Р І Ш Е Н Н Я  

                                     І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И       справа № 2-2828/10                                                                

       30 вересня  2010 року         Київський  районний суд м. Одеси

в складі   головуючого  судді                             Галій С.П.

при секретарі                                                        Ткаченко В. М.  

за участю:   позивачки  ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2

    розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Одесі цивільну справу за позовом  ОСОБА_1   до  ОСОБА_2  про стягнення коштів за договором позики.

                                                   встановив:

          Позивачка  - ОСОБА_1  звернулася в суд з позовом до відповідача – ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.

               В своєму позові позивачка зазначила, що 7.06.1997 року до неї звернувся відповідач з проханням позичити гроші 2 000 доларів США, та  23.06.1997 року до неї звернувся відповідач з проханням позичити гроші 3 000 доларів США.

    У зазначені дні вона позичила відповідачеві гроші 5 000 доларів США, про що відповідач власноручно написав письмові розписки про отримання грошей.

    Вона передала відповідачеві гроші - 5 000 доларів США, а відповідач передав їй письмові розписки в момент отримання грошей. Згідно зазначених договорів  гроші відповідач повинен був повернути  на  її першу вимогу.

    Так як   відповідач по своїй ініціативі довгий період часу гроші не повертав і не повернув,  то вона письмово в листопаді місяці 2009 року вимушена була звернулася до відповідача з вимогою про повернення грошей.

         Відповідач відказався добровільно повертати борг в сумі  5 000 доларів США, тому вона вимушено звернулася в суд за захистом своїх прав.

    Просить суд примусово стягнути з відповідача на її користь  основний борг  і суму

процентів нарахованих на суму боргу, та судові втрати.

         В судовому  засіданні  відповідач  ознайомившись з оригіналами доказів, наданих позивачкою пояснив, що дійсно  він особисто писав надані письмові розписки про отримання в борг 5 000 доларів  США в зазначений в розписках. Згідно угоди між ними він зобов’язався повернути борг на першу вимогу позивачки. Зазначений борг він повернув, а також повернув позивачці гроші як проценти за користування боргом.

             Вивчивши наявні в матеріалах справи докази, враховуючи доводи та пояснення сторін по справі, пояснення та заперечення  відповідача, пояснення свідків, з урахуванням вимог діючого цивільного законодавства України, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

             Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передачі  грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

             Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

             Позивачкою  надано  суду письмові   розписки  складені  власноручно відповідачем по справі від 7.06.1997 року про отримання  відповідачем в борг  2 000 доларів США від позивачки, та  від 23.06.1997 року про отримання відповідачем  в борг 3 000 доларів США від позивачки, що  в еквіваленті складає 39 950 гривень.

             В судовому засіданні відповідач оглянувши вказані оригінали письмових  розписок  пояснив, що він дійсно складав зазначені письмові розписки  власноручно, отримав за ними  в борг від позивачки грошові кошти 5 000 доларів США, та  заперечує проти позову, так як гроші повернув.  

        Також відповідач пояснив що 25  листопада 2009 року він отримав  від позивачки листа з вимогою про  повернення  їй боргу.   На вимоги позивачки він не відреагував.

          Допитані судом свідки пояснили, що вони не були присутні при поверненні відповідачем боргу позивачці.

       Суд вважає, що доводи відповідача про те, що відповідач повернув позивачці борг судом перевірені, в судовому засіданні   вони не підтверджені будь-якими доказами і  по своїй суті  пояснення надані свідками не стосуються предмету спору.

            При таких обставинах суд приходить до висновку про те, що  згідно перевірених  в судовому засіданні доказів наданих позивачкою і пояснень наданих суду відповідачем та свідками видно, що  між сторонами позивачкою і відповідачем  7 червня  1997 року і 23 червня  1997   було укладено договори  позики  за якими позивачка  надала  відповідачу грошові кошти, які відповідач не повернув, доказів повернення позичених коштів в матеріалах справи не має.

             В порушення ст. 1046 ЦК України, відповідач не виконав свого зобов’язання з повернення позичених грошових коштів.

             Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

             Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

             Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

             Крім того, відповідач позичав гроші в еквіваленті до гривні України,  що підтверджується його розписками.

             Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у  зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

        Згідно розрахунку  основної заборгованості в еквіваленті долара США за курсом, станом на 4.12.2009 р., тобто у період подання позову, коли офіційний курс Національного банку України складав 799,00 гривень за 100 доларів США.

  Таким чином, відповідач станом на 30.09.2010 року  повинен сплатити позивачу суму основного боргу за позикою, підтвердженою розписками 5 000,00долл.США x 799,00 грн= 39 950 грн.

    Також відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

           Позивачка просить суд  визначити проценти за договором позики  на рівні облікової ставки Національного Банку України на період подачі позову.

    Згідно закону, відповідач повинен сплатити позивачці крім основної суми боргу ще й проценти від позиченої суми в розмірі облікової ставки НБУ по момент повернення суми боргу.

            Згідно Постанови НБУ від 29.12.2007 р. № 492, в період з 01.01.2008 року розмір облікової ставки встановлено в розмірі 10,0%.

            Згідно Постанови НБУ від 21.04.2008 р. № 107 та Листа НБУ від 16.02.09 р. № 14-011/778-2395, в період з 30.04.2009 року розмір облікової ставки встановлено в розмірі 12,0%.

            Згідно Постанови Правління НБУ № 343 від12.06.09 р., в період з 15.06.2009 року розмір облікової ставки встановлено в розмірі 11,0%.

            Згідно Постанови Правління НБУ № 468 від 10.08.2009 р., розмір облікової ставки встановлено в розмірі 10,25%.

             Позивачка  нараховувала  проценти за розписками за останні три роки.             Згідно  розрахунку  процентів від суми позики станом на 14.12.2009 р., тобто у період подання позову і відповідно до закону, відповідач повинен сплатити позивачу проценти, розраховані на момент повернення позики. Однак враховуючи, що позивачка не змінила позовних вимог в цій частині позову,  тому стягувана сума процентів  не підлягає перерахуванню і судом стягується сума  вказана в позові.

            Суд вважає, що  сума процентів, яка підлягає стягненню з відповідача   на користь позивачки  станом на момент подачі позову  складає: за розписками 39 950 грн.  x  30,65 /100  =  12 244 грн.68 коп.

             Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому суд може захистити право або інтерес способом, встановленим законом або договором.

                Згідно матеріалів справи видно, що 25 листопада 2009 року відповідач отримав від позивачки листа з вимогою про повернення боргу.

           Згідно  тексту письмових розписок складених відповідачем  видно, що повернення боргу   проводиться  за   вимогою позивачки.

     При таких обставинах суд вважає, що позивачка не пропустила  процесуальний строк для  звернення  в  суд  з вимогою  про  захист  свої  цивільних  прав.        

            На підставі викладеного та керуючись  ст.ст. 15, 16, 20, 525,526,533,625,1046 -1049   ЦК України,  ст.ст. 7, 8, 10, 11, 58,60, 208, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

         Позовні вимоги ОСОБА_1   до  ОСОБА_2  про стягнення коштів за договором позики задовольнити.

Стягнути  з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1    39  950  гривні   неповернутого боргу  за договором позики.

Стягнути  з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1   12 244грн.68 коп. процентів  від неповернутого боргу за договором позики.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1   521 грн. держмита, 120 грн. за інформаційно технічне забезпечення, а всього стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1    52  835  грн.68 коп.

          Заяву про апеляційне оскарження рішення  може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

            Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження рішення, якщо таку заяву не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження рішення, але апеляційна скарга не буде подана у двадцятиденний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: