ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" жовтня 2007 р. Справа № 49/171-07
вх. № 4579/3-49
Суддя господарського суду Кононова О.В.
при секретарі судового засідання Гладкова О.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_2, дов. № 988 від 07.05.2007 року відповідача - Сороченко В.І., дов. № 07/322 від 10.05.2007 року
розглянувши справу за позовом ФОП ОСОБА_1, смт. Малинівка
до ВАТ "Харківське підприємство автобусних станцій", м. Х-в
про регулювання розбіжностей на стадії укладення договору
та за зустрічним позовом ВАТ "Харківське підприємство автобусних станцій"
до ФОП ОСОБА_3
про укладення з ВАТ "ХПАС" договору про продаж квитків і надання послуг на автостанціях в редакції,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, звернувся до суду з позовною заявою про врегулювання розбіжностей на стадії укладення договору, в якій прохав суд затвердити редакцію договору на надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням та прибуттям пасажирів, між ним та відповідачем, згідно протоколу розбіжностей від 19.03.2007 року в частині «преамбули», розділу 1 «Предмет договору», п. 2.1.3, п. 2.1.5, п. 2.1.7, п. 2.1.8, п. 2.1.15, п. 2.1.17, п. 2.2.5, п. 2.2.6, п. 3.1, п. 3.3., п. 4.1.1.4, п. 4.1.1.5, п. 4.1.1.6, п. 4.1.1.7, п. 4.1.1.8, п. 4.1.1.9, п. 7 в редакції позивача. Крім того позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформацію - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.
В судовому засіданні 25.06.2007 року позивач надав до суду заяву про зміну предмету позову та просив суд зобов'язати позивача укласти договір на надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням та прибуттям пасажирів за змістом редакції ФОП ОСОБА_1 в протоколі узгодження розбіжностей від 19.03.2007 року в частині «Преамбули», розділу 1 «Предмет договору», п. 2.1.3, п. 2.1.5, п. 2.1.7, п. 2.1.8, п. 2.1.15, п. 2.1.17, п. 2.2.5, п. 2.2.6, п. 3.1, п. 3.3., п. 4.1.1.4, п. 4.1.1.5, п. 4.1.1.6, п. 4.1.1.7, п. 4.1.1.8, п. 4.1.1.9, п. 7 та покласти судові витрати на відповідача.
Відповідач проти позову заперечував, надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що умови спірного договору на яких наполягає позивач, суперечать чинному законодавству або неприйнятні у зв'язку з можливим негативним їх впливом на якість обслуговування пасажирів автомобільним транспортом загального користування.
04.07.2007 року відповідач надав через канцелярію суду зустрічну позовну заяву, в який просив суд зобов'язати ФОП ОСОБА_1 укласти з ВАТ «ХПАС» договір про продаж квитків і надання послуг на автостанціях в редакції, викладеній в додатку 1 до позовної заяви та судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою господарського суду від 06.07.2007 зустрічний позов був прийнятий до спільного розгляду разом з первісним позовом.
Представник відповідача за зустрічним позовом проти зустрічної позовної заяви заперечував, надав суду відзив в якому просив суд відмовити позивачу у задоволенні зустрічного позову.
06.08.2007 р. позивач за первісним позовом надав суду заяву про зміну предмету позову та просив суд зобов'язати ВАТ „ХПАС” укласти з ФОП ОСОБА_1 Договір про продаж квитків і надання послуг на автостанціях в редакції проекту договору який додано як додаток до цієї заяви.
Ухвалою господарського суду від 06.08.2007 р. заяву було прийнято судом до провадження та продовжено розгляд справи з її урахуванням.
Також 06.08.2007 р. позивач за первісним позовом звернувся до суду з клопотанням про призначення судової економічної експертизи.
Відповідач за первісним позовом проти призначення по справі судової економічної експертизи заперечував.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення по справі судової економічної експертизи та відмовляє в задоволені клопотання позивача за первісним позовом.
