Справа № 22ц-5673/2010 Головуючий у 1 інстанції –
Категорія – цивільна Меженнікова С.П.
Доповідач – Шемець Н.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: Позігуна М.І.,
суддів: Шемець Н.В., Мамонової О.Є.,
при секретарі:
з участю: Бивалькевич Т.В.,
позивача ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7, представника відповідача ОСОБА_8- ОСОБА_9, третьої особи- ОСОБА_14, представника Другої чернігівської державної нотаріальної контори- Кравченка В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6, яка діє в інтересах недієздатних ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, до ОСОБА_8, ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності, -
В С Т А Н О В И В :
У березні 2010 року ОСОБА_6 в інтересах недієздатних ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу Ѕ частини будинку №АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_13, укладеного 23 червня 2009 року, визнання права власності на Ѕ частину даного будинку за ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, як спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_13, тобто по 1/6 частині будинку за кожним.
Вимоги обґрунтовані тим, що їхня мати, ОСОБА_13, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року і після її смерті стало відомо, що при житті вона 04 червня 2008 року оформила довіреність на ім”я ОСОБА_7, згідно якої останній мав право від імені ОСОБА_13 розпоряджатися належною їй Ѕ частиною спірного будинку.
23 червня 2009 року між ОСОБА_14, як власником Ѕ частини будинку №АДРЕСА_1, ОСОБА_7, що діяв від імені ОСОБА_13, та ОСОБА_8 був укладений договір купівлі-продажу вищевказаного будинку за ціною 6590 грн. Однак, на момент укладення оскаржуваного договору ОСОБА_13 вже не було в живих, тому дія довіреності на підставі ст.248 ЦК України була припинена. За таких підстав позивач просила визнати оскаржуваний правочин недійсним в частині продажу Ѕ частини спірного будинку.
Крім того, позивач від імені підопічних недієздатних брата та сестер звернулася до нотаріальної контори, де відкрита спадкова справа, діти померлої є єдиними спадкоємцями першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_13 і тому просила визнати за ними право власності на Ѕ частину будинку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати зазначене рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Апелянт посилається на те, що державна реєстрація правочину – договору купівлі-продажу житлового будинку №АДРЕСА_1 і області, укладеного 23 червня 2009року, була здійснена державним нотаріусом під час укладення цього правочину, що підтверджується відповідною відміткою у самому договорі, а також витягом з Державного реєстру правочинів від 23 червня 2009року.
Тобто, державна реєстрація правочину була проведена належним чином, відповідно, оскаржуваний договір купівлі-продажу є вчиненим з моменту його державної реєстрації, тобто з 23 червня 2009року і він повинен бути визнаний в судовому порядку недійсним з підстав, на які позивач посилалася в своїй позовній заяві.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції в задоволенні вимог ОСОБА_6 про визнання правочину частково недійсним відмовив з тих підстав, що покупцем будинку ОСОБА_8 не здійснено державну реєстрацію правочину, як то визначено ст.657 ЦК України, а тому згідно ст.ст. 210,640 ЦК України вказаний правочин не можна вважати вчиненим.
Проте з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно ч.2 ст.210 ЦК України перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів, затвердженим Постановою КМУ №671 від 26 травня 2004 року, передбачено, що державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог Цивільного кодексу України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів. Реєстраторами є державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів .. шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.
Зазначений обов”язок по реєстрації нотаріусами нотаріальних дій передбачено ст. 52 Закону України „Про нотаріат” та п.25 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Договір купівлі-продажу будинку №АДРЕСА_1 належним чином зареєстровано 23 червня 2009 року державним нотаріусом Другої чернігівської державної нотаріальної контори, реєстровий № 1-1993, як то вбачається з договору (а.с. 17 зв.) та підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів (а.с.62), тому висновок суду першої інстанції про те, що він не був зареєстрований і тому його не можна вважати вчиненим, є невірним, судом допущена помилка у трактуванні понять- державна реєстрація правочину та державна реєстрація права власності на нерухоме майно, що призвело не неправильного вирішення спору.
Крім того, апеляційний суд враховує наступні обставини у даній справі.
З оспорюваного договору купівлі-продажу будинку від 23 червня 2009 року вбачається, що продавці ОСОБА_15, ОСОБА_13 в особі ОСОБА_7, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу 04 серпня 2008 року, реєстровий № 2866, передають в рівних частинах кожний житловий будинок №АДРЕСА_1 у власність покупцю ОСОБА_8, а останній приймає будинок і сплачує за нього обговорену грошову суму.
Житловий будинок належить продавцям та набутий ними таким чином: зокрема, ОСОБА_13- на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Чернігівської державної нотаріальної контори 05 травня 1984 року за реєстровим №674 (а.с.16-17).
За змістом ст.25 ЦК України здатність фізичної особи мати цивільні права та обов”язки є правоздатністю. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті.
Відповідно до ч.1 ст.237, ст.239 ЦК України представництвом є право відношення, в якому одна сторона(представник) зобов”язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов”язки особи, яку він представляє.
Пунктом 6 ч.1 ст.248 ЦК України визначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність.
Зі свідоцтва про смерть вбачається, що ОСОБА_13 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року(а.с.15).
З цього часу її цивільні права та обов”язки припинено, а також припинена дія довіреності, яка видана нею 04 червня 2008 року на ім”я ОСОБА_7
Оскільки правовими наслідками вчинення правочину представником є створення, зміна, припинення цивільних прав та обов”язків особи, яку він представляє, як зазначено у ст.239 ЦК України, то у разі її смерті припиняється і її цивільна дієздатність.
Правочини, укладені після смерті особи, але від її імені, не відповідають вимогам ст.203 ЦК України і є недійсними.
Апеляційний суд враховує, що особа, яка вважає, що її речові права порушені має право звернутися до суду з позовом про визнання угоди недійсною- ст.ст. 215-216 ЦК України.
Позивач в інтересах спадкоємців померлої ОСОБА_13 звернулась до суду з позовом про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу саме з підстав невідповідності правочину вимогам закону.
Статтею 215 ЦК України встановлено загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв”язку з недодержанням в момент його вчинення стороною(сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст.203 ЦК України.
Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину.
Проте апеляційний суд враховує обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - визнання правочину недійсним, принцип диспозитивності цивільного судочинства, і приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає захисту саме виходячи із заявлених нею вимог.
Оскільки на час укладення договору купівлі –продажу 23 червня 2009 року представництво ОСОБА_7 за довіреністю від імені ОСОБА_13 припинилось в зв”язку зі смертю останньої 21-22 січня 2009 року, договір купівлі-продажу житлового будинку №АДРЕСА_1 від 23 червня 2009 року в частині купівлі- продажу Ѕ частини будинку, що належала ОСОБА_13, є недійсним.
Тому вимоги позивача в цій частині обгрунтовані і підлягають задоволенню.
Судом першої інстанції в задоволенні вимог ОСОБА_6 про визнання права власності на Ѕ частину будинку відмовлено з тих підстав, що оспорюваний правочин не визнаний недійсним, тому і ця вимога не може бути задоволена.
Апеляційний суд вважає, що ця позовна вимога ОСОБА_6 не підлягає задоволенню, проте з інших правових підстав.
Згідно довідки Першої чернігівської державної нотаріальної контори від 24 березня 2010 року за заявою ОСОБА_6, яка діє від імені ОСОБА_10,ОСОБА_12, ОСОБА_11, заведено спадкову справу після померлої ОСОБА_13.(а.с.21).
Апеляційний суд враховує, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.
В п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року „Про судову практику у справах про спадкування” роз”яснено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Враховуючи зазначене, та ту обставину, що позивач не використала права на отримання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, заявлені у даному спорі вимоги про визнання права власності на спадщину є передчасно заявленими, тому належить відмовити у задоволенні цієї вимоги.
Тому апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення заявлених позовних вимог, визнавши недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 23 червня 2009 року, укладеного між ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_13, та ОСОБА_8, в частині купівлі-продажу Ѕ частини житлового будинку №АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_13; відмовивши в задоволенні вимог про визнання права власності на Ѕ частину зазначеного будинку.
Стягнути з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 по 120 грн. з кожного в рахунок повернення сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, ст.ст. 25, 237, 239, 248, 215, 216 ЦК України, апеляційний суд, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 яка діє в інтересах недієздатних ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 08 липня 2010 року - скасувати.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 23 червня 2009 року, укладений між ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_13, та ОСОБА_8, посвідчений Другою чернігівською державною нотаріальною конторою, реєстровий № 1-1993, в частині купівлі-продажу Ѕ частини житлового будинку №АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_13.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 по 120 грн. з кожного в рахунок повернення сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів.
ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: