Справа № 22ц-4586/10 Головуючий у 1 інстанції: Шарунович В.В.
Категорія: 27 Доповідач: Матвійчук Л.В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 жовтня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.,
суддів – Киці С.І., Матвійчук Л.В.,
при секретарі Гнепі П.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступник – публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк») до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави за апеляційною скаргою позивача на рішення Ковельського міськрайонного суду від 26 липня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
23 липня 2009 року закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави. Позов мотивований тим, що відповідач ОСОБА_1 за кредитним договором №486/к від 29.01.2008 року (далі – кредитний договір) отримала у Банку кредит в розмірі 42000 доларів США строком до 15.01.2013 року зі сплатою 16 % річних.
З метою забезпечення повернення кредиту 29.01.2008 року між Банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір застави автотранспорту (далі – договір застави), відповідно до якого останній передав Банку в заставу транспортний засіб: автомобіль марки DAF, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, заставною вартістю 234360 гривень.
ОСОБА_1 не виконувала належним чином взяті на себе зобов’язання за кредитним договором, у зв’язку з чим у неї виникла заборгованість перед позивачем.
Враховуючи вказане, позивач просив передати в заклад Банку шляхом вилучення в ОСОБА_2 предмету договору застави та звернути стягнення на предмет застави.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 26 липня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати зазначене судове рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
У дане судове засідання сторони не з’явилися, хоча про час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Про причини неявки не повідомили.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції – до скасування з ухваленням нового рішення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа не підсудна судам загальної юрисдикції і повинна розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки кредитний договір та договір застави укладені з однієї сторони між юридичною особою – Банком, та з другої сторони – громадянами, які на день укладення вказаних договорів були зареєстровані як фізичні особи-підприємці та займалися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.
З такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та зроблені з порушенням норм процесуального права.
За змістом ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 30 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Перелік категорій справ, які підвідомчі господарським судам, наведено у ст. 12 ГПК України, частиною першою якої визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав (п. 1).
Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає ст. 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.
З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір укладений між Банком в особі директора відділення «Ковельської філії» Волинського головного регіонального управління закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанку» та фізичною особою ОСОБА_1 (а.с. 6-8).
З метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором 29 січня 2008 року між Банком та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено договір застави (а.с. 9-10).
Відповідно до положень ст. 26 ЦК України фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом, та обов'язки як учасник цивільних відносин.
Крім цивільної правоздатності, визначеної наведеною нормою права, фізична особа має цивільну дієздатність, тобто здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ч. 1 ЦК України).
Таким чином цивільно-правові відносини фізичної особи і господарські відносини громадянина-підприємця, що здійснює підприємницьку діяльність, суттєво відрізняються, а передбачені законом підстави для покладення відповідальності за спірними договорами на відповідачів як осіб, які є підприємцями і здійснюють підприємницьку діяльність, відсутні, оскільки відповідачі не були сторонами у спірних договорах, як фізичні особи-підприємці, а діяли виключно як фізичні особи і є повноправними учасниками цивільних відносин.
Враховуючи, що відповідачами у даній справі є фізичні особи, кредитний договір і договір застави ними підписані та укладені з Банком як фізичними особами, то суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідати за цим позовом повинні як приватні підприємці, і безпідставно відмовив у задоволенні позову у зв’язку з тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Крім того, відмовивши в позові по суті, суд залишив поза увагою і допустив порушення вимог п. 1 ст. 205 ЦПК України, якими встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин справи та відповідно до зазначених норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.
За змістом ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлені строки його виконання та відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до кредитного договору відповідач ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 42000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 16 % річних та терміном повернення кредиту до 15 січня 2013 року (а.с. 6-8).
За змістом п.п. 2.2.2, 2.2.3 кредитного договору позичальник зобов’язується здійснювати погашення кредиту, сплачувати відсотки за користування кредитом і винагороду в дату сплати відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди.
Згідно з п. 2.3.9 кредитного договору при настанні подій, зазначених у п. 2.3.3 цього договору, зокрема у разі порушення позичальником будь-якого із зобов’язань, передбачених умовами даного договору, Банк має право стягнути кредит до настання термінів виконання зобов’язання, у т.ч. шляхом провадження стягнення на закладене майно, а також реалізувати свої вимоги, що випливають з даного договору, за рахунок іншого майна позичальника, його гарантів і поручителів відповідно до діючого законодавства.
Станом на 23 квітня 2010 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 46367,56 доларів США (а.с. 94-98).
З укладеного між Банком та ОСОБА_2 договору застави вбачається, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_2 передав Банку в заставу транспортний засіб: автомобіль марки DAF, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, заставною вартістю 234360 гривень (а.с. 9-10).
Відповідно до п. 15.8 договору застави Банк має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет застави у разі порушення позичальником якого-небудь із зобов’язань, передбачених умовами кредитного договору.
Пунктом 17.10 договору застави передбачено обов’язок заставодавця передати предмет застави заставодержателю в заклад у випадку порушення позичальником зобов’язань за кредитним договором.
Відповідно до ст. 590 ЦК України, ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
При таких обставинах справи, які підтверджуються належними і допустимими доказами, та відповідно до зазначених норм матеріального права і умов договорів, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги Банку є обґрунтованими і підлягають до задоволення, оскільки відповідач ОСОБА_1 порушила умови кредитного договору, що виразилося в неналежному виконанні договірних зобов’язань, а саме – в простроченні платежів згідно умов договору та неповерненні кредитних коштів відповідно до графіку погашення кредиту, а Банк набув право звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З доданих до позовної заяви платіжних доручень від 18.05.2009 року вбачається, що позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 252 гривні (а.с. 1 ).
Позовну заяву Банком подано до суду 23 липня 2009 року (а.с. 2).
Згідно з Розмірами витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року №1258 (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 13 квітня 2007 року № 627, дію якої відновлено згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 2009 року № 693) у справах позовного провадження з розгляду спорів майнового характеру витрати оплачуються в розмірі 30 гривень.
Враховуючи викладене та на підставі ст. 88 ЦПК України на користь позивача з відповідачів у рівних долях підлягають стягненню судові витрати: судовий збір в розмірі 1700 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 гривень.
З огляду на вказане та у зв’язку з порушенням судом норм процесуального права при ухваленні рішення, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу позивача публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Ковельського міськрайонного суду від 26 липня 2010 року скасувати.
Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.
Передати в заклад публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» шляхом вилучення в ОСОБА_2 автомобіля DAF (модель FT 95.380, 2001 року випуску, тип ТЗ: сідловий тягач, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1).
Звернути стягнення на автомобіль DAF (модель FT 95.380, 2001 року випуску, тип ТЗ: сідловий тягач, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1).
Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір в розмірі по 850 (вісімсот п’ятдесят) гривень з кожного та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі по 15 (п’ятнадцять) гривень з кожного.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з моменту набрання ним законної сили.
Судді: