивачі вважають, що відповідно до вказаного рішення ненормативні акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Оспорюваним рішенням міська рада узгодила технічний паспорт земельної ділянки, затвердила відведення земельної ділянки підприємцю ОСОБА_4 та вирішила видати йому державний акт на право постійного користування землею і тим самим між сторонами виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала повністю, просила відмовити в задоволенні позовних вимог, тому що рішення Вугледарської міської Ради №15 від 30.07.1997 р. відносно відведення земельної ділянки ОСОБА_4 було незаконним і суперечило ст..7 ЗК України, який був чинним на той час. Вказане рішення фактично не було виконане, державний акт на землю та технічний паспорт земельної ділянки, її межи не були встановлені, у позивача не виникло ніяких прав та обов’язків стосовно користування вказаною земельною ділянкою, тому рішення Вугледарської міської ради № 5-16-10 від 27.02.2007 року про скасування попереднього рішення є законним та обґрунтованим. Щодо позовних вимог про неправомірність залишення без розгляду звернення ОСОБА_4 про затвердження відведення земельної ділянки від 10.06.1997 р. та від 12.06.2008 р., то підтверджень того, що ОСОБА_4 10.06.1997 р. звертався до відповідача зі вказаним зверненням у відповідача немає, та відносно звернення від 12.06.2008 р. на вказане звернення рішенням Вугледарської міської Ради №5-36-32 від 22.08.2008 р. йому було відмовлено у задоволенні вимог, тобто звернення позивача було розглянуто по суті.
В судовому засіданні представник 3-ї особи – відділу Державного комітету земельних ресурсів України у місті Вугледар Донецької області підтримала заперечення представника відповідача.
Заслухавши пояснення позивача - представника позивача, представника відповідача, представника 3-ї особи, в обґрунтування своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядну, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Рішенням Конституційного Суду України від 16.04. 2009р. №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) встановлено, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов’язковими до виконання на певній території. Оскільки вони є суб’єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення і скасування. Зі змісту ч.2ст.144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів невідповідності законам України визнаються незаконними у судовому порядку. Однак, Конституційним Судом вказано, що це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою змінити або скасувати прийнятий ним правовий акт ( у тому числі і з мотивів невідповідності законам України). Органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, змінювати їх у випадках, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних інтересів і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Згідно ст. 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. (ст. 126 ЗК України).
В судовому засіданні встановлено, що державного акту на право постійного користування землею ОСОБА_4 на виконання рішення міської ради 315 від 30.07.1997р. не отримав, право постійного користування земельною ділянкою за ним не зареєстроване. Доказів наявності правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку суду не надано. Таким чином в судовому засіданні було встановлено, що не були реалізовані суб’єктивні права позивачів після прийняття міськрадою рішення №15 від 30.07.1997р., та рішення органу місцевого самоврядування не було виконане. В зв’язку з цім суд вважає правомочними дії міської ради при прийняття рішення від 27.02.2007/5-16-10 про скасування рішення міськради 315 від 30.07.1997р.
Стосовно вимог щодо визнання неправомірними дій Вугледарської міської ради щодо залишення без розгляду звернення ОСОБА_4 і ОСОБА_1 щодо регулювання земельних відносин від 12.06.2008 р. та зобов’язання Вугледарську міську раду розглянути звернення ОСОБА_4 і ОСОБА_1 від 10.06.1997 р. та від 12.06.2008 р., щодо регулювання земельних відносин та прийняти у відповідності з законодавством рішення, в судовому засіданні встановлено наступне.
Суду не надано ніяких доказів як з боку позивачів, так і з боку відповідача того, що ОСОБА_4 10.06.1997 р. звертався до відповідача зі вказаним зверненням, вказане звернення суду не надано.
22 серпня 2008 року Вугледарської міської радої ухвалено Рішення № 5-36-32 про відмову ОСОБА_4 і ОСОБА_1 у розгляду звернення щодо регулювання земельних відносин від 12.06.2008 р.
Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, суд зазначає, що на теперішній час відсутній предмет розгляду цієї частини позовних вимог, який б можливо було перевірити на предмет відповідності вимогам ч.3 ст. 2 КАС України.
Враховуючи вищенаведене та з урахуванням п. 3 ст. 2, ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Ч. 4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на суб'єкта владних повноважень подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Отже, вказана норма встановлює презумпцію протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, та покладає на нього обов'язок довести суду правомірність свого рішення. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надані докази на підтвердження правомірності прийнятих актів.
З огляду на це, суд вважає, що відповідач виконав вимоги, встановлені ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в частині доказування та обґрунтування правомірності прийнятих рішень та вчинених дій, а тому вимоги є обґрунтованими та правомірними.
На підставі викладеного, Рішення Конституційного Суду України від 16.04. 2009 р. №7-рп/2009; ст.ст.116,126 ЗК України, керуючись ст..ст.2,9,71,158,159,160,161,162,163,167 КАС України, -
п о с т а н о в и в :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Вугледарьскої міської Ради, 3-я особа – відділ Державного комітету земельних ресурсів України у місті Вугледар Донецької області, про визнання недійсним рішень міської ради та спонукання до вчинення дій – відмовити повністю.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 10 днів з дня її проголошення. У разі оголошення вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Вугледарського
міського суду А.В. Гайдар