АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-6875/10 Головуючий у 1-й інстанції: Троценко Т.А.

Суддя-доповідач: Гончар О.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2010 року                         м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді     Бондаря М.С.

суддів             Гончара О.С., Сапун О.А.

при секретарі         Белименко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 серпня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Територіальної громади м.Бердянська в особі Бердянської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в порядку спадкування та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту та визнання права власності в порядку спадкування, треті особи: Бердянська державна нотаріальна контора, Бердянське комунальне підприємство з технічної інвентаризації, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2009 року ОСОБА_6 звернувся в суд із вказаним позовом. Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер гр. ОСОБА_7, який за свого життя, перебуваючи на лікуванні в КУ «Бердянська міська лікарня», склав заповіт, яким заповідав все своє майно на користь позивача. В заповіті ОСОБА_7 особисто поставив свій підпис. До спадкової маси входить житловий будинок АДРЕСА_1. В нотаріальному порядку позивач позбавлений можливості оформити спадщину, оскільки зазначений будинок зареєстрований на праві власності за померлою в 2001 році дружиною спадкодавця – ОСОБА_8 Після її смерті залишилось троє спадкоємців – ОСОБА_7, його син ОСОБА_3 та ОСОБА_9 . Частки в спадщині між зазначеними особами так і не були визначені. Тому позивач просив суд визнати, що спірний будинок належав його власникам ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_7, як особі, що прийняла спадщину, на день його смерті належало 2/3 частини будинку, які в свою чергу позивач просив визнати своєю власністю.

Не погоджуючись із заявленим позовом, ОСОБА_3 звернувся в суд із зустрічним позовом, в якому зазначив, що його батько ОСОБА_7 ніякого заповіту на ім’я ОСОБА_6 не складав, оскільки підпис в спірному заповіті вчинено не батьком, а іншою особою.

Разом з тим, одночасно із зазначеною підставою, представником позивача для визнання заповіту недійсним зазначено й те, що на час складання заповіту ОСОБА_7 в силу свого психічного захворювання не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.

ОСОБА_3 вважав, що він пропустив строк на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 з поважної причини. Тому просив суд продовжити цей строк. Крім того, на день смерті ОСОБА_7 позивач був непрацездатною особою і з огляду на положення ст. 1241 ЦК він має право на обов’язкову частку в спадкуванні.

Таким чином, ОСОБА_3 просив продовжити строк на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8, визнати за ним право власності на 1/6 частки після її смерті та на 2/3 частки спірного будинку після смерті ОСОБА_7

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 серпня 2010 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 2/3 частин будинку АДРЕСА_1.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.

З вказаним рішенням представник позивача не погодився. В своїй апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив зазначене рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 і повне задоволення зустрічних позовних вимог.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у випадку порушення норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Повністю задовольняючи позов ОСОБА_6 і відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер гр. ОСОБА_7, який за свого життя, перебуваючи на лікуванні в КУ «Бердянська міська лікарня», склав заповіт, яким заповідав все своє майно на користь позивача. В заповіті ОСОБА_7 особисто поставив свій підпис. До спадкової маси входить житловий будинок АДРЕСА_1. В нотаріальному порядку позивач позбавлений можливості оформити спадщину, оскільки зазначений будинок зареєстрований на праві власності за померлою в 2001 році дружиною спадкодавця – ОСОБА_8. Після її смерті залишилось троє спадкоємців – ОСОБА_7, його син ОСОБА_3 та ОСОБА_9 . Частки в спадщині між зазначеними особами так і не були визначені. Спадщину прийняли лише ОСОБА_7 та ОСОБА_9. ОСОБА_3 спадщину не приймав, оскільки пропустив строк на її прийняття. Підстав для подовження строку суд не вбачав. ОСОБА_3 не довів своїх заперечень, щодо відсутності підпису ОСОБА_7 в спірному заповіті, а також те, що спадкодавець в силу свого психічного захворювання не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними.

Проте, з такими висновками суду в повній мірі погодитись не можна з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Право власності на спірний житловий будинок з 23.07.2001 року зареєстровано за ОСОБА_8 (т.1 а.с. 15)

ОСОБА_8 і ОСОБА_7 з 1948 року перебували у зареєстрованому шлюбі. (т.1 а.с. 16, 23)

З огляду на положення ст. 22 КпШС, який діяв на час виникнення права власності, спірний будинок був спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 незалежно від того, за ким було зареєстровано право власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла. (т. 1 а.с.25)

До спадкоємців першої черги входили ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_9

Спадщину прийняли ОСОБА_7 та ОСОБА_9 шляхом подачі до нотаріальної контори заяв про прийняття спадщини. (т.1 а.с. 136, 137)

ОСОБА_3 дізнався про право на подачу заяви про прийняття спадщини з листа державного нотаріуса від 13.03.2002 року, т.т. після спливу строку на прийняття спадщини. В той час лікувався від наслідків дорожньо-транспортної пригоди, в яку потрапив. (т.1 а.с. 148)

Проживаючи в Казахстані, ОСОБА_3 одразу надіслав нотаріусу заяву про прийняття спадщини (т.1. а.с.140)

Згідно ст.550 ЦК строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

ОСОБА_3 просив суд визнати поважною причину пропуску ним строку на прийняття спадщини і тому продовжити строк на її прийняття.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_3 є громадянином і мешканцем іншої країни, він не мав реальної можливості на отримання правової допомоги з питань прийняття спадщини за законами України. Негайно після роз’яснення йому права на подачу відповідної заяви про прийняття спадщини надіслав її державному нотаріусу. Інший спадкоємець ОСОБА_5 не заперечувала проти прийняття ОСОБА_3 спадщини з пропуском строку. (т.1 а.с.141)

До заперечень ОСОБА_6 в цій частині позовних вимог ОСОБА_3 суд ставиться критично, оскільки ОСОБА_6 не є відповідачем щодо вимог ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на 1/6 частину домоволодіння після смерті своєї матері – ОСОБА_8 Проте, ОСОБА_6 заявлено вимогу про визнання за ним права власності на 2/3 частини спірного домоволодіння після смерті ОСОБА_7, до яких зазначена 1/6 частина домоволодіння не входить.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що існують достатні підстави для визнання поважною причину пропуску ОСОБА_3 строку на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 і тому вважає за можливе продовжити строк на її прийняття. Оскільки заява про прийняття спадщини була подана ще в 2002 році, то колегія суддів вважає за можливе визнати ОСОБА_3 таким, що прийняв спадщину.

Таким чином, колегія суддів прийшла до переконання, що всі троє спадкоємців прийняли спадщину після смерті ОСОБА_8.

З огляду на принцип рівності часток у спільній сумісній власності до спадкової маси входила Ѕ частка спірного будинку.

Таким чином, ОСОБА_5 і ОСОБА_3 належить 1/6 частина спірного будинку, а ОСОБА_7 його 2/3 (1/2+1/6).

Дослідженням матеріалів справи, проти такого розподілу часток на день смерті ОСОБА_7 сторони не заперечували. Про це зазначено, як в позові ОСОБА_6 так і випливає з рішення суду, який визнав за ОСОБА_6 право власності на 2/3 частки, які на день смерті належали ОСОБА_7.

Тому є досить незрозумілим рішення суду першої інстанції відносно 1/6 частини будинку, щодо якої позивався ОСОБА_3. Адже за наведених обставин у суду були всі підстави для безумовного задоволення позовних вимог ОСОБА_3 в цій частині.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_3 не доведено наведених ним заперечень щодо несправжності підпису його батька на заповіті, складаному на користь ОСОБА_6

Не доведено ним і того, що ОСОБА_7 на час складання заповіту в силу свого психічного захворювання не міг розуміти значення своїх дій і керувати ними. При цьому колегія суддів відмічає, наведені представниками ОСОБА_3 дві підстави для визнання заповіту недійсним є взаємовиключними.

Заповіт за формою і за змістом складено і посвідчено у відповідності до вимог ст. 40 Закону України «Про нотаріат» та Порядком посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженого Постановою №419 від 15.06.1994 Кабінету Міністрів України. (т.2 а.с.41-46).

Згідно ст.1241 ЦК непрацездатні діти спадкодавця спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

ОСОБА_3 на час відкриття спадщини після смерті його батька виповнилось 60 років, він досяг пенсійного віку, має другу (неробочу) групу інвалідності, а отже є єдиною непрацездатною дитиною спадкодавця. Тому має в спадщині право на обов’язкову частку, розмір якої складає 1/3 (2/3 :  2) частки будинку. (т.1 а.с.71)

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_10 належить ще й 1/6 частка спірного будинку після смерті його матері, його загальна частка буде складати Ѕ частину будинку.

Наведених обґрунтувань і обставин справи суд першої інстанції не прийняв до уваги, ухвалив рішення, яке на переконання судової колегії не відповідає вимогам закону, прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому в частині повного задоволення позову ОСОБА_6 підлягає зміні, а в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про часткове задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 серпня 2010 року у цій справі в частині «задоволення позову» ОСОБА_6 змінити на «часткове задоволення позову»; в частині визначення розміру частки, на яку за ОСОБА_6 визнано право власності, змінити з «4/6» на «1/3».

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 серпня 2010 року у цій справі в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1.

Решту рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя суддя суддя

Бондар М.С. Гончар О.С. Сапун О.А.