19.09.2007 р. до канцелярії суду від позивача за первісним позовом надійшла заява про відмову від позову, в якій СПДФО ОСОБА_1 повідомила, що 14.08.2007 року між нею та ВАТ «АТП-16350» (Чугуївська автостанція №2) укладено договір № 4 про продаж квитків і надання послуг на автостанції та просила суд прийняти відмову позивача від позову та припинити провадження по справі.
В судовому засіданні 03.10.2007 р. оголошувалась перерва до 04.10.2007 р. до 11:00 для надання додаткових доказів позивачем за первісним позовом.
Позивач за первісним позовом в судовому засіданні 04.10.2007 р. просив суд прийняти відмову від первісного позову, проти зустрічної позовної заяви заперечував, надав суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів. Суд, дослідивши надані докази, вважає за необхідне задовольнити надане клопотання та прийняти надані докази до розгляду.
Відповідач за первісним позовом в судовому засіданні 04.10.2007 р. заперечував проти припинення провадження по справі та наполягав на задоволенні зустрічної позовної заяви.
В судовому засіданні 04.10.2007 р. оголошувалась перерва для виготовлення повного тексту рішення до 09.10.2007 о 10:00.
Дослідивши матеріали справи та надані суду докази, вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, суд встановив наступне.
28.12.2005 р. позивачем - ОСОБА_1 (перевізник) та відповідачем ВАТ "Харківське підприємство автобусних станцій" (ВАТ „ХПАС”) був укладений договір №278 про продаж квитків і надання послуг на автостанціях. Пунктом 7 договору передбачений термін його дії з 01.05.2006 р. до 31.12.2006 р. та визначено, що при відсутності за місяць до закінчення терміну дії договору заяви від однієї з сторін про перегляд умов або припинення дії договору останній автоматично продовжується на наступний рік на тих самих умовах.
Листами від 15.11.2006 р. та від 29.11.2006 р. перевізник повідомив ВАТ „ХПАС” про неможливість продовження дії Договору № 278 від 28.12.2005 року, та про необхідність укладення нового договору.
27.12.2006 року перевізник направив ВАТ „ХПАС” свій проект договору №1 про продаж квитків і надання послуг на автостанціях для підписання.
20.01.2007 р. ВАТ „ХПАС” надіслав перевізнику два примірники протоколу розбіжностей до договору №1 від 27.12.2006 р. в якому виклав свою редакцію спірних пунктів договору.
Перевізник протокол розбіжностей до договору не підписав, та листом від 29.01.2007 р. повідомив ВАТ „ХПАС” про неприйнятність умов договору в редакції відповідача. ФОП ОСОБА_1 19.03.2007 р. направила ВАТ "Харківське підприємство автобусних станцій" протокол узгодження протоколу розбіжностей до договору №1 від 27.12.2006 р., відповіді на який не отримала та звернулась до суду з предоговірним спором.
Згідно з положеннями ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно з положеннями ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеними з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідно до ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Як свідчать матеріали справи відповіді про прийняття пропозиції ФОП ОСОБА_1 від 27.12.2006 року щодо укладення договору про продаж квитків та надання послуг на автостанціях з боку відповідача не було надано. Таким чином даний договір не може бути визнаний укладеним, в розумінні ст. 640 Цивільного кодексу України.
Згідно з положеннями ч.1 ст.32 Закону України „Про автомобільний транспорт” автомобільний перевізник, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, та власники автостанцій врегульовують свої взаємовідносини на підставі договору. Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України „Про автомобільний транспорт” власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію. Так, 25.05.2005 р. між Чугуївською районною державною адміністрацією (замовник) та приватним підприємцем ОСОБА_1(виконавець) укладений договір №04-15/22 відповідно до якого позивачу за первісним позовом було надано право на перевезення пасажирів на маршрутах рейсами: „Чугуїв - Чкалівське”, „Чугуїв - Малинівка -Ст.Гнилиця”, „Чугуїв - Малинівка”.
Відповідно до ст. 1 Закону України „Про автомобільний транспорт” паспорт маршруту - документ, що містить схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості проїзду, графіки режимів праці та відпочинку водіїв тощо. Частиною 4 ст.14 зазначеного закону передбачено формування та ведення реєстру міжміських і приміських автобусних маршрутів загального користування, які не виходять за межі території області (внутрішньообласних маршрутів), Верховною Радою Автономної Республіки Крим чи обласною держадміністрацією, які затверджують мережу і паспорти міжміських та приміських автобусних маршрутів, які не виходять за межі території області (внутрішньообласних маршрутів). Позивачем за первісним позовом надані копії паспортів маршруту „Чугуїв - Малинівка -Ст.Гнилиця” та маршруту „Чугуїв (АС-2) - Чкалівське”. Так, паспорт приміського автобусного маршруту „Чугуїв (АС-2) - Чкалівське” розроблений станом на 14.08.2007 р., затверджений, відповідно до вимог закону, головним управлінням промисловості, транспорту і зв'язку Харківської облдержадміністрації та визначає відправлення автобусів цього автобусного маршруту з Чугуївської автостанції №2. Проте внесення змін до схеми маршруту „Чугуїв - Малинівка -Ст.Гнилиця”, щодо відправлення з 10.10.2007 р. автобусів з Чугуївської автостанції №2 без заїзду на Чугуївську автостанцію, що належить ВАТ „ХПАС”, здійснено самостійно перевізником без відповідного погодження з головним управлінням промисловості, транспорту і зв'язку Харківської облдержадміністрації, отже не може бути прийнято судом як належний доказ зміни схеми маршруту.
Відповідно до ч.1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Оскільки на момент розгляду справи господарським судом відповідного договору між позивачем та відповідачем не укладено, переддоговірний спір щодо умов договору між сторонами не врегульований, про що свідчать подані до суду позовна та зустрічна позовна заяви, а укладення договору про надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів між власником Чугуївської автостанції - ВАТ "Харківське підприємство автобусних станцій" та перевізником - ФОП ОСОБА_1 за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування, що пролягають через цю автостанцію є обов'язковим через пряму вказівку Закону України „Про автомобільний транспорт” то, відповідно до положень ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України цей спір підлягає вирішенню у судовому порядку. За наведених вище обставин, суд дійшов висновку, що відмова позивача за первісним позовом від розгляду судом позовних вимог щодо даного переддоговірного спору суперечить вимогам чинного законодавства та не може бути прийнята судом.
Щодо розбіжностей які виникли між сторонами при укладені договору №1 від 27.12.2006 р. про продаж квитків і надання послуг на автостанціях, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Позивач за первісним позовом (перевізник) просить суд затвердити преамбулу договору в наступній редакції: „Відкрите акціонерне товариство „Харківське підприємство автобусних станцій”, іменоване далі „ХПАС”, в особі голови правління Гузненкова Георгія Олексійовича, який діє на підставі статуту ВАТ „ХПАС”, з однієї сторони та фізична особа-підприємець ОСОБА_1, іменована далі Перевізник, який діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію від 21.04.05 № НОМЕР_1, з іншої сторони, керуючись законом України „Про автомобільний транспорт”, Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 716 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 141) далі (Правила), Наказом Мінтрансу України № 565 від 28.08.2001 року „Про затвердження типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів”, додатком 20 Наказу до Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом”, уклали цей договір про нижченаведене:”.
Відповідач (ВАТ „ХПАС”) просить суд затвердити преамбулу договору в наступній редакції: „Харківське підприємство автобусних станцій”, іменоване далі „ХПАС”, в особі голови правління Гузненкова Георгія Олексійовича, який діє на підставі статуту ВАТ „ХПАС”, з однієї сторони та фізична особа-підприємець ОСОБА_1, іменована далі Перевізник, який діє на підставі Свідоцтва про державну реєстрацію від 21.04.05 № НОМЕР_1, з іншої сторони, керуючись законом України „Про автомобільний транспорт”, Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 716 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 141) (далі - Правила), уклали цей договір про нижченаведене:”
Згідно з положеннями ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Положеннями п. 1 та п. 3 Указу Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” встановлено, що нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Зазначені нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Під час прийняття наказу Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001 року „Про затвердження типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів” діяв Указ Президента України „Про Положення про Міністерство транспорту України”. Пунктом 7 цього Указу було визначено, що Міністерство транспорту України у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Мінтрансу України підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку. Як було встановлено судом, Наказ Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001 року „Про затвердження типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів” в установленому порядку не пройшов держану реєстрацію в Міністерстві юстиції України і не був оприлюднений, а тому не може вважатися обов'язковим до виконання нормативно-правовим актом. Це також підтверджується п. 1.1 наказу Міністерства транспорту України № 565 від 28.08.2001 року „Про затвердження типового технологічного процесу надання послуг пасажирських автостанцій та автовокзалів” в якому встановлено, що він носить рекомендаційний, а не обов'язків характер. Щодо включення до преамбули договору посилання на додаток 20 до „Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом” затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 21 від 21.01.1998 року, суд зазначає наступне. Посилання на зазначений додаток № 20 містилося лише у розділі 5 „Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом”, зокрема у 5.3.5.2., 5.3.5.3, 5.3.6.1., 5.3.6.2., 5.3.6.6., 5.3.6.7. , 5.3.6.8. , 5.3.6.12., 5.3.6.14. , 5.3.6.16. , 5.3.6.17. , 5.3.6.18. , 5.3.7.3. , 5.3.7.4. , 5.3.7.6. , 5.3.7.8. , 5.3.7.9. , 5.3.8.2. , 5.3.8.3. , 5.3.8.4. , 5.3.8.5. , 5.3.8.6. , 5.3.8.7. , 5.3.8.8. , 5.3.9.1. , 5.3.10.3., що свідчить про те, що норми права, які були встановлені у відповідних пунктах розділу 5 і додатку № 20 були двочленними та складалися з гіпотези та диспозиції. Гіпотеза норми містилася у відповідному пункті розділу 5, а диспозиція у додатку 20. Згідно з положеннями Наказу Міністерства транспорту України N 762 від 05.11.2001 розділ 5 Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 21.01.98 № 21 визнаний не чинним. Оскільки розділ 5 „Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом” був визнаний не чинним, то припинили своє існування норми права, оскільки наявність однієї лише диспозиції виключає можливість їх застосування до конкретних обставин, які обов'язково повинні передбачатися гіпотезою правової норми.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що редакція преамбули договору, яку просить затвердити ФОП ОСОБА_1 є такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, а тому не може бути застосована до даних правовідносин. Таким чином, підлягає затвердженню редакція преамбули договору запропонована ВАТ „ХПАС”.
Щодо розділу 1 Договору „Предмет договору”, то дослідивши редакцію запропоновану перевізником та ВАТ „ХПАС” суд встановив, що відносно цього розділу у сторін немає розбіжностей та вважає за можливе викладення розділу 1 „Предмет договору” в наступній редакції: „ВАТ „ХПАС” зобов'язується за дорученням Перевізника від його імені продавати квитки пасажирам, надавати Перевізнику обов'язкові послуги, інші послуги, виконувати роботи, пов'язані з відправленням і прибуттям автобусів (маршрутних таксомоторів) та пасажирів автобусних маршрутів загального користування з АС Чугуїв, АС №6, АС Чкалівське”.
Позивач - ФОП ОСОБА_1 просить суд затвердити п. 2.1.3. Договору у такій редакції: „Організувати прибуття та відправлення автобусів з облаштованих платформ згідно вимог п. 99 Правил (постанова КМУ № 141 від 29.01.2003 року)”. Відповідач - ВАТ „ХПАС” заперечує проти такої редакції п. 2.1.3. договору та пропонує викласти п. 2.1.3 договору в наступній редакції: „Організувати прибуття та відправлення автобусів з облаштованих платформ”.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України „Про автомобільний транспорт” до обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належить і організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ. Як випливає із ст. 35 Закону України „Про автомобільний транспорт” та п. 1 і п. 99 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 716 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 141), ці Правила регулюють виключно правовідносини, які пов'язані з обслуговуванням населення та пасажирів на автостанціях та не можуть поширюються на правовідносини з надання автостанцією обов'язкових послуг перевізнику, а тому положення п. 99 зазначених Правил не можуть застосуватися в даних правовідносинах, оскільки предметом їх регулювання є відмінні від спірних правовідносини.
Таким чином господарський суд прийшов до висновку, що запропонована перевізником редакція преамбули договору є такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, і не підлягає застосуванню, а тому вважає за необхідне затвердити п. 2.1.3. в редакції ВАТ „ХПАС”.
Позивач - ФОП ОСОБА_1 просить суд затвердити п. 2.1.5. спірного договору у такій редакції: „Ставити штамп-годинником у відповідних документах (листа регулярності, шляхових листах) водіїв відмітки про фактичний час прибуття і відправлення автобусів з автостанцій, а також записувати в дорожню документацію допущені водіями порушення Правил, умов договору, трудової і фінансової дисципліни”. Відповідач - ВАТ „ХПАС” заперечує проти такої редакції п. 2.1.5 договору та просить суд затвердити п. 2.1.5. в такій редакції: „Ставити відмітки у дорожній документації Перевізника документах про фактичний час прибуття і відправлення автобусів з автостанції, завіривши штампом автостанції, а також записувати в дорожню документацію допущені водіями порушення правил, умов договору і фінансової дисципліни”.
Згідно діючого законодавства України, застосування зазначеного пристрою не передбачено нормативними документами, які регулюють діяльність автостанцій. Як встановлено судом та не заперечувалося сторонами штамп-годинник не виготовляється і не реалізується, у зв'язку з чим відповідач не має можливості для його встановлення на автостанціях. Судом також встановлено, а сторонами визнано, що час відправлення автобуса зазначається на касовій відомості при її видачі за допомогою комп'ютерної системи АСУ „Автовокзал”. Як встановлено ч. 1 ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Таким чином господарський суд доходить до висновку, що запропонована позивачем за первісним позовом редакція п. 2.1.5 договору є такою, що суперечить вимогам законодавства та не підлягає застосуванню, а тому затвердженню підлягає редакція п. 2.1.5. договору на який наполягає ВАТ „ХПАС”.
Позивач - ФОП ОСОБА_1 просить суд затвердити п. 2.1.6. договору у такій редакції: „Надавати пасажирам, в тім числі і пільговому контингенту пасажирів можливість безкоштовно скористатися громадськими вбиральнями”. Відповідач - ВАТ „ХПАС” заперечує проти такої редакції п. 2.1.6. договору та просить суд виключити п. 2.1.6 з тексту договору.
Як встановлено ч. 1 ст. 36 Закону України „Про автомобільний транспорт” автостанції надають пасажирам послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов'язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху. Таким чином, правовідносини між відповідачем та пасажирами знаходяться поза межами спірного господарського договору із позивачем, оскільки його предметом є продаж квитків та надання послуг на автостанціях перевізнику. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 36 Закону України „Про автомобільний транспорт”, а також згідно з п. 13 „Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту” до обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам, зокрема, належить можливість користування громадськими вбиральнями. Таким чином, зазначена правова норма, на яку посилається позивач, не регулює правовідносини між перевізником та автостанцією, а тому господарський суд доходить до висновку, що запропонована позивачем за первісним позовом редакція п. 2.1.6. договору є такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягає застосуванню, а тому вимоги позивача не підлягають задоволенню, а п. 2.1.6. підлягає виключенню з договору, як того просить відповідач за первісним позовом.
Позивач - ФОП ОСОБА_1 просить суд затвердити п. 2.1.7. договору у наступній редакції: „Забезпечити своєчасне відправлення поданих автобусів в рейс згідно затвердженого розкладу руху автобусів та здійснювати всі можливі заходи для максимального заповнення місць в автобусах та ефективного їх використання. Продаж квитків у касах, у початкових пунктах маршрутів починається з моменту відкриття кас та припиняється за 5 хвилин до відправлення автобуса згідно п. 113, розділу VII „Правил”. Після одержання касової відомості водій Перевізника самостійно здійснює поточний продаж квитків пасажирам. Перонній контролер ВАТ „ХПАС” (посадова особа ВАТ „ХПАС”) здійснює контроль за отриманням пасажирами квитків від водія та робить відмітку в дорожній документації водія про кількість та суму реалізації квитків водієм”. Позивач за первісним позовом також просить суд викласти п. 2.2.5. в такій редакції „На автостанціях посадку пасажирів в автобуси здійснювати при наявності у них квитків, придбаних в касі автостанції, а після одержання касової відомості водій Перевізника самостійно здійснює поточний продаж квитків пасажирам”.
Відповідач - ВАТ „ХПАС” не погоджується з запропонованою перевізником редакцією п. 2.1.7. Договору та просить суд затвердити п. 2.1.7. в наступній редакції: „Забезпечити своєчасне відправлення поданих автобусів в рейс згідно з затвердженим розкладом руху автобусів та здійснювати всі можливі заходи для максимального заповнення місць в автобусах та ефективного їх використання. Продаж квитків у касах автостанцій починається з моменту відкриття кас та припиняється за 5 хвилин до відправлення автобуса”. Відповідач за первісним позовом також не погоджується з запропонованою позивачем редакцією п. 2.2.5. Договору та просить суд затвердити зазначений пункт у наступній редакції: „На автостанціях посадку пасажирів в автобуси здійснювати при наявності квитків, придбаних у касі автостанції”.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 36 Закону України „Про автомобільний транспорт” до обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належить, зокрема, продаж квитків. Виходячи із аналізу ст. 35 Закону України „Про автомобільний транспорт” та п. 1 і п. 110 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 716 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 141) суд приходить до висновку, що ці Правила регулюють виключно правовідносини, пов'язані з обслуговуванням населення та пасажирів на автостанціях та не регулюють правовідносини з надання автостанцією обов'язкових послуг перевізнику, а тому положення п. 110 зазначених Правил не підлягають застосуванню в спірних правовідносинах, оскільки предметом їх регулювання є відмінні від спірних правовідносини. За таких обставин, господарський суд прийшов до висновку, що запропонована позивачем редакція п. 2.1.7 та п. 2.2.5. договору є такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягає застосуванню, а тому затвердженню підлягає редакція п. 2.1.7. та п. 2.2.5. Договору, які запропоновані ВАТ „ХПАС”.
Позивач - ФОП ОСОБА_1 просить суд затвердити п. 2.1.8. договору у наступній редакції: „Видавати водіям чітко оформлені документи касового продажу квитків і своєчасно за 5 хвилин до відправлення автобусу згідно розкладу руху”
Відповідач - ВАТ „ХПАС” заперечує проти запропонованої перевізником редакції п. 2.1.8. Договору та просить суд затвердити п. 2.1.8. в такій редакції: „Видавати водіям чітко оформлені документи касового продажу квитків”.
Відповідно до п. 113 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту передбачено, що за 5 хвилин до відправлення автобуса в рейс припиняється продаж квитків у касах автостанції, після чого касова відомість друкується, перевіряється і завіряється диспетчером, а вже тоді видається водію. Таким чином господарський суд вважає, що запропонована перевізником редакція п. 2.1.8. договору є необґрунтованою та її включення до спірного договору призведе до того, що відповідач за первісним позовом буде порушувати вимоги Правил, щодо припинення продажу за п'ять хвилин, що передбачено в п. 113 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту). Редакція запропонована перевізником також суперечить положенням п. 5 ч. 2 ст. 30 Закону України „Про автомобільний транспорт” та порушує права пасажира на своєчасне подання до посадки транспортних засобів. Таким чином, суд приходить до висновку, що редакція запропонована ФОП ОСОБА_1 не підлягає застосуванню, а тому затвердженню підлягає редакція п. 2.1.8. запропонована ВАТ „ХПАС”.
Позивач за первісним позовом - ФОП ОСОБА_1 просить суд затвердити п. 2.1.15. договору у наступній редакції: „На автостанції посадку пасажирів в автобуси здійснювати перонним контролером ХПАС тільки по касовій відомості”. Відповідач - ВАТ „ХПАС” не погоджується з запропонованою перевізником редакцією п. 2.1.15. та наполягає на затвердженні судом такої редакції: „Забезпечити контроль посадки пасажирів в автобуси по квитках автостанції”.
Відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 30 Закону України „Про автомобільний транспорт” автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов'язаний забезпечувати своєчасне відправлення транспортних засобів. Згідно з положеннями п. 33 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту водій автобуса зобов'язаний розпочинати посадку пасажирів на кінцевій зупинці приміського маршруту не пізніше ніж за 10 хвилин до відправлення автобуса, а міжміського - за 15 хвилин. Як встановлено п. 113 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту у день відправлення автобусів продаж квитків у касах у початкових пунктах маршрутів починається з моменту відкриття кас і припиняється за 5 хвилин до відправлення автобуса. На підставі наведеного, господарський суд доходить до висновку, що запропонована перевізником редакція п. 2.1.15. договору є такою, що суперечить п. 5 ч. 2 ст. 30 Закону України „Про автомобільний транспорт” і суттєво порушує права пасажирів на своєчасне відправлення, у зв'язку з чим не підлягає затвердженню. Таким чином затвердженню підлягає редакція п. 2.1.15. Договору на якій наполягає відповідач за первісним позовом.
Позивач - ФОП ОСОБА_1 просить суд затвердити п. 2.1.17. договору у такій редакції: „Надавати перевізнику калькуляцію витрат по ВАТ „ХПАС” при розрахунку відсотків суми винагороди ВАТ „ХПАС” за комплекс наданих Перевізнику послуг, пов'язаних з обслуговуванням та відправленням автобусів”. Позивач також наполягає на затвердженні п. 6.1. Договору наступній редакції: „Невід'ємною частиною договору є: копія договору з замовником, розклад руху автобусів, таблиці вартості проїзду пасажирів та перевезення багажу, завірені Перевізником, Агентська угоду, укладена між страховою компанією, Перевізником та ВАТ ХПАС, калькуляція витрат ВАТ „ХПАС”. Відповідач - „ХПАС” заперечує проти редакції п. 2.1.17. запропонованої позивачем та просить суд виключити цей пункт із договору. Відповідач - ВАТ „ХПАС” також заперечує проти запропонованої перевізником редакції п. 6.1. та просить суд затвердити наступну редакцію спірного пункту: „Невід'ємною частиною договору є: копія договору з замовником, розклад руху автобусів, таблиці вартості проїзду пасажирів та перевезення багажу, завірені Перевізником, Агентська угода, укладена між страховою компанією, Перевізником та ВАТ „ХПАС”.
Господарський суд зазначає, що жодним нормативним актом не передбачено державного регулювання вартості послуг автостанцій, що надаються автоперевізнику, а тому відповідно до ст. 7 Закону України „Про ціни та ціноутворення” ціна послуг автостанції є такою, що не підлягають державному регулюванню та є вільною. Згідно з положеннями ст.7 Закону України „Про ціни та ціноутворення”, вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Державне регулювання цін і тарифів, згідно ст.8 вказаного Закону, здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. При цьому, перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, в силу ст.4 зазначеного закону, визначається Кабінетом Міністрів України. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. На підставі наведеного, господарський суд робить висновок, що запропонована перевізником редакція п. 2.1.17. та п. 6.1. в частині обов'язкового надання калькуляції є неправомірною, необґрунтованою та такою, що суперечить ч. 1 ст. 19 Конституції України та ст. 7 Закону України „Про ціни та ціноутворення”, у зв'язку з чим редакція п. 2.1.17. та п. 6.1., запропонована позивачем за первісним позовом не підлягає застосуванню, а тому затвердженню підлягає редакція п. 2.1.17 та п. 6.1. запропонована ВАТ „ХПАС”.
Позивач - ФОП ОСОБА_1 також просить господарський суд включити до договору п. 3.1. наступного змісту: „Сума винагороди ВАТ ХПАС за комплекс наданих Перевізнику послуг і виконаних робіт, пов'язаних з обслуговуванням та відправленням автобусів, складає 5 % суми, одержаної за продаж квитків згідно з касовими відомостями Ф-20 АСС, без врахування страхового збору. Перевізнику - 95%. Також позивач наполягає на включення до договору п. 3.3. наступного змісту: Розрахунки ВАТ ХПАС з перевізником проводяться по АС-6 (Заводській) плановими платежами кожні 5 діб; по Чугуївській АС щоденно з 9-00 до 10-00 передачі готівки філії банку «Базис» за адресою м. Чугуїв, бульвар Комарова, 10-А, в вихідні дні з 8-00 до 9-00 видачі готівки моєму представнику за довіреністю”
Відповідач - ВАТ „ХПАС” не погоджується із включенням до договору запропонованих позивачем пунктів та просить суд включити до договору п. 3.1 такого змісту: „Виручка від реалізації квитків згідно з касовими відомостями Ф-20 АСС, без урахування страхового збору розподіляється у співвідношенні : по Чугуївській станції винагорода ХПАС - 11% (в тому числі ПДВ), Перевізнику - 89%, по інших автостанціях винагорода ХПАС - 10% (в тому числі ПДВ), Перевізнику 90%”.
Як встановлено судом, згідно з Актом перевірки дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції ВАТ „ХПАС” від 29 листопада 2006 року, ВАТ „ХПАС” має ознаки монопольного (домінуючого) становища на ринку автостанційних послуг в межах своїх автостанцій, диспетчерських та касового пунктів Харківської області. Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 13 „Про захист економічної конкуренції” зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин. Таким чином встановлення різних розмірів розподілу виручки від реалізації квитків у рівнозначних угодах з автоперевізниками, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції в розумінні п. 2 ч. 2 ст.13 Закону України „Про захист економічної конкуренції”. Згідно з положеннями п. 2.8. Постанови національного банку України від 15.12.2004 року № 637 „Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні” підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що запропонована перевізником редакція п. 3.1. та п. 3.3. є такою, що суперечить п. 2 ч. 2 ст. 13 „Про захист економічної конкуренції” та п. 2.8. Постанови національного банку України від 15.12.2004 року № 637 „Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні”. У зв'язку із цим затвердженню підлягає редакція п. 3.1. та п. 3.3. запропонована відповідачем - ВАТ „ХПАС”.
Оскільки господарським судом встановлено неприйнятність редакції позивача - ФОП ОСОБА_1 п. 2.1.5., 2.1.7., 2.1.8. спірного Договору з наведених вище підстав, суд також вважає неприйнятними запропоновані перевізником п. 4.1.1.4, 4.1.1.5 і 4.1.1.6 та вважає за необхідне виключити їх з тексту договору.
За таких обставин, суд, прийшов до висновку про необхідність укладення договору про продаж квитків і надання послуг автостанції в редакції запропонованої позивачем за зустрічною позовною заявою та задоволення зустрічного позову та відповідно до відмови в задоволені первісних позовних вимог.
Відповідно до ст. 47 Господарського процесуального кодексу України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача. Отже, державне мито в розмірі 85,00 грн., сплачене позивачем за зустрічним позовом та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн. покладаються на відповідача за зустрічним позовом.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 1, 12, 22, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
Відмовити позивачу за первісним позовом в задоволені клопотання про призначення по справі судової економічної експертизи.
Відмовити позивачу за первісним позовом в прийнятті відмови від позову.
В задоволенні первісних позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відмовити.
Зустрічні позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Харківське підприємство автобусних станцій» задовольнити.
Вважати укладеним договір про продаж квитків і надання послуг автостанції між ФОП ОСОБА_1 та ВАТ „ХПАС” в редакції, викладеній в додатку до цього рішення.
Суддя Кононова О.В.