Справа № 2-2929/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М               У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва

в складі: головуючого  судді    Букіній О.М.

при секретарі                             Дімаковій Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Тандем-Авто» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та компенсацію за час затримки розрахунку, -

-

В С Т А Н О В И В:

В травні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги просив стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1909,10 грн. , середній заробіток за затримку в розрахунку при звільненні за 12 місяців затримки в розмірі 55800, 00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 1775, 00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги зазначив, що з 19.01.2009  року по 04.09.2009 року він працював на посаді спеціаліста з продажу запасних запчастину ТОВ Тандам-Авто» за сумісництвом.

04.09.2009 року його звільнено з займаної посади згідно п. 1 ч.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.

Позивач посилається, що  при звільненні  йому не було нараховано та виплачено компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1909,10 грн., а тому просив стягнути її з відповідача на свою користь.

Також позивач посилаючись на норми ст. 117 КЗпП України просив стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні  в розмірі 55800, 00 грн., тобто за 12 місяців з розрахунку середньомісячної заробітної плати в розмірі 4650, 00 грн.

Також, посилаючись на  договір про правову допомогу від 25.01.2010 року укладену з адвокатом ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача  витрати на правову допомогу в розмірі 1755, 00 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник  відповідача в судовому засіданні   позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку визнав  та проти їх задоволення не заперечував.

Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за затримку в розрахунку заперечував посилаючись на необґрунтованість заявлених позовних вимог. Також посилався на те, що позивачем пропущено встановлений законом строк на звернення до суду з вимогою про стягнення відповідної компенсації. Вважає, що правових підстав для стягнення витрат на правову допомогу не має, оскільки позивачем не надано доказів того, що він поніс витрати в розмірі 1755 грн. Просив в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи та вивчивши письмові докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач згідно з наказом № 08-к від 19.01.2009 року з 19.01.2009 року прийнятий на роботу за сумісництвом на посаду спеціаліста з продажу запасних запчастин  (а.с. 90).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Встановлено, що позивачу при звільненні було нарахована заробітна плата, яка була виплачена в жовтні 2009 року, що не заперечувалося сторона в судовому засіданні.

В судовому засіданні також не заперечувалося сторонами, що при звільнені позивачу не було виплачено компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1909,10 грн.

Як вбачається з пояснень сторін та матеріалів справи вказана компенсація була нарахована, проте в строки зазначені в ст. 116 КЗпП України виплачена не була з вини відповідача.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем було направлено лист позивачу про необхідність з’явитися за отримання компенсації за невикористану відпустку лише в квітні 2010 року та повторно в червні 2010 року , що не заперечувалося сторонами в судовому засідання ( а.с. 21, 43).

З пояснень представника позивача в суді встановлено, що позивач не з’явився на вимогу відповідача за отримання відповідної компенсації, оскільки вважав, що відповідач повинен був здійснити повний розрахунок належних позивачу виплат , зокрема, матеріальної допомоги при звільненні відповідно до колективного договору та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Враховуючи те, що між сторонами відсутній спір щодо суми компенсації за невикористану відпустку та те, що дана компенсація на даний час не виплачена, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 1909, 10 грн. компенсації за невикористану відпустку.

Що стосується спірних питань сторін щодо стягнення середнього заробітку за затримку в розрахунку при звільненні слід зазначити.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу працівнику при звільненні сум, при цьому не має значення, нараховані чи не нараховані вони до виплати, наступає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.  

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Однак при розгляді спорів за правилами ст.ст. 116,117 КЗпП України про строки розрахунку при звільнення та відповідальність за його затримку мають  застосовуватися відповідні норми гл.ХУ цього Кодексу, у тому числі ті, якими регулюються строки звернення до суду, межі  оплати часу затримки розрахунку при звільненні.

Передбачений ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Виходячи з обставин справи, позивачу стало відомо про порушення його прав щодо виплати компенсації за невикористану відпустку  під час розрахунку, тобто виплати заборгованості по заробітній платі у зв’язку зі звільненням, яке відбулось лише 22.10.2009 року, про що не заперечувалося сторонами в суді. З даного  часу і слід відраховувати строки звернення до суду.

Посилання представника позивача про непоширення строків позовної давності на вимоги про відповідальність за затримку розрахунку, які він вважає такими, що регулюються загальними правила позовної давності встановленими ЦК України, судом не приймаються, оскільки законодавством України про працю врегульовано питання оплати праці та строки її виплати. Тому при вирішення спорів із цього питання слід керуватися не загальними положеннями цивільного права, а відповідними нормами законодавства, що регулюють дані правовідносини.

Звідси випливає, що відповідно до правил ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавством про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Але відповідальність у вигляді обов’язку провести виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку застосовується при зверненні до суду з відповідними вимогами у встановлені строки або їх поновлені при наявності поважних причин.

З наданої в судове засіданні копії позовної заяви  до Дарницького районного суду м.Києва вбачається, що позивач звернувся за захистом порушених прав 27.01.20010 року, проте позов було повернуто, у зв’язку з непідсудністю ( а.с. 98-102).

Ухвалою Солом’янського районного суду м.Києва від 09.04.2010 року позовну заяву позивачів, в т.ч. і ОСОБА_1 було повернуто, в порядку ст. 121 ЦПК України ( а.с. 103).

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем вживалися заходи щодо поновлення його прав в частині виплати належних сум при звільненні, що підтверджується  листом Управління праці та соціального захисту  населення за № 01-10/7061 від 09.11.2009 року ( а.с.87).

Суд вважає можливим поновити позивачу строк для звернення до суду , оскільки  обставини справи вказують на те, що позивач не ставився зневажливо до питання про захист свого права, тому з урахуванням цього та з поваги до захисту порушених прав позивача як працівника, суд  вирішує питання поновлення строку на його користь.

Відповідно до довідки ТОВ «Тандем-Авто» середня заробітна плата позивача складає 4650,00 грн.( а.с. 80).

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середня заробітна плата за час затримки розрахунку за один місяць в розмірі 4650, 00 грн.

Згідно постанови   Пленуму Верховного Суду України N 13 від 24.12.1999 року  «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність  за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі,  якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку  дійде  суд, що розглядає справу.  При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за  час  затримки розрахунку  з урахуванням спірної суми,  на яку той мав право,  частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Враховуючи дані роз’яснення та конкретні обставини справи щодо розміру заявлених та задоволених вимог, тривалості порушення відповідачем прав позивача та незначного розміру невиплаченої компенсації за невикористану відпустку порівняно із середнім заробітком, час звернення позивача до суду за вирішенням спору, а також ту обставину, що виплата середнього заробітку є мірою відповідальності за затримку розрахунку, зменшення якої є правом суду, суд приходить до висновку про визначення розміру компенсації в сумі 4650 грн. та на підставі цього приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про виплату середнього заробітку за затримку розрахунку у певній частині, тобто в розмірі 51150, 00 грн.

При вирішенні питання про зменшення виплати компенсації за затримку в розрахунку судом також враховано те, що позивач продовжував працювати на ТОВ «Автомобільна компанія «Терра» та отримував заробіток, а тому затримка в розрахунку при звільненні в частині виплати компенсації за невикористану відпуску значно не вплинула на матеріальний стан позивача та не завдало останньому тяжких наслідків ( 106-110).

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати,  пов'язані з оплатою правової  допомоги  адвоката або іншого фахівця в галузі права,  несуть сторони,  крім випадків надання безоплатної правової допомоги.  Граничний розмір компенсаційних витрат  на  правову  допомогу встановлюється законом.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу належать до судових витрат.

Судом встановлено, що позивач звернувся до СПД-ОСОБА_2, адвоката для надання йому юридичної допомоги, представництва в суді по справі до ТОВ «Тандем-Авто». Як вбачається з даного договору, вартість зазначених послуг сторонами визначено в розмірі 1755, 00 грн.( а.с. 10).

В судовому засіданні представник позивача стверджував, що вказані кошти були сплачені позивачем, проте на час розгляду даної справи доказів в підтвердження понесених позивачем  витрат суду надано не було.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року №590 "Про граничні розміри  компенсаційних витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" установлено, що граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

З огляду на викладане, суд не знаходить підстав для  стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 1755,00 грн., оскільки позивачем не надано доказів того, чи надавалась йому правова допомога СПД ОСОБА_2 фахівцем у галузі права, який має право на надання правової допомоги та відповідних платіжних документів, що підтверджують понесені витрати позивачем.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню державне мито в розмірі 65,59грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120,00грн.

Керуючись ст.ст 47, 116, 117,233 КЗпП України, ст. ст. 3, 4 10, 11, 57-60, 84, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Тандем-Авто»  на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку в розмірі  1909, 10 грн., середньомісячний заробіток за затримку в розрахунку в розмірі 4650, 00 грн., а всього 6559,10 грн.

В  задоволенні решти позовних вимог-відмовити.

Стягнути з ТОВ «Тандем-Авто» на користь держави держмито в розмірі 65,59 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі -120, 00 грн., а всього 185,59 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва протягом 10 днів з моменту проголошення рішення суду.

Суддя